Тікаючи та ховаючись від репресій та мобілізації, до країн демократії виїхало багато російських громадян. Це люди, які «просрали» свою власну країну.
Багато хто з них зараз вірить у те, що українці переламають хребет їхньому фашистському, рашистському режиму, а вони повернуться додому і будуватимуть свою прекрасну росію рожевих поні.
Але це абсолютний самообман лузерів. Вони збирають різні з’їзди та форуми, і на цих зібраннях навіюють один одному утопії про побудову «прекрасної Росії майбутнього». Вони розповідають громадянам цивілізованих країн про можливість побудови у Росії демократії. Але це абсолютна маячня. Вони видають бажане за дійсне і не відрізняють свої мрії від реальності.
У цьому полягає загальна проблема росіян, яку помилково називають «загадковістю російської душі». Війна рашистів в Україні яскраво демонструє, що таке Росія, і чому у «рожевих поні» нічого не вийде.
Безумовно, громадянам цивілізованого світу теж хотілося б вірити у можливість демократичної трансформації повоєнної Росії. Але треба бути реалістами та розуміти, що це неможливо. Тому що це населення за тисячу років ніколи не обирало собі свою владу. Дві спроби після розвалу СРСР – не вважаються, вони стерті покірним мовчанням.
Росіяни не розуміють, що влада та відповідальність – дві сторони однієї монети. І покоління, що живуть зараз, цього вже й не зрозуміють. Ці покоління не візьмуть відповідальність за свій вибір. І єдине, на що вони здатні – привести до влади чергового тирана.
Для росіян демократія – це просто гарне слово, яке чарівним чином відчиняє їм двері до цивілізованих країн. Як ця магія працює вони не розуміють, та й не хочуть розуміти. Їм це не потрібно.
Тому громадянам цивілізованого світу потрібно усвідомити, що коли росіяни говорять про демократичну Росію, то це гарна, але абсолютно порожня балаканина. Заклинання. Магічний ритуал. І нічого більше.
Заходу треба розуміти, що в Росії нічого не відбувалося протягом майже двох поколінь. Все, що здатні побудувати росіяни – це лише черговий клон тоталітаризму.
Демократія може жити і розвиватися тільки там, де за неї готові боротися та вмирати, щодня про неї піклуватися. Росіяни, як імперська ідентичність, ніколи не готові. Ні зараз, ні раніше, ні пізніше. «Країна рабів, країна панів» – писав поет сторіччя тому і мав рацію.
Для адекватної оцінки дійсності слід виходити саме з цього факту.
Американці зрозуміли це про Афганістан після багатьох років та багатьох мільярдів доларів. Пропоную робити висновки з їхніх помилок.
Потрібно також виходити з того факту, що злочинне співтовариство під назвою “Російська Федерація” – це загроза ядерного тероризму – усьому світу.
І ця проблема сама по собі не розсмокчеться. Її потрібно вирішувати спільно всім цивілізованим країнам.
Наївно чекати, що навіть після гіпотетичної зміни режиму в Москві, нове керівництво Росії добровільно відмовиться від ядерної зброї. Всі ці російські емігранти «демократи» та «ліберали», повернувшись до Москви, одразу заявлять, що їм потрібно захищати периметр їхньої «демократичної імперії».
Скільки б росіяни не говорили слова про демократію та свою миролюбність, питання свого ядерного роззброєння вирішувати вони не будуть, не захочуть самостійно. І це також факт.
Ядерне роззброєння Російської Федерації може здійснити лише Україна. Яка власною кров’ю та жертвами, своїми діями щодо відмови від ядерної зброї, довела власну демократичність, миролюбність та відданість ядерному роззброєнню.
Тому після військової поразки армії агресорів і терористів, силами Збройних сил України потрібно одразу вводити зовнішнє управління територіями колишньої росії. Спільними силами країн, які підтримали Україну у боротьбі за виживання та незалежність. Якщо не одразу, то поступово.
Можна етапами звільняти від санкцій території, які виходитимуть зі складу РФ, що здали ядерну зброю і прийняли на себе відповідні зобов’язання. Якийсь час – під зовнішнім міжнародним управлінням, очевидно.
Першими зі складу РФ готові вийти Татарстан та Башкортостан, не кажучи вже про Ічкерію, право на самовизначення якої вже нещодавно визнала Верховна Рада України. І це не я вигадав – так припустив Михайло Касьянов, колишній прем’єр РФ. Інгушетія та Дагестан явно захочуть копіювати дії сусідньої Чечні. Як вони там поділять між собою кордони на Кавказі – важко спрогнозувати. Добре, якщо народи зрозуміють, що міжетнічні чвари не додадуть їм перспективи політичного виживання у новому світі і домовляться без війни.
Очевидним є відділення Калінінграда, Карелії та Курил. Навіть ніхто й не сперечається із цим. Як із неминучим поверненням окупованих територій Грузії та Молдови. Складніше буде з Білоруссю, яку треба звільнити від окупації. Вона велика і населення замовкло при підкупленому чи знищеному активі її громадян. Доведеться сусіднім країнам їм допомагати. Добре, що вже є кому цим зайнятися.
Якутія теж прокинеться сама, але їй потрібні страховки міжнародної підтримки. Корпорації Якутзолото та Якуталмаз – їм у допомогу! Інші майбутні країни Постросії збиратимуться з думками про незалежність на тлі загального гасла «Досить годувати Москву!» вже з економічних, господарських чи геополітичних міркувань, а не за національною ознакою.
Далекосхідна та Уральська республіки не забули ще свої попередні пориви до самостійності. В інших регіонах теж швидко стане питання – як жити далі, коли з Москви грошей не надходить, тільки приїзджають московські управителі. Я чув навіть про Сполучені штати Сибіру та Тихоокеанську федерацію, але погано їх уявляю.
Країни Північної Європи, що залишилися без ресурсів розвитку, швидко зрозуміють свій інтерес і почнуть допомагати самосвідомості Ямало-Ненецького, Ханти-Мансійського та інших регіонів, багатих на природні ресурси. І бізнеси, потужні корпорації, переключать фінансові потоки від продажу природних багатств цих земель уже без Москви. Але з виплатою Україні репарацій, зрозуміло.
Китай нічого не захоплюватиме силою. А навіщо воювати, купувати чи орендувати, якщо самі все принесуть, самі референдуми проведуть і будуть проситися, зубожілі? Хіба що, допоможуть Казахстану згадати про 2-3 області, які росіяни відібрали ще за часів СРСР. Навіщо ж вони пообіцяли Казахстану захист територіальних інтересів?
Можливо Туреччині та її союзникам, в контексті «великого Турану», доведеться адмініструвати простори центральної Євразії…
Зміцніла в останні роки Монголія, з розумінням прийняла потік біженців із Бурятії. Для багатьох монголів та казахів буряти, калмики та тувинці – це свої люди, яким потрібно допомогти.
Немає необхідності згадувати чи припускати всі можливі варіанти нових незалежних країн Постросії, але кожна з них матиме можливість стати незалежною, заможною економічно та зручною для своїх громадян державою. Не знаю, наприклад, що вирішить собі Пітер, але в Московії точно не залишиться, так? А як місто-порт, він вже точно виживе.
Україна вже продемонструвала свою здатність вирішувати питання щодо демілітаризації Росії. Вона ж здатна провести і денуклеаризацію, і демократизацію на територіях Постросії. У такому ж тісному співробітництві з країнами цивілізованого світу, як це робиться зараз – забезпечити адміністрування цього процесу. Має бути грандіозна за масштабами та тривала за часом робота з освіти та виховання нових поколінь громадян цих нових країн.
Роботу таку вже треба розпочинати. Настав час продумувати дії, збирати експертні групи, розробляти бюджети, визначатися з ресурсами, готувати кадри та плани реалізації. В Україні над цим вже працюють кілька різних груп та запрошуємо зацікавлених осіб взяти участь.
Це не лише завдання державної ваги для України, Грузії, Молдови та країн Балтії. Це завдання всіх країн світу, зацікавлених у глобальній безпеці.
Автор: Ігор ДУШИН, голова оргкомітету Національної конференції політтехнологів та політичних консультантів України
