Київ. 27 липня 2017 року (ПолітКом, Анастасія ЗАКОМОРНА). Для 21 століття інструментом соціально-політичних змін і прогресу стали мирні зібрання громадян та акції протестів. ЦППР (Центр політико-правових реформ) зібрав статистику та ілюстрував у графіках динаміку заборон мирних зібрань судами за позовами органів влади протягом 2009–2015 років.
«Права людини порушені, але держава була права», – на правозахисних школах для активістів можна почути часом феноменальні вирази… як це наші судді ще не додумалися до такого?» – дивується на своїй сторінці у Фейсбук правозахисник, член правління Української Гельсинської спілки з прав людини Володимир ЯВОРЬСКИЙ.
Воно й не дивно, адже, за даними на підставі аналізу ЄДРСР (Єдиного державного реєстру судових рішень), у період з 2009 по 2014 роки окружними адміністративними судами було розглянуто понад 1200 судових справ про заборону мирних зібрань. Найменшу кількість справ було розглянуто у 2009 році – 111, в той час як у 2012 році кількість розглянутих справ сягнула 358. За офіційною статистикою кількість справ є ще вищою, однак не всі рішення, всупереч вимогам закону, були оприлюднені в Реєстрі.
На думку пана ЯВОРСЬКОГО, ці данні не свідчать про зменшення залежності судів і суддів від виконавчої влади. «Змінився характер протестів, значно зменшилася кількість протестів проти виконавчої влади. З іншої сторони, виросла кількість протестів сепаратистських. Це, на мою думку, більше пояснює причину зменшення заборон. Також ці данні є досить відносними, бо кількість заборон взагалі залежить від кількості зібрань, а їх порахувати складно», – розповідає «ПолітКому» експерт. – З іншої сторони, навіть понад 100 заборон – це дуже багато. В демократичних країнах значно менше заборон і заборони застосовуються тільки в крайніх випадках.
Кількість позовів органів влади про обмеження свободи мирних зібрань, розглянутих судами
Звертає на себе увагу той факт, що у період президентства Віктора Януковича (2010–2013) суди розглядали в середньому у 2,5 рази більше позовів про заборону мирних зібрань, ніж у 2009 чи у 2014 роках. До того ж близько 90% рішень судів у період президентства Януковича було ухвалено на користь органів влади.
На думку експертів ЦППР, ці дані свідчать не тільки про тенденцію до заборони мирних зібрань, що існувала в часи Президента Януковича, але й про значну залежність судової системи від виконавчої гілки влади.
«Щоб покращити ситуацію, з однієї сторони, доцільно розробити закон про свободу мирних зібрань, оскільки на сьогодні є багато проблем суто законодавчих. А з іншої сторони, потрібне навчання поліції та судів щодо регулювання мирних зібрань. Тобто, зміни закону теж не повною мірою вирішать цю проблему. Також питання залежності суддів від місцевої влади залишається актуальним», – прокоментував «ПолітКому» пан ЯВОРСЬКИЙ.
Заборони мирних зібрань 2014–2015 у регіональному розподілі
Найбільша кількість заборон мирних зібрань припадає на південні та східні області України, насамперед на Одеську та Харківську області. Саме у цих двох областях була зафіксована найбільша кількість заборон у 2014–2015 роках (22 і 36 заборон відповідно).
Цікаво, що якщо тенденція до заборони мирних зібрань у Харківській області характерна як для 2014 року, так і для 2015 року, то всі заборони мирних зібрань у Одеській області були зафіксовані лише у 2014 році. Це дозволяє сподіватися, що мирні зібрання на Одещині заборонялися лише у зв’язку з ризиком повторення трагічних подій, що мали місце в Одесі у травні 2014 року, і надалі заборони зібрань не матимуть такого системного характеру.
Михайло ЛЕБЕДЬ, експерт правозахисної ініціативи «За мирний протест!» та експерт Молодіжної правозахисної групи-Харків, ввжає, що суди поки не стали менш залежними від виконавчої гілки, а швидше стали навіть більш залежними. «По-перше, через люстрацію вони бояться і просто ухвалюють такі рішення, які подобаються новій владі. Тобто раніше вони ухвалювали рішення на користь минулої влади, тепер – на користь сьогоднішньої. В цьому плані зрушень нема. Приклад з «беркутівцем» Садовніком – виключення, яке ілюструє більш загальне правило про страх. Міліцейське братство садистів і вбивць суддю налякало більше, ніж інші наслідки. Справжньої судової ж реформи як такої в Україні досі немає. Якщо ж взяти вимір мирних зібрань і адміністративні суди, то тут є позитивні рухи, але вони загалом не пов’язані з законодавством чи люстрацією. По-перше, ще до Майдану почалася конструктивна дискусія між суддями і громадянськими суспільством на цю тему. По-друге, цей процес, а також відповідні рішення Європейського суду спровокували конструктивну дискусію на цю тему всередині суддівського середовища. Як результат – судді дійсно рідше забороняють. Виключення з цієї тенденції припадали на резонансні політичні події. Під час євромайданів їм, звісно, була пряма вказівка забороняти зібрання. Після зміни влади під час масових сепаратистських мітингів в окремих регіонах – вказівка забороняти вже такі мітинги. Але в обох випадках судові заборони нічого не важили, бо або людей було багато, або міліція не виконувала свої обов’язки».
Апеляційний і касаційний перегляд судових справ про обмеження свободи мирних зібрань у 2014–2015 роках
Практика апеляційних судів у 2014 та у першому півріччі 2015 року здебільшого була сприятлива для організаторів мирних зібрань. У 70 % випадків апеляційні адміністративні суди ухвалювали рішення на користь організаторів мирних зібрань.
Порівнюючи ці дані з даними 2013 року, коли апеляційні адміністративні суди у 38 випадках з 46 приймали рішення на користь органів влади, можна сказати, що практика апеляційних адміністративних судів змінилася революційно.
Помітні зміни також у відбулися у практиці Вищого адміністративного суду, який протягом 2014 року та першого півріччя 2015 року у 50% випадків ставав на бік організаторів мирних зібрань. Ще у 2013 році Вищий адміністративний суд прийняв лише одне рішення на користь організаторів мирних зібрань, натомість у 10 випадках залишившись солідарним з позицією органів влади.
На думку пана ЛЕБЕДЯ, проблеми мирних зібрань зараз – вже не головні проблеми країни, бо з’явилися більш серйозні: «Наприклад, держава втрачає монополію на насильство, тому парамілітарні угрупування зі зброєю ще довгий час будуть створювати проблеми навіть на територіях, де не ідуть військові дії. Варто додати, що місцеві еліти хочуть легалізувати втрату цієї монополії – ухвалити законопроект про місцевий аналог міліції, яка має бути підконтрольна виключно відповідним місцевим радам. Сьогоднішня редакція цього законопроекту написана настільки кепсько, що може спровокувати і сутички такої міліції з поліцією центральної влади, і сутички з місцевими активістами, і нові сплески сепаратизму в окремих регіонах».
Експерт переконаний, що захист мирних зібрань зараз більше залежить від того, наскільки ґрунтовною буде реформа поліції: «В законодавчій сфері тут поки основний виграш лише в тому, що в нових поліцейських є жетони з особистими номерами. Але є і програші. Новий Закон про Нацполіцію, наприклад, узаконить низку раніше незаконних практик примусу з боку правоохоронців. В світлі подібних програшів треба особливо пильно слідкувати за законодавчими апетитами вже нової влади. Бо в парламентській Коаліції є і такі депутати, які, зокрема, хочуть узаконити насильницькі розгони мітингів», – поділився роздумами Михайло ЛЕБЕДЬ.
