Сценарії після курдського референдуму

Вадим ВОЛОХОВ, для Борисфен Інтел

Попри всі загрози щодо недопущення проведення референдуму, 92,73 % (2 861 471) виборців проголосували за незалежність Курдистану, проти — 224 468 чоловік або 7,27 %. Всього в голосуванні брали участь 3 305 925 чоловік, явка на референдум становила 72,16 %, щодо міст, то результати наступні:

Ербіль — 84 %

Кіркук — 80 %

Дохук — 90 %

Захо — 94

Ниневия — 80 %

Ханакін — 92 %

Джалавла — 87 %.

Всього в Курдистані зареєстровано 4 581 255 виборців, що мають право голосу.

Як було оголошено на брифінгу за підсумками референдуму, «Це — мешканці Курдистану, а також районів за його межами», тобто, так званих, «спірних територій», і перш за все багатої на нафту провінції Кіркук.

Курди стверджують, що «дружнє розлучення» с Іраком пройде мирно: «Відразу після голосування нічого не зміниться, бо сам процес проголошення незалежності займе до двох років и буде включати переговори з Багдадом».

Відразу після оприлюднення підсумків референдуму на вулицях Ербіля, Кіркуку та Сулейманії розпочалося народне свято. За словами віце-голови парламенту автономії Джаффара Емінкі (Jaffar Eminki), незалежність Іракського Курдистану може бути проголошена протягом одного–двох місяців. Але до цього триватимуть переговори з Багдадом — зокрема, про кордони між Іраком і Курдистаном, а також щодо нафти та газу. Під час переговорів курди будуть «покладатися на результати референдуму», пояснив він.

Примітка: Адміністративно Іракський Курдистан розподілений на чотири провінції: — Дохук, Хавлер, Сулейманія та Халабджа. В них проживає більше 5,5 млн чоловік. Загальна площа провінцій становить біля 40 тис. кв. км.

Перетворення де-факто незалежності Курдистану в де-юре, безумовно, запустить ланцюгову реакцію розвалу всього Іраку, і навряд чи він існуватиме навіть у формі федерації. Крім того, курди, що будуть виходити з Іраку, заберуть із собою не тільки територію самого Курдистану, але і ті землі, які були зайняті курдською «пешмергою» у ході теперішньої війни проти Ісламської держави (ІД), перш за все Кіркук і Синджар, що заселені переважно єзидами.

На теперішній час розглядається кілька варіантів розвитку подій. Перший і відносно малоймовірний — воєнний сценарій за участю Багдаду, а також за прямою або опосередкованою участю Туреччини та Ірану. Вважається, що проти такого розвитку подій виступатимуть США, які значною мірою контролюють повітряний простір над Іраком і намагатимуться не допустити будь-яких спроб нанесення авіаційних ударів по курдській території.

Крім того, відповідно до заяви представника коаліції по боротьбі із ІД Райана Діллона, «Референдум про незалежність в Іракському Курдистані не вплинув на операції проти терористичного угруповання ІД». «Коаліція и сили безпеки Іраку займалися боротьбою з ІД. Проведення референдуму не вплинуло на хід операції коаліції і, зокрема, на роботу аеропорту», — сказав Р. Діллон на брифінгу.

Другий — це сценарій економічної блокади і закриття кордонів, який може стати більш ефективним у плані тиску на Ербіль. Одночасно не можна виключати і маловірогідний варіант «посилення внутрішньої напруги» в самому Іракському Курдистані. Мається на увазі загострення протистояння між курдськими партіями та угрупованнями в самому регіоні, у тому числі і у питаннях взаємин із Багдадом.

А між тим, Анкара, Тегеран та Багдад вже розпочали тісно координувати свої подальші кроки щодо блокади Іракського Курдистану у відповідь на його рішення відокремитись.

Як повідомило іранська інформаційна агенція Mehr News, 27 вересня в Іран «для координації воєнних зусиль» прибула делегація збройних сил Іраку на чолі з начальником штабу армії Османом аль-Ганемі. В заяві про прибуття делегації відсутня будь-яка інформація про мету візиту, але неважко здогадатися, що головним на порядку денному переговорів стоїть питання курдського референдуму.

Як стало відомо із заяви представника Міністерства оборони Іраку, на наступному тижні до Тегерану прибуде воєнна делегація Туреччини на чолі із начальником Головного штабу збройних сил Туреччини генералом Хулусі Акаром. В заяві також сказано, що у ході візиту заплановані зустрічі Х. Акара з вищим керівництвом Ірану.

Осман аль-Ганемі	Хулусі Акар

Як повідомляють засоби масової інформації Ірану та Іраку, припинилися авіаперевезення з Іракським Курдистаном, закривається кордон. Рада безпеки Іраку вимагає від Ербіля передати під контроль іракського уряду всі прикордонні термінали і аеропорти.

За повідомленнями іранської інформаційної агенції Tasnim News, Іран, своєю чергою, також активізував діяльність на своїх західних кордонах та розмістив там нові частини ППО для «посилення протиповітряної оборони прикордонних районів Ірану».

Мохаммад Джавад Заріф

Разом з тим, міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф в інтерв’ю некомерційній організації Asia Society, що розташована у Нью-Йорку, заявив, що Іран залишиться довічним другом Іракського Курдистану, незважаючи на його нещодавню помилку із референдумом про незалежність. М. Заріф підкреслив, що Іран є єдиною країною, де проживає велика кількість курдського населення, і яка підтримує та розвиває з ними достойні відносини, що значно посилились після 2014 року, коли іранський Корпус стражів Ісламської революції почав підтримувати курдське ополчення «пешмерга» в його протистоянні з ІД. А це може означати, що Тегеран і в подальшому буде розвивати свої стосунки і з незалежною курдською державою.

Парламент Іраку схвалив відправку військ до провінції Кіркук, що знаходиться під контролем курдів, для «збереження контролю над нафтовими родовищами регіону». Сам прем’єр-міністр Хайдер аль-Абаді у промові перед депутатами парламенту заявив, що Багдад силою закону і Конституції поверне під свій контроль автономний Іракський Курдистан. Крім цього, він закликав курдів відмовитись від районів, які опинились під їх контролем за межами автономії та відмінити результати референдуму. Х. аль-Абаді підкреслив, що «Багдад не має намірів миритися з результатами голосування». Крім того, іракська влада закликала «всі країни співпрацювати виключно з Багдадом у питаннях нафти та прикордонних пунктів». Керівництво автономного Іракського Курдистану фактично все це контролює та вважає ці райони землею курдів.

Парламент Туреччини продовжив на один рік мандат уряду на проведення трансприкордонних воєнних операцій в Іраку та Сирії, що свідчить про готовність задіяти турецькі війська в Іраку у разі необхідності.

З іншого боку, референдум підтримала загальнопартійна парламентська група Великобританії, делегація якої на чолі з депутатом Джеком Лопресті прибула до Курдистану. Секретар Ради безпеки Іракського Курдистану Масрур Барзані (Masrour Barzani) 27 вересня офіційно її прийняв. «Світ має поважати волю людей Курдистану, яку вони виказали демократичним шляхом», — сказав М. Барзані під час зустрічі. Дж. Лопресті, своєю чергою, привітав народ Курдистану та заявив: «Ми були дуже раді цьому референдуму». Він підкреслив, що підтримує право народу на самовизначення.

Голова Женералітету (уряду) Каталонії Карлес Пучдемон під час телефонної розмови у вівторок, 26 вересня, також привітав президента Іракського Курдистану Масуда Барзані (Masoud Barzani) з успішним проведенням «історичного» референдуму за незалежність Курдистану.

Делегація Великобританії на чолі з Джеком Лопресті	Масуд Барзані та Карлес Пучдемон

Так що ж буде далі? Наприклад, Анкара спробує реалізувати свої погрози та підтримує економічне ембарго, яке, безсумнівно, запровадить Багдад. В цьому випадку вона втрачає не тільки економічні інвестиції в цей регіон, але і масштабні політичні дивіденди. Скажімо, Масуд Барзані може ініціювати денонсацію угоди між ним и Реджепом Ердоганом щодо відмови Іракського Курдистану підтримувати турецьких курдів в обмін на турецькі гроші і товари. По суті, як відзначає турецький журналіст Ченгіз Чандар, Іракський Курдистан фактично на сьогодні є єдиним другом Анкари в регіоні і втрачати його було б вкрай нерозумно.

У цьому випадку М. Барзані може повернутись, наприклад, в бік Тегерану, який, з одного боку, виступив проти проведення референдуму, а з іншого вже зараз фактично став геополітичним супротивником Анкари.

Безумовно, є вихід з цієї ситуації — Тегеран і Анкара можуть відкинути взаємну недовіру і разом з Багдадом і Дамаском розпочати багатосторонню блокаду Іракського Курдистану. Однак, і в цьому разі М. Барзані може легко переключитись на інших, зовнішніх партнерів, яким важливо і потрібно приятелювати з іранськими курдами. Наприклад, більш активно співробітничати з Вашингтоном.

Не випадково у Державному департаменті США зайняли дуже дипломатично витриману позицію стосовно референдуму. Знову ж таки, США «цінують законне прагнення народу Іракського Курдистану до незалежності», але при цьому підтримують «єдиний, стабільний, демократичний Ірак». Вашингтон розглядає іракських курдів (як і сирійських також) у ролі американського форпосту в регіоні, через який можна впливати на амбіціозну Туреччину, і на агресивний Іран, і на Ірак, і на різні сили у Сирії. Незалежний проамериканський Іракський Курдистан може стати міцним бар’єром для стримування всіх регіональних сил. Саме тому США, скоріш за все, підтримають Ербіль як грішми, так и гарантіями безпеки.

Ще одним потенційним другом незалежного Курдистану може стати Королівство Саудівська Аравія. Саудівська монархія неофіційно вже підтримала референдум. Таким чином, курди спроможні стримувати як Іран, так і Туреччину. До позиції Ер-Ріяду вже приєднались його союзники — Єгипет та ОАЭ.

На крайній випадок, курди можуть прийняти пропозиції Москви, яка вже встигла провести попередні переговори та обіцяла збільшити інвестиції у розвиток нафтогазової промисловості Курдистану.

Треба віддати належне М. Барзані: він, безумовно, обрав найкращий час для референдуму і ніхто не може йому завадити. Ірак зайнятий боротьбою з ІД, армія вже мало на що здатна і практично деморалізована, шиїтські радикальні угруповання спроможні провести локальні провокації, але на повноцінний конфлікт у них не вистачить сил, так як курдська «пешмерга» вже давно добре організована і оснащена сучасним озброєнням.

Турки і Іран тільки теоретично могли зірвати проведення референдуму, але для цього вони були б змушені розпочати пряму агресію. Обстріл прикордонних територій та закриття кордонів — максимум, на що вони були спроможні. Так, Тегеран скасував всі авіаційні рейси на Курдистан, розпочинаючи з неділі 24 вересня, але жодного політичного або економічного значення це вже не мало, тільки — чисті емоції. Можна передбачити, що зараз М. Барзані зробить наступний крок — почне торгуватись.

Проте, М. Барзані є чим торгувати. І знову він може підловити своїх супротивників на важкому, але необхідному виборі. Деякі політологи вважають, що М. Барзані буде торгувати доступом до нафти в обмін на визнання результатів референдуму. Це найбільш логічна і розумна позиція для ведення переговорів. Будь-яка інша може закінчитись тільки війною. Референдум проведений таким чином, що торгувати статусом Курдистану буде вже неможливо — тільки незалежність.

Курди звинувачують центральну владу Іраку у недотриманні Конституції 2005 року, де були надані широкі права автономії курдів. В недавньому інтерв’ю The Guardian президент Іракського Курдистану М. Барзані заявив: «Розпочинаючи з Першої світової війни і до сьогоднішнього дня ми не є частиною Іраку. У нас своя географія, земля і культура. У нас своя мова. Ми відмовляємося бути підлеглими».

Інша річ, чим курдам доведеться поступитися, і тут на порядок денний виходить Кіркук. Курди звільнили його не просто так, на сьогодні це цінний приз, саме тому він є вигідним товаром на будь яких перемовинах.

Примітка: Кіркук — курдський регіон, однак адміністративно до Курдистану не відноситься. Це провінція зі змішаним населенням, де курди становлять більшість. Крім курдів проживають туркомани і араби. Центральний уряд Іраку дуже прискіпливо відноситься до провінції, в якій зосереджено біля 40 % всіх запасів іракської нафти, і саме вона становить ключовий фактор торгівлі.

Як саме нафта Кіркуку буде виставлена на торги — питання непросте. Варіантів може бути дуже багато. Але сьогодні нафта належить М. Барзані, а тому питання по ній буде ставити саме він. Інша річ, що Ірак може вирішити інакше і розпочне війну, але не з самим Курдистаном, а тільки за повернення Кіркуку під свій контроль. Це завдання локальне і може бути виконане, але курди так просто Кіркук не віддадуть, тому що не просто так курдська «пешмерга» поклала сотні своїх бійців для його звільнення.

Росії за таких розкладів зробити вибір буде важко. Прийняти сторону Ірану — значить, остаточно посваритися зі США. Виступити за курдів — погіршити і без того непрості відносини з Іраном і, тим більше, з Туреччиною. Можливо, саме тому президент РФ В. Путін 28 вересня прибув до Анкари і провів переговори з президентом Туреччини Р. Ердоганом.