В ніч з учора на сьогодні Том Купер опублікував цей матеріал – спокійний та приємний нам огляд українського наступу на Харківщині. Можливо, саме цей матеріал колись увійде в підручники новітньої української історії.
Минуло близько тижня з моменту мого останнього «оновлення» про війну в Україні, тому сьогодні насправді є багато що озвучити та про що поговорити. Але мені бракує часу, тому, хоча я беру до уваги всі найважливіші події, цього вечора дозвольте мені зосередитися на сході Харківщини.
Спробую знову реконструювати український наступ у цьому регіоні, який тривав з 4 по 12 вересня. Зроблю це, оскільки, з одного боку, операція була дуже ефективною, завдала сильного психологічного удару росії та її збройним силам і звільнила значну частину України; з іншого боку, це не було таким уже «смертельним ударом» росармії, як багато хто стверджує. Нижче – розяснення, що відбувалось в Україні відтоді.
ХУК ЗЛІВА В РАЙОНІ БАЛАКЛІЇ
Операція почалася з диверсій: з 1 по 4 вересня українські війська форсували Сіверський Донець на північ від Слов’янська, щоб звільнити Озерне та Ямпіль (перший пункт був звільнений, а другий досі перебуває під контролем Росії). Коли російська 1-ша гвардійська танкова армія (1-ша ГТА), дислокована на північний захід, знову зосередилась на цьому напрямку, українці виявили ділянку лінії фронту, де артилерії росіян було недостатньо, а саме на західному фланзі 1-ої ГТА. Вони швидко зосередили частини з чотирьох-п’яти бригад і пізно ввечері 4 вересня прорвали ворожу лінію фронту у Вербівці.
Звідти вранці 5 вересня вони оточили Балаклію, разом з російським гарнізоном, що утримував це місто, поки ВДВ зосереджувалися для контратаки з Волохового Яру. Те, що відбулось далі, схоже, стало результатом поєднання «інерції» та типового децентралізованого стилю командування ЗСУ. «Замість» того, щоби наступати з Балаклії на схід, на Веселе, наприклад, українці кинулися на північний схід. Хоча, можливо, цей маршрут було обрано, оскільки він ніби є «кордоном» між зонами відповідальності 20-тої гвардійської загальновійськової армії (20-тої ГЗА; північ) та 1-шої ГТА.
Так чи інакше, слабку БТГр ВДВ, що, можливо, виконувала роль «резерву втручання» 20-тої армії, у Волховому Яру взяли в лещата та захопили в полон. По тому українці помчали в напрямку Шевченкового, таким чином зруйнувавши всю лінію фронту 20-ої армії на захід і північний захід від цього місця (приблизно між Базаліївкою на півночі та Іванівкою на півдні). Це відкрило шлях до наступу додаткових підрозділів ЗСУ через просування у напрямку захід-схід і спричинило масову втечу росіян (і багатьох українських путінфанів) з району вздовж траси Р07 та на північ від неї. 7 вересня українці були вже на західних околицях Куп’янська та Сенькового на річці Оскіл. Через день вони підійшли з півночі до Бахтина, а потім до Оскола.
Саме на цій ділянці, між Ізюмом, Осколом, Кам’янкою та Студенком, відбулося вирішальне протистояння наступу, оскільки, принаймні як я розумію, його фактичною метою було оточити 1-шу ГТА, основну частину якої розгорнули на південь і південний схід від Ізюма. Спочатку українці мали надто мало сил, щоб атакувати Ізюм, і були присутні лише на північний схід від міста: укріпитись в районі Веселого їм вдалось аж 8 чи 9 вересня. Далі на схід бездоріжжя та нерівний рельєф сповільнили просування й лише пізно ввечері 9 вересня їм вдалося дістатися Кам’янки.
Це був максимум, куди вони могли дійти, бо це місце утримували російські сили, що значно переважали їх у кількості. Так само підрозділи ЗСУ, які розгорталися між Бражиківкою, Довгеньким і Святогірськом, не змогли прорвати лінію фронту 201-шої військової бази (щось типу мотострілецького полку). Українські війська далі на схід таки розпочали тристоронній наступ на Лиман, але не зуміли закріпитися в цьому місті.
Тим не менш, у поєднанні з руйнуванням лінії фронту на північний захід від цього району та падінням Балаклії, це так фруструвало і путіна, і міністерство оборони [росії], і генштаб у москві, і південний військовий округ [рф], що вони наказали відвести 1-шу ГТА.
Кінцевим результатом стало те, що між 9 і 12 вересня 1-ша ГТА змогла відійти з Ізюма через Кам’янку та Студенок у район між Пісками-Радьківськими на річці Оскіл, Сватовим на північному сході та Лиманом. Можливо вона й покинула понад 100 танків та інших бронемашин, але, і це важливо, успішно евакуювала більшу частину своєї артилерії. Принаймні наразі зрозуміло, що українці захопили лише близько 20 російських артилерійських установок, більшість із яких були у дуже поганому стані (зношені стволи та інші проблеми).
Іншою важливою подією стало те, що крах наземних позицій змусив південний військовий округ [рф] поспішно кинути «гасити пожежу» повітряні сили, які доти зазвичай лупили некерованими ракетами по заздалегідь вибраним координатам із «безпечних» дистанцій за принципом “насипай, кудись та й влучиш”. У повітря підняли Су-25, Су-34 і ударні гелікоптери для прямих атак. Спочатку вони мали на меті вразити наступаючі українські колони. Це виявилося зовсім не просто через погану обізнаність російської сторони із ситуацією: російська система розвідки та обміну інформацією розвалилась, тож вони не знали, де власні війська, а де українські.
Деякі з [російських] винищувачів-бомбардувальників обстрілювали свої ж позиції, підставляючись таким чином під удари широкого асортименту українських ППО (від автоматів і кулеметів до більш важких ЗРК, як-от «Бук М1») – відтак, точність їхніх пілотів сильно впала. Під час цієї операції повітряні сили [росії] втратили близько 10 літаків і гелікоптерів (точні цифри залишаються незрозумілими, оскільки в полон потрапили лише 1-2 російські пілоти, а пошуки всіх уламків тривають).
ФРОНТ НА ОСКОЛІ
У сухому залишку ця операція мала ще один важливий побічний ефект: вона не лише спричинила бунт 20-тої гвардійської загальновійськової армії та змусила 1-шу танкову поспіхом відступити, але й підштовхнула путіна до наказу про загальний відступ усіх російських і сепаратистських сил з території північної Харківщини. Їх, натомість, незабаром спрямували далі на схід: таким чином 20-тій ГЗВА вдалося встановити нову лінію фронту по річці Оскіл, десь від Дворічної на півночі до Пісків-Радьківських на півдні.
З огляду на це, операція дійсно була для України успішною та мала наслідком звільнення більшої частини Харківської області, включно з Ізюмом і західною частиною Куп’янська. Звісно, росіяни й надалі контролювали залізничне сполучення між Бєлґородом, Куп’янськом і Сєвєродонецьком, однак весь відрізок залізниці від російського кордону на півночі аж до Куп’янська тепер добре прострілювався українцями – навіть з мінометів. Відповідно, цей маршрут більше не можна використовувати для забезпечення російських військ в Україні.
У поєднанні зі звільненням східних теренів Харківської області, це дало значний поштовх українському бойовому духу, адже навіть росіяни тепер усвідомили, що ЗСУ здатні їх перевершити: насправді, певні люди в москві тепер уже теж вимушено дійшли висновку, що росія не здатна перемогти в цій війні. Врешті, ця операція стала доказом, що ЗСУ перехопили стратегічну ініціативу.
Однак, путін не полишає свого наміру продовжувати війну, він має намір “принаймні” утримати Луганщину, Донеччину, південну частину Запорізької області, Херсонщину та Крим – тож він дедалі дужче лякає Україну карою. На його користь грає той факт, що попри масштабну поразку та чимдалі дужчі проблеми з бойовим духом у його військ, у ЗС рф й досі є (значна) чисельна перевага в артилерії. До того ж, історії, що російське МО більше не відправляє в Україну нові підрозділи є дурнею, адже їхні ПВК та мобілізовані сепаратисти не просто “ще воюють” – вони збираються воювати й надалі. Ця війна триватиме таки триватиме довше…
НОВА АТАКА
Після кількох днів оперативної паузи, що була необхідна для перегрупування, відпочинку, поповнення задіяних підрозділів і залучення підкріплень, а також після низки артилерійських дуелей в районі Куп’янська, ЗСУ вчора [15 вересня – перекл.] вдалися до того, що на мою думку було найкращим рішенням за наявної ситуації – відновили наступ.
Судячи з російських звітів, вони перетнули річку Оскіл в районі Двурічної та почали рухатися на схід та на південь. Чи то після цього маневру (тобто, зайшовши в тил російським лініям, розташованим південніше), чи то в наслідок перетину річки Оскіл в інших місцях, українці, схоже, прорвали лінію фронту 20-тої ГЗВА та звільнили ще й східну частину Куп’янська.
Насправді, росіяни повідомляють про швидке просування українців у напрямку Борової, яка розташована за 50 км на південь від Куп’янська, на схід від Осколу, – а ще про те, що українська 66-та ОМБр [у Купера вона чомусь “мотострілецька” – перекл.] перетнула Оскіл. Подейкують, що рештки 20-тої ГЗВА наразі відступають у напрямку Троїцького [північ Луганщини – перекл.] та Сватова. Якщо це правда, то наступна лінія фронту може проходити вже вздовж західної “межі” Луганської області.
Врешті-решт, українські сили, задіяні між селами Оскіл та Богородичне, схоже сьогодні [16 вересня – перекл.] перетнули річку Оскіл на півдні та змусили 1-шу ГТА відступити зі Студенка.
З іншого боку, всі українські спроби наступу на Лиман (щонайменше з трьох напрямків) поки виявилися невдалими.
Такі от справи станом на сьогоднішній вечір [16.09]. Сподіваюся, найближчими днями я матиму більше часу.
Переклад: Тетяна Саніна, Антон Шигімага
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
