Заспокійливий звіт Тома Купера можна підсумувати однією його фразою щодо зусиль росіян: «все це є лише черговою проваленою атакою». Аналізує можливості сил рф і бачить їх змалілими, наголошує на необхідності продовжувати постачати зброю Україні, висловлює скепсис щодо російських дронів «Ланцет» і дає конкретику по ситуації на Донбасі. Хочеться прийняти його, хоч обережний, але оптимізм.
Найперше, відповім на два питання, котрі повторюються одразу в кількох читачів.
1) Чи може росія розпочати нове широкомасштабне вторгнення – на Київ, Харків чи в будь-якому іншому місці?
На Київ? Ніт. ВСрф не має достатньо військ у південній білорусі, а лукашенко – хоч він і намагається усіма доступними способами вдовольнити путіна – не має ні досить військ, ні вогневої моці, ні смаку до будь-яких авантюр. Максимум, що може білорусь, на мою думку, це й далі зв’язувати кілька бригад ЗСУ всілякими «непрямими загрозами» та «маневрами» біля спільного кордону. Будь-яке розгортання достатньої кількості військ (десь так 40 000+ осіб) було б одразу викрито західними розвідками й ми б про це дізналися.
На Харків? Майже так само: тобто, ні. На відповідній ділянці фронту достатньої кількості військ також не спостерігаємо. Наразі, ВСрф зайняті зведенням потужної лінії оборони вздовж кордону.
Ще де-небудь? Можливо, але навряд.
Широкомасштабний наступ, щоб відбутися, повинен мати кілька елементів. Потрібні не лише війська, озброєння та припаси, але й тилова підтримка. Станом на зараз у путіна є тільки солдати – до того ж, погано навчені солдати. Звісно, багато з них є мобілізованими ветеранами ВСрф, проте вони вже доволі старші, в поганій формі й без належної підготовки. Так, ВСрф намагаються щось із цим зробити: тепер «мобіків» перед відправкою на фронт тренують щонайменше по 3-4 тижні. Але самих солдатів недостатньо. Ще раз: великий наступ потребує боєзапасу, харчу та важкого обладнання – і все це має бути на лінії фронту або в безпосередній близькості до неї.
Тепер у ВСрф знову приблизно 300-310 тис. війська в Україні, з яких десь 150 тис. беруть участь у бойових операціях: як ми вже бачили, це максимум, який може забезпечити їхня логістика. Насправді, логістика їхніх збройних сил колапсувала вже двічі – щойно лише чисельність військ, задіяних в боях, починала зростати до більше ніж 150 тис. солдатів (спершу це трапилося під Києвом та Черніговом, а потім – призвело до втрати Харківщини та Херсона).
Незалежно від місцевості (а характер місцевості завжди диктує тактику), факт, що своїми ногами солдати завше пересуваються повільніше, ніж моторизовані або механізовані війська. ВСрф утратили надто багато своїх найкращих танків, бронемашин та артилерії, щоб організувати й успішно провадити хоч якусь масовану атаку з допомогою техніки. Їм також не вдалося придушити українську ППО, відповідно, вони втратили надто багато бойових літаків, гелікоптерів, а також – ВДВ і спецназу, щоб можна було сподіватися на масштабну десантну операцію. На додачу до всього, внаслідок ударів українських HIMARSів, росіянам бракує кваліфікованого персоналу обслуги, складів боєкомплекту, командних та логістичних центрів. Відтак, ВСрф втратили можливість «виставити вряд», скажімо, 200 артилерійських стволів і засипати з них українські позиції такою ж кількістю снарядів, як вони робили раніше під Ізюмом, Попасною чи Сєверодонецьком.
Без усіх цих ресурсів, російські війська не зможуть «прорвати» фронт: їм просто не вдасться за короткий час понищити фортифіковані рубежі українців, щоб їхні бронемашини й піхота могли йти вперед. А якщо вони не можуть зруйнувати українські украплення, то результат завжди буде той самий: українці битимуть у відповідь і російська піхота знову зазнаватиме нищівних втрат (що й відбувається упродовж останніх кількох тижнів під Бахмутом).
Тому для українців зараз «критично» важливо хіба підвозити своїм передовим частинам боєкомплект і своєчасно перезаряджати кулемети.
Все що зараз можуть зробити ВСрф – це те, що вони й зараз роблять під Бахмутом і, в трохи меншому масштабі, під Авдіївкою: хвиля за хвилею й година за годиною чи й день за днем кидати в атаку піхоту, посередньо підтриману артилерією та великою кількістю неефективних ударів із повітря.
А ще в росіян та проблема, що всі ці атаки дуже-дуже повільно розгортаються – порівняно з механізованими. Вони «повільні», тому що люди не бігають зі швидкістю техніки. А тут заставляють бігати престарілих «мобіків» у поганій фізичній формі – а тим ще й доводиться нести на собі зброю, броніки та боєкомплект. А українцям таке повільне розгортання дає вдосталь часу, щоб відреагувати: навіть якщо десь атака стає несподіваною, все одно залишається час, щоб підтягнути підкріплення, підвезти боєзапас і повідомити артилерію. Упродовж останніх кількох тижнів атаки російської піхоти в районі Бахмута розгорталися так повільно, що українці навіть встигали викликати свої Су-25, щоб ті завдали ударів із повітря.
Єдина річ, яка в ЗСУ виходить гірше – це абсолютно безглузді зараз контратаки. В той спосіб українські солдати можуть потрапити під вогонь із оборонних рубежів противника, як це й трапилося кілька разів упродовж останніх тижнів, спершу, в районі Пісків, а тоді – Бахмута. Залишається сподіватися, що від безпосереднього командування на полі бою відсторонять кількох ура-патріотичних офіцерів, котрі роблять, а не думають, і це дасть змогу уникнути надалі таких трагедій, як-от коли кладуть пів батальйону сил спецпризначення, щоби, ну так, знищити цілу бригаду російської піхоти… (ні, я нічого більше тут не пояснюватиму) [у попередньому звіті Купер нарікає, що його точніші звіти про втрати завжди перекручують – перекл.].
Ну й, нарешті, так, росіяни цілком можуть мати в себе на складах ще 9000 танків і приблизно по стільки ж БМП та гармат, як це й наголосив два дні тому шеф естонської воєнної розвідки (й що одразу накинули на вентилятор всі західні медіа). Звісно ж, ВСрф намагатимуться довести до робочої кондиції якомога більше з цих запасів. Одначе, з того, як зараз озброєна й підготована російська армія, видається, що ніяких реформ, оновлення чи реструктуризації з нею так і не трапилося. Нічого не змінилося від 1941-1942 років: «система путін» опирається будь-яким більшим змінам, хоча ясно, що ніякі ілюзії власної величі не замінять сучасне озброєння.
В результаті, путін і суровікін посилають зараз на фронт застарілу техніку з малою ефективністю, якою керуватимуть погано навчені військові, що ще більше знизить її ефективність (єдиним винятком є розгортання систем «Борщевик», які мають виявляти «Старлінки», але залишається невідомим, скільки в росіян їх є взагалі). Якщо такі персонажі, як путін і суровікін, не почнуть мислити інакше – а я зараз просто не бачу для цього жодних шансів – нічого найближчим часом (а це десь так 3-6 місяців) у тактиці ВСрф не зміниться.
Але майте на увазі: не зміниться лише за умови, що Захід буде підтримувати Україну так само (відносно) «інтенсивно», як це роблять у крайні 4-5 місяців. Якби потік зброї почав скорочуватися – особливо це стосується боєкомплекту – в українців можуть початися значні проблеми.
!ДОДАТОК!
Деякі дивуються, чому мій аналіз здатності росії здійснити широкомасштабний напад прямо суперечить тому, що головнокомандувач ЗСУ генерал Залужний нещодавно заявив в інтерв’ю The Economist. Всупереч моїй оцінці вище, він передбачив великий наступ Росії або на Київ, або на Донецьк, або на Дніпро…
Зауважте, що, бути військовим, генералом рівня Залужного – це передусім бути політиком і менеджером. Його робота полягає в тому, щоб забезпечити для України постійний потік принаймні такого ж рівня поставок [озброєння], як було досі, а краще збільшити його.
Окрім нього останніми днями про це говорять й деякі високорангові військові та офіцери розвідки НАТО: усі вони попереджають про те, що путін надсилає до України ще більше військ та про гігантські резервні запаси (старих) ОБТ, БТРів, БМП тощо.
Вони також, певне, відстежують розгортання додаткових російських військ у білорусі та пересування місцевих збройних сил: їм за це платять, а також за те, щоб звітувати та попереджати про це.
Таким чином не можна очікувати, що Залужний (чи Міллі, чи Столтенберг, чи будь-який інший високопоставлений цивільний або військовий керівник, такого рангу) буде применшувати російську загрозу, принаймні, поки останній ординець путіна не залишить Україну (і навіть тоді він продовжить вимагати більше, тому що Україні доведеться захищати себе протягом десятиліть, якщо не більше). Ситуація все ще надто небезпечна, аби відкинутися і насолоджуватися успіхом, досягнутим на даний момент.
Порівняно з генералом Залужним (та й іншими) мені легко зробити будь-які висновки: якщо я помилюся, я не буду відповідати за 40-мільйонний народ.
2.) Яке значення має застосування дронів-камікадзе «Ланцет-3» (також «Ланцет-3М»)?
Протягом минулих двох місяців поступово зростає кількість дронів-камікадзе «Ланцет-3М», які росіяни застосовують проти ЗСУ. Наскільки мені відомо, станом на сьогодні вони вразили щось із десяток українських танків і стільки ж інших броньованих машин, близько 20 одиниць артилерії і до шести мобільних ракетних установок (та ще кілька російських машин…).
Загалом, ефективність цієї зброї дуже залежить від якості розвідки — та гарної погоди: ці дрони мають дуже малий запас ходу, а влучання залежить від того, чи зможе оператор побачити ціль крізь камеру з малим кутом огляду. Якщо знати, де слід шукати ймовірну ціль – добре, вони можуть бути ефективними. А якщо ні, від них мало користі.
Я вже кілька разів писав: оскільки ВСрф втрачають дедалі більше розвідувальних дронів, а погода в цю пору року стає дедалі гіршою, розвідувальні можливості росіян занепали, тож із середини листопада «вишестоящі органи» в москві публікують набагато менше відеозаписів, знятих «Ланцетами», ніж раніше. Це може свідчити, що кількість застосувань цих дронів значно зменшилася. Проте стан справ може змінитися, коли погода покращиться навесні 2023 року.
До речі, я вивчив кілька досить показових відеозаписів і зовсім не переконаний, що кожен із ударів «Ланцетів», які продемонстрували росіяни, призвів до серйозних ушкоджень. Можливо, ефективність «Ланцетів» насправді нижча, ніж можна припустити, з огляду на кількість ударів, зафіксованих на цих відеозаписах. А проте, слід мати на увазі, що ніхто — ні Україна, ні росія, ні армія США, ні збройні сили країн НАТО (ніт, Ізраїль теж ні) — не мають ефективних засобів протидії у разі застосування таких систем озброєння у великих кількостях. Тому, якщо росіяни придумають, як виробляти багато таких дронів, у 2023 році вони можуть заподіяти багато шкоди.
ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА
Два дні тому ЗСУ розчавили штаб 58-мої загальновійськової армії рф, а вчора влаштували нову серію ударів за допомогою систем M142 HIMARS по командних пунктах і логістичних вузлах у Токмаку, Пологах і Бердянську, накрили готель у Залізному Порту (південь Херсонської області), де, як повідомляли, ошивалася ФСБ, а згодом «щось» (склад боєприпасів?) у Кадіївці, неподалік від Луганська.
Сьогодні ВКС і ВМС рф випустили по Україні 72 крилаті ракети, а також 27 ракет С-300 у балістичному режимі. Запуски керованих ракет було здійснено з літаків Ту-95 над саратовом і Каспійським морем, Ту-22М-3 випустили кілька ракет Х-22 над Азовським морем, а літаки Су-34 стріляли ракетами Х-31П, Х-35 і Х-59. Одна з ракет Х-101 зійшла з курсу й розбилася на території росії, біля волґоґрада.
Основними цілями були енергетичні об’єкти на сході та півдні країни: 15 ракет летіли в бік Запоріжжя, ще півдесятка зафіксували над Дніпром, ще кілька над Вінницею. Україна одразу заявила, що було збито «80–90%» ракет, проте наразі відомо, що Кременчук, Кіровоград, Черкаси, Харків, Полтава та Херсон повністю втратили електропостачання (зокрема знеструмлено ділянки залізниці в цих містах), у Дніпрі було зупинено метро, аварійні відключення було застосовано у Києві, Одесі, Запоріжжі та Житомирі. НЕК «Укренерго» оголосила надзвичайний стан, заявила про удари по 9 об’єктах та відключення понад 50% електромережі, а також про значне зниження генерації атомними станціями.
На жаль, цього можна було чекати — як і того, що після чергового удару електромережа України перебуватиме на межі виснаження й потребуватиме ще більше часу на відновлення, тож усі можливі негативні наслідки, про які я писав у попередньому звіті, не забаряться.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Загалом, погода – трохи не дотягує до мерзлотної: зимнішої погоди варто очікувати лише наступного тижня. Разом з тим, ми знову вертаємося до «багнюки» – цілих морів багна… і до російських атак людськими хвилями в районі Бахмута: в мене зводить живіт від самого лише читання звітів з цього напрямку (що вже казати про відео із «наслідками»)… проте, ну… знаєте… та й таке…
Куп’янськ–Сватове… в останні два дні обидві сторони повідомляли про бої в районі Новоселівського та Стельмахівки із мінливими результатами. Схоже, «нічого особливого» (окрім як для тих, хто до того безпосередньо залучений, ясне діло): російські атаки на Гряниківку (Дрорічанського району) та Стельмахівку було відбито. Разом з тим, ЗСУ, схоже, захопили трохи російського важкого озброєння, включно з танком Т-90М та однією [САУ] МСТА-С.
Кремінна… попри те, що 144-та Мотострілецька надалі намагалася послабити тиск українців, що атакують на північ та південь від містечка, бригадний генерал Громов (з Головного оперативного управління українського Генштабу) заявив про просування ЗСУ «на 1,5 км вперед від Діброви».
Разом з тим, про найінтенсивніші бої повідомлялося з району Білогорівки, що на Сіверському Дінці – там росіяни вже три дні намагаються здійснити прорив в напрямку Сіверська. Їхньою цілком очевидною метою є послаблення українського тиску на Кремінну з півдня.
Бахмут… 13 грудня, Вагнер, посилений 31-ю бригадою ВСрф, розпочав масштабний наступ на східні околиці міста й у подальші два дні заявляв про те, що вони туди ввійшли, – й навіть закріпилися у багатьох будівлях на вулицях Федора Максименка та Першотравневому провулку. Разом з тим, що ЗСУ провело ротацію кількох підрозділів (див. попередні звіти), і це наштовхнуло багатьох на думку, що «Україна вже от-от втратить Бахмут». Але далі цією атакою зайнялася 71-ша Єгерська та грузини, які – за підтримки кількох влучних артилерійських обстрілів – відновили контроль над усією втраченою територією у розмірі десь до дюжини будинків у західній частині вулиці Федора Максименка (отут є результати боїв за участі грузинів). За даними агентурної розвідки, в тому герці 31-шу бригаду [ВСрф] довели до «стану небоєздатності», тож її відвели з поля бою.
Водночас із вищезгаданою атакою, Вагнер атакував позиції 53-тої Механізованої в Опитному – й отримав подібні результати. Насправді, українські війська на тому напрямку повідомили про «дефіцит артилерії» у росіян.
Через усе це єдиний вибір, який я тепер маю – це спостерігати (що мені подобається), ще й дедалі частіше, за всіма тими історіями, в яких підкреслюють, що ЗСУ ніби «втрачає 500 бійців загиблими» у Бахмуті – «кожен Божий день» – а ще про те, в якому відчайдушному становищі Зеленський мав би бути через ситуацію на цьому напрямку. Вони кумедні, бо джерела на місці не підтверджують це і близько: «кількадесят поранених», так, щонайбільше. Але 500 вбитими щоденно? Вибачте, але навіть наукова фантастика звучить правдоподібніше…
Чому? Головним чином через те, що ВСрф нині – і це вже включно з Вагнером – бракує артилерії, яку вони використовували минулого літа. Їм бракує необхідних боєприпасів: вони вже не можуть засипати певні сектори фронту обстрілами по 20 тисяч боєприпасів на день. Також, тому, що лишилося від їхньої артилерії, бракує точності: ВСрф бракує БПЛА, які можуть діяти за теперішньої погоди, тож і влучність їхніх обстрілів є гіршою: до того ж їхня артилерія тепер – сильно – страждає від українських контр-батарейних операцій. Нарешті, завдяки вдосконаленим навичкам та оснащенню, але й через занепад російської боєздатності, українські служби з евакуації постраждалих та медичної евакуації працюють значно ліпше, ніж навіть кілька місяців тому.
На те, що будь-чиї заяви про протилежне є лише казками, добре вказують історії, що «місцеві шпиталі переповнені тілами та пораненими». Насправді, будь-яких поранених військових евакуюють з Бахмута – є кілька команд, які цим займаються. Звісно, робота їхня – не проста, небезпечна та є випробуванням і займає більше часу, ніж хотілося б, але значних проблем з проведенням таких операцій немає.
У підсумку: ще раз повторюю: ніт, українці не відступають з Бахмута – і дуже не схоже, що ситуація зміниться. Не лише тому, що ЗСУ має достатньо добре оснащених та натренованих військ на цій ділянці, але й суто через те, що логіка вказує – доцільніше захищати добре укріплені позиції, ніж відступати з них – а тоді відвойовувати їх згодом знов.
Можливо, більше занепокоєння викликає той факт, що росіяни, схоже, таки перейшли канал на захід від Курдюмівки і, на момент, коли їх врешті зупинили, майже дісталися Білої Гори та Диліївки. Насправді то була бійня, а не військова операція: росіяни кидали кілька хвиль піхоти на український вогонь, поки одній з хвиль «в тилу» не вдавалося вирити окопи, щоб вижити та втриматися. Це, звісно, посилює тиск на підрозділи ЗСУ, що діють на даній ділянці.
Торецьк… не знайшов ніяких новин про ймовірні додаткові російські атаки на Дружбу та Північне.
Авдіївка… 14 грудня ВСрф розпочали новий наступ на Водяне – схоже, вони мали на меті дістатися Сєверного та Тоненького, розташованих на кілька кілометрів північніше, – і таким чином заїхати в тил гарнізону ЗСУ в Авдіївці. Цей наступ розбили на друзки, незважаючи на всі російські заяви, що вони «звільнили основну частину» Водяного. Насправді ж українці повідомляли, що ворога спинили далеко від села. Східніше, за підсумками тієї української контратаки, що докотилася аж до південно-західної частини Пісків, росіяни тепер знову намагаються дістатися південної частини Первомайського – тобто вони повернулися до позицій десь двомісячної давнини.
Нарешті, вчора пушилін гонорово проголосив про «звільнення 80% Мар’їнки». За іронією, «вишестоящі органи» заявили лише, що вони дісталися траси до Красногорівки – і таким чином «відрізали постачання населеного пункту». Гадки не маю, який військовий геній думає собі, що «лінії постачання населеного пункту» можна відрізати, коли до нього підходить три дороги, а перерізали лише одну з них, однак це, певно, ще один з прикладів перевершення росіянами базових законів фізики та математики. Із цілковитою певністю доповідаю: пушиліну та «вишестоящім органам», певно, варто ліпше узгоджувати свої заяви, бо ж інакше вони залишають нам лише один вибір – визнати, що все це є лише черговою проваленою атакою.
Переклад: Микола Ковальчук, Ростислав Семків, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
