Київ. 20 липня 2015 року (ПолітКом, Марта ГНАТИШИН). 7 серпня нинішнього року виповнюється 7 років з того дня, як Російська Федерація здійснила напад на територію Грузії, розв’язавши тут повномасштабну війну.
Наслідки тих подій відчуваються дотепер, особливо в моменти, коли бачиш: з траси розпливаються в спекотному повітрі, немов міраж, нескінченні ряди будинків у селищах для біженців, коли дивишся в очі людям, які втратили своїх рідних і залишилися без даху над головою.
Історії про села, стерті з лиця землі, мимоволі змушують уяву малювати картини серпня 2008, коли вчорашні дворові алкаші з Пензи і Урюпінська пройшли «переможним маршем» по грузинській землі, знищуючи все на своєму шляху. Грузія тоді зуміла чинити опір, і окупантам довелося розвернутися, несучи з собою пораненого в ж… генерала Хрулева. Вони так і не виконали своєї заповітної мрії – розпростерти російський триколор над Тбілісі.
Втім, до чергової річниці агресії окупанти готують для Грузії і для всього цивілізованого світу нові виклики. Захоплення російськими військами нових грузинських територій вже давно не дивує жителів нашої країни. Поява окупантів поблизу головної транспортної артерії Грузії є продовженням тактики, взятої ними на озброєння ще кілька років тому.
Передісторія. Росія продовжувала свій план дуже цілеспрямовано
Як відомо, президент Російської Федерації Володимир Путін 12 вересня 2013 року підписав розпорядження «Про підписання договору між Російською Федерацією і Республікою Південна Осетія про державний кордон», згідно з яким приймається пропозиція уряду РФ про підписання даного договору. При цьому МЗС РФ доручалося провести відповідні переговори з де-факто владою регіону.
З цього приводу МЗС Грузії через посольство Швейцарії відправило ноту протесту Російській Федерації у зв’язку з наміром російської сторони підписати договір про «державний кордон» з т.зв. Південною Осетією, заявив 13 вересня перший заступник голови грузинського МЗС Давид Залкаліані.
«Ще 5 вересня, після того, як нам стало відомо, що уряд Російської Федерації звернувся з ініціативою до президента Росії оформити так звану межу між Російською Федерацією і Цхінвальським регіоном (частина Південної Осетії), ми відправили ноту протесту Російській Федерації за допомогою посольства Швейцарії, в якій зазначено, що оформлення будь-якої угоди подібного типу є порушенням норм міжнародного права, у нього немає жодної юридичної сили і воно буде визнано недійсним», – заявив Залкаліані.
Слід зазначити, що Тбілісі розірвав дипломатичні відносини з Росією після визнання Москвою незалежності Абхазії і т. зв. Південної Осетії в серпні 2008 року. Представники уряду Бідзіна Іванішвілі, які прийшли до влади за підсумками парламентських виборів 1 жовтня 2012 року, назвали одним з головних пріоритетів зовнішньої політики країни нормалізацію відносин з РФ.
У селі Двані Карельського району Грузії російські військові відновили процес зведення-пересування колючих загороджень вранці 22 вересня 2013 року, через десять днів після узгодження питання кордону. Це був час збору врожаю. Уявіть собі людей, які, не знаючи, що відбувається, мали працювати на полі під наглядом російських військових.
Водночас МВС Грузії висловило лише глибоке занепокоєння у зв’язку з тим, що відбувається і відзначило, що, незважаючи на неодноразові заяви і протести грузинської та міжнародної громадськості, процес зведення колючих загороджень російськими військами знову триває.
Влада весь цей час лише висловлювала «занепокоєння» і приховувала від народу загрозу
Згадуючи події початку «ПОВЗУЧОЇ ОКУПАЦІЇ», спеціальний представник прем’єр-міністра Грузії з питань відносин з РФ Зураб Абашидзе 19 вересня 2013 року в Празі на зустрічі із заступником глави МЗС Росії Григорієм Карасіним висловив від імені грузинського уряду занепокоєння у зв’язку з подіями, що відбуваються на окупаційній лінії.
Як зазначав Зураб Абашидзе на проведеному брифінгу 23 вересня, на цей раз він йшов на зустріч з Карасіним з більш-менш позитивним настроєм, однак те, що сталося на окупаційній лінії днями раніше, зрозуміло, створило досить-таки негативний фон. За його словами, перед кожною черговою такою зустріччю ситуація особливо напружується.
Не слід забувати і те, що представники «нацруху» і опозиційні партії не раз звинувачували уряд Грузії і пана Абашидзе в тому, що вони зробили Москві поступки натомість повернення грузинської продукції на ринок РФ. Хоча, за заявою спеціального представника прем’єр-міністра Грузії з питань відносин з РФ Зураба Абашидзе, офіційний Тбілісі не робив ніяких поступок Москві.
Слід зазначити, що пропрезидентська партія Грузії «Єдиний національний рух» закликала правлячу коаліцію «Грузинська мрія» не намагатися зробити так, щоб населення країни змирилося з ситуацією в Південній Осетії.
Думки експертів і політиків у 2013 році
За словами ректора Дипломатичної академії Грузії професора Сосо Цинцадзе, єдиним виходом із ситуації була зустріч Путіна і Іванішвілі.
У дипломатії не буває безвихідних ситуацій, проте, з урахуванням розгортання подій, необхідні політично сміливі рішення. «Іноді перед сторонами постає така реальність, коли легка дипломатія стає неефективною, і необхідно заміщення терапії хірургією. Я маю на увазі хворобливі, але креативні рішення. Зрозуміло, я не маю на увазі політичну сміливість де Голля, який відмовився від Алжиру. Сьогодні політично сміливим рішенням була б зустріч Іванішвілі і Путіна без будь-яких попередніх умов. Крім цього, іншого виходу не існує », –заявив Цинцадзе. За його словами, це єдиний вихід, так як тільки на цьому рівні можливий прорив.
В результаті, тільки в 2013 році колючий дріт і прикордонні банери з’явилися в селах Квеши, Ціцігаанткарі, Адзві, Кере. В останньому російські окупанти відокремили від села три церкви і цвинтарі, заборонивши місцевим жителям відвідувати могили своїх родичів. Подібна безкарність стала можливою лише завдяки байдужості і потуранню з боку грузинського керівництва, яке сьогодні імітує бурхливе обурення.
Якщо в період правління «націоналів» питання територіальної цілісності Грузії стояло під номером 1 на порядку денному, а країна буквально кишіла міжнародними спостерігачами, що не дозволяли окупантам так нахабно поводитися, то з приходом «Грузинської мрії» ситуація розгорнулася в протилежну сторону і Грузія не тільки перестала наполягати на міжнародному визнанні російської окупації, але навіть самі «мрійники» вивели з ужитку термін «окупант» щодо Росії.
Замість актуальної і ефективної діяльності в міжнародних організаціях часів «націоналів», виник комічний формат двосторонніх зустрічей Карасина і Абашидзе, зміст яких незрозумілий навіть їм самим.
Післямова. Російський «троянський кінь» у Грузії
Все, що зробили тоді перші особи Грузії, це подали питання на розгляд 68-ї сесії ГА ООН з 23 по 27 вересня 2013 року і наголошували, що «…Грузія може протиставити лише мирні і цивілізовані методи і, на жаль, нам доводиться відзначити, що Російська сторона знову відрізняється неконструктивно» (слова тодішнього заступника глави МЗС Джалаганія). Питання по суті затихло, так і не набравши потрібного дискурсу. Тобто ні спостерігачі ЄС, ні міжнародні організації не були залучені належним чином для відображення діяльності окупантів та оповіщення світової спільноти про порушення ними прав людини.
Замість повномасштабної інформаційної та політичної кампанії пішли лише мляві коментарі другорядних грузинських чиновників. Така реакція офіційного Тбілісі (а точніше –її відсутність) переконала Москву в тому, що відтепер її дії в Грузії є безкарними і можна починати операцію з уповільненої «повзучої» окупації.
Зовнішня політика Грузії перетворилася на фарс і профанацію, а державні інтереси грузинського народу були принесені в жертву «потеплінню відносин з Росією», проголошеному мільярдером Бідзіною Іванішвілі. Чи варто дивуватися тому, що російські окупанти, залишаючись безкарними, з кожним місяцем все більш і більш нахабніють? Поки вони не насмілюються відкрито застосовувати зброю, але захоплення земель і викрадання людей вже сьогодні стали для них звичайною практикою в Грузії.
Що маємо зараз
Цьогоріч 10 липня селяни села Хурвалеті, що прийшли обробляти свої поля, з подивом виявили, що вони зайняті російськими військовими. Там, де люди ще вчора садили картоплю і косили траву, сьогодні з’явилися банери, що оголошували про те, що дана територія є «прикордонною зоною» і що прохід туди заборонений.
Всього за одну ніч окупанти перемістили свої позиції на кілометр углиб території Грузії, захопивши частину нафтопроводу Баку-Супса і зупинившись в 450 метрах (!) Від головного автобану країни. Іншими словами, щоб відрізати Західну Грузію від Східної, російським військовим тепер навіть не потрібно вчиняти бліцкриг, досить неспішним кроком підійти до автомагістралі зі зброєю в руках.
Буквально на наступний же день після події з усіх боків посипалися коментарі грузинських офіційних осіб. Все, починаючи від Президента, закінчуючи директором інформаційно-аналітичного департаменту МВС, висловили своє обурення діями російських окупантів.
За словами грузинського Президента Георгія Маргвелашвілі «для кожного громадянина Грузії неприйнятний кожен новий метр розділової лінії на суверенній землі, особливо, коли така лінія проходить поблизу стратегічного об’єкту».
Установка «прикордонних» банерів, безсумнівно, є провокацією і перевіркою реакції грузинської влади і суспільства. І якщо нинішня влада вже давно зарекомендувала себе як беззубих колабораціоністів, то грузинські громадяни усвідомлюють свою відповідальність за майбутнє країни. Якщо потрібно, то жителі Грузії не тільки будуть зривати колючі дроти, а й будуть ночувати в полях, щоб не допустити поширення повзучої зарази з Півночі!
Те, що відбулося 10 липня в Хурвалеті –чергове нагадування про те, наскільки близька і реальна російська агресія і наскільки цінна Свобода. Кожен сьогодні повинен зробити всі можливі дії, щоб запобігти захопленню Грузії!
