Згідно з арабськими юристами, вчинки людини діляться на п’ять категорій, які вони перераховують таким чином: обов’язкові, похвальні, дозволені, осудні та заборонені. Обов’язкове протиставляється забороненому, похвальне – осудному. Але найважливіша категорія – це та, яка стоїть посередині і є, так би мовити, віссю терезів, що зважують дії людини та вимірюють її відповідальність (в арабській юридичній мові відповідальність називається “вага”).
Якщо похвально те, виконання чого винагороджується і невиконання не заборонено, а осудно те, невиконання чого винагороджується і виконання не заборонено, то дозволено те, про що закон може тільки мовчати, і тому воно не є ні обов’язковим, ні забороненим, ні похвальним, ні осудним. Йому відповідає райський стан, у якому дії людини не тягнуть за собою жодної відповідальності, ніяк не “зважуються” законом.
У суспільстві, в якому ми живемо, відбувається з точністю до навпаки. Зона дозволеного з кожним днем все більше звужується, а безпрецедентна регуляторна гіпертрофія прагне не залишити жодної сфери людського життя поза обов’язком і забороною. Жести й звички, які завжди вважалися байдужими до права, тепер ретельно регламентуються і пунктуально санкціонуються, аж до того, що практично не залишилося жодної сфери людської поведінки, яку можна було б вважати просто дозволеною.
Спочатку невстановлені міркування безпеки, а потім, все частіше, міркування щодо здоров’я зробили обов’язковим отримання дозволу на здійснення найбільш звичних і невинних дій, таких як прогулянка по вулиці, вхід в громадське місце або похід на роботу.
Суспільство, яке так обмежує райську сферу поведінки, не обтяжену законом, є не тільки, як вважали арабські правознавці, несправедливим суспільством, але й власне суспільством непридатним для життя, в якому кожна дія повинна бути бюрократично санкціонована і юридично оформлена, а легкість і свобода звичаїв, солодкість стосунків і форм життя зведені до точки зникнення. Більше того, кількість законів, указів та постанов є такою, що не тільки виникає необхідність звертатися до експертів, щоб дізнатися, чи дозволена та чи інша дія, але навіть чиновники, відповідальні за дотримання правил, починають плутатися і суперечити один одному.
У такому суспільстві мистецтво життя може полягати лише в тому, щоб звести до мінімуму обов’язкове і заборонене і, навпаки, максимально розширити сферу дозволеного, єдину сферу, в якій стає можливим якщо не щастя, то хоча б радість. Але саме цьому негідники, які нами керують, всіляко перешкоджають і ускладнюють це, множачи правила і норми, контроль і перевірки. Аж поки похмура машина, яку вони побудували, не зруйнується сама, заклинена тими самими правилами та диспозитивами, які мали дозволити їй функціонувати.
Переклад – Олександр ТИМОФЄЄВ
Джерело тут
