В продовження обгрунтування моделі, що запропонована у статтях «Як організувати Імперію Свободи» та «Імперія Свободи. Спільнота самоврядних громад» пропоную розглянути питання інновацій як інструменту створення цивілізаційного прориву.
Про те, що іншого вибору у України з позицій позитивного сценарію майбутнього, просто немає, багато писав і обгрунтовував Сергей Дацюк . Ось і в сьогодняшній статті «Осмислення того, що відбувається» він пише: «З усіх європейських країн Україна першою опинилися у самісінькій глибині нинішньої кризи, водночас маючи потенціал для інновацій». Додам лише, що наше суспільство як соціальна система, що прагне адаптації до внутрішніх і зовнішніх змін, вичерпала всі, без останку, резерви адаптації, і лише радикальні зміни самої соціальної системи на всіх її рівнях, здатні «перевернути доску шахівниці долі».
Отже, потрібні інновації. У всьому: у відносинах, у державі, у культурі, у технологіях, у економіці, у безпеці, у підтримці порядку. Для вирішення цієї фантастично складної задачі потрібні наступні умови:
- Наявність деякого числа людей з особливими складом мислення, що здатне продукувати принципово нові ідеї, бачити їхній еволюційний потенціал, мати достатньо мотивацій та волі для їхнєго втілення.
- Відсутність спротиву з боку соціального середовища або наявність ресурсів для подолання цього спротиву.
- Наявність ресурсів для втілення ідей у життя.
Перша та друга умови тісно пов’язані. Недостатньо народитися талановитим, у родині, що виховує дитину як самостійну особистість і прищеплює їй необхідні компетенції. Важливо, щоб мислення дитини ще вистояло проти впливу школи, що намагається за будь-яку ціну витравити з дитини здатність до інновацій.
Спротив соціальної системи, що існує в Україні, насправді шалений. Він починається з народження і продовжується все життя інноватора. Найбільшу шкоду особистості з суверенним мисленням наносить саме школа. Установка на відмову від комунікації в процесі мислення (роби всі завдання сам), вимога до відмови від продукування власних інноваційних поглядів на користь єдиної теорії, що викладена у підручнику (спробуй на уроці викласти альтернативну версію теми – покарання неминуче), зламування самостійних алгоритмів і впровадження на їхнє місце алгоритмів, придуманих авторами методик та підручників, насаджування покірності, безжалісна кара за відхилення від стандарту у вигляді поганої оцінки – все це ламає особистість, знищує Богом даний дар. Це не випадково, бо метою української школи, на жаль, є стандарт знань, мотивацій, мислення, не множинність індивідуальностей, а стандарт особистості.
Одиниці це витримують. Успіхи нашіх дітей на міжнародних олімпіадах пов’язані виключно з копіткою самовідданою працею тренерів та батьків, які нівелюють вплив шкільної примітивної програми, розкриваючи перед дитиною багатство світу математики, фізики, хімії тощо та привчаючи її до мистецтва мислення. Але навіть медаль на олімпіаді ще не означає, що перед нами особистість, здатна на інновації. Ми тільки бачимо напрочуд талановиту дитину, а чи вистачить їй волі у майбутньому на втілення своїх ідей – хто зна.
Отже, перша перепона на шляху до інновацій – школа.
Друга – суспільство, що скроєно за викривленою неприродньою для інновацій моделлю. Подивимось, а які вимоги до соціуму слід пред’явити, щоб він не чинив спротив людям, здатним до інновацій.
Соціальне середовище, де перебуває людина, має форму організацій. Існують їхні різні форми, вони по-різному впливають на шанси людини втілити інновації. Кріс Арджиріс з Гарвардської бізнес-школи вивчав існуючі типи організацій і їхню взаємодію з особистістю. І дійшов до висновку, що для втілення інновацій потрібний особливий тип організацій. Він запропонував визначення такої організіції як самонавчаючої, що сприяє інноваційному розвитку як самої себе, так і особистостей, що до неї включені. Його ідея «подвійної петлі» виправлення помилок («знаходити та виправляти організаційні помилки шляхом модифікації ситуації, що їх породила») найшла втілення у праці Пітера Сенге з MTI ««The Fifth Discipline» (П’ята дисципліна), де викладена композиція технологій, що притаманні такому типу організацій:
- системне мислення;
- удосконалення шляхом безперервного навчання;
- інтелектуальні моделі, що перемагають стереотипи;
- наявність еволюційної цілі та її загальне бачення організіцією і кожним членом.
У своїй розробці фрактально- рекурсивної моделі організації управління соціальною системою я виходила, окрім намагання подолати вади існуючої моделі, що випливали з системного її аналізу, створити такий фрактал, що міг би бути середовищем для інновацій на всіх рівнях організацій у суспільстві: від території ЖЕКу до держави, від шкільного класу, де вчитель – це не начальник, а коуч, до академії, від микробізнесу до корпорації.
Відсутність складної ієрархії всередині фракталу, самоуправління, самоконтроль, довіра, повна інформаційна відкритість, максимальний доступ кожного учасника до всієї наявної інформації щодо рішень, система коучінгу, побудована на «батьківській» моделі створюють принципово нові умови та мотивації для роботи у організаціях. Договірний характер створення фракталу вимагає визначення еволюційної мети і поєднуючих цінностей як договірної норми для всіх учасників.
