Нема так, щоб Том Купер надовго впадав у ейфорію. В сьогоднішньому звіті він переживає з приводу можливої контратаки ЗС рф, з метою вийти на рубежі Донецької області – доки ЗСУ заклопотані вигнанням окупантів з Харківщини. Втім, здається, це такий оборонний песимізм – можливо, Купер недооцінює паніку в російських військах; сподіваємось, ми її не переоцінюємо.
Не хочу зіпсувати вечірку, але гадаю, прийшов час проаналізувати ситуацію в Україні серйозно.
Я також думаю, що нам варто спробувати уявити наявний стан справ із погляду путіна. От власне, саме з його точки зору.
Чому так? Дайте-но нагадаю вам, що путін розпочав цю агресію проти України з суто своїх особистих причин. Насамперед, аби не нести відповідальності. Відповідальності ні перед ким, особливо на росії.
Повернімося назад у часі та огляньмо його дії щодо агресії суто в розрізі теперішнього року. «План А» для путіна полягав у тому, щоб скинути уряд у Києві та поставити натомість «когось дружнього». Він провалився. «План Б» був у захопленні всіх українських територій на схід від Дніпра, плюс Херсон. Він теж провалився. «План В» полягав у підкоренні не лише Луганщини й Донеччини, але й Херсонської та Запорізької областей. От тоді в путіна і закінчилися війська, тож він мав успіх «лише» на Луганщині та Херсонщині. Плани «Г», «Ґ» та «Д» втілювали у собі дещо скромнішу варіацію «Плану В», зокрема щодо Донеччини. Тобто військові амбіції путіна повсякчас ставали меншими, натомість особливу увагу він приділяв Донецькій області.
… тим часом, зараз розгортається «План Е»: зберегти Херсонщину, Луганщину та втримати бодай щось у Запорізькій області – але врешті-таки здобути решту Донецької області.
Але для цього в нього банально немає військ. Ну так, під звуки фанфар до бою вступив отой 3-й армійський корпус. І десь під кінець місця він матиме ще один. Але вони обидва не мають ані, «30 тисяч», ані «90 тисяч» військових, хоч скільки разів про це б не заявляли. 3-й армійський корпус нараховує, в кращому випадку, від 10 до 12 тисяч особового складу. І от, хоч цього недостатньо для втілення «Плану Е», путін все-одно щиро прагне його втілити, як ми бачимо з постійних (насправді, дедалі дужчих) атак на Бахмут та Піски за останні кілька днів.
Тож, йому треба було «десь взяти» додаткові війська.
Зрештою, попри всі обіцянки від місцевих симпатиків, виявилося, що на Харківщині путінських дірлевангерів [Оскар Дірлевангер – командир особливо жорстокої та недисциплінованої дивізії СС – перекл.] аж ніяк не вітали «хлібом-сіллю». Тож нащо марнувати 3-й АК на Харківщині? Шоб шо?
… і далі «думайте як путін»: чи є кращий спосіб «покарати брехунів та заощадити війська»?
Не хвилюйтеся: я не купився на офіційну версію вишестоящіх органів у Москві про чергову «реорганізацію» абощо.
Проте нема жодного сумніву: путін за останні кілька днів не зробив нічого, щоб зупинити звільнення східної Харківщини, але повсякчас віддавав накази про подальший наступ на Бахмут та Піски. А ще його дірлевангери на Херсонщині досі тримаються міцно [точно? – перекл.].
Тож, огляньмо, що ми наразі маємо:
– так, схід Харківської області аж до річки Оскіл наразі дійсно звільняють українські війська;
– так, ЗС рф та помічники втратили десь до 8–10 тисяч військових і великі запаси боєкомплекту та іншого забезпечення.
Але, ніщо з того путіна не хвилює. Натомість: це ж саме ті ЗС рф, що (як це бачить путін) зганьбилися за три місяці наступу на Слов’янськ з Ізюму (що вже казати про всі попередні провали: дії 41-шої загальновійськової армії під Черніговом, або 1-шої гвардійської танкової армії на Харківщині та Сумщині, а тоді ще під Попасною – і так далі, і так далі).
Отож, путіна не хвилюють втрати, але його турбують провали. Для нього ЗС рф є найбільшим провалом цієї війни (ви лишень гляньте на обличчя шойгу та герасімова на нещодавніх спільних кадрах із путіним – і ви збагнете, що я маю на увазі).
На противагу всьому вищесказаному, ВДВ схоже вдалося дати драпака зі сходу Харківщини ціною втрати «лише» двох слабких БТГр. «Любімчікі» путіна з ПВК відійшли з подібними втратами. СОБР і ОМОН трохи постраждали. Загалом, «не пощастило, але якось дамо раду» – так це бачить путін. Навіть сепаратистам вдалося втекти… Саме ЗС рф постраждали найдужче.
…але на росії ніхто не переймається армією — це просто витратний матеріал.
ЗСУ тим часом такі зайняті звільненням земель від Балаклії до Вовчанська, Білого Колодязя, Великого Бурлюка і Дворічної (а це дуже велика територія), що в них не вистачає ні часу, ні сил, перейти далі через Оскіл до Сватового. А в місті, кажуть, уже два дні повно російських солдатів, натомість поблизу немає українців — хіба тільки партизани і ССО.
Залишається тільки сподіватися, що в ЗСУ вистачить солдатів, щоб звільняти нові території у напрямку до Пісків-Радьківських, Борової, Сватового і Сєвєродонецька. Мені відомо, що українці моніторять відступ ЗС рф із Суденку в напрямку до Пісків, але не відомо, чи зможуть українські сили в цьому районі «скористатися нагодою»: можливо, вони просто не встигають за росіянами?..
Та найголовніше, що весь цей час:
– росіяни (досі) запекло стримують усі спроби українців просуватися до Херсона
а ще
– росіяни запекло атакують Бахмут і наступають на північному заході від Пісків — день і ніч без відпочинку.
Тож у мене складається враження, що росіяни — поскубані, ясно — зробили такий собі «мах території на військо». Типу, позбудемося недовчених лузерів і брехунів на сході Харківщини, зате реалізуємо «план Е».
путін не завдав собі труду поінформувати про це дислокованих там командирів росармії, ну й ЗСУ він не «запрошував» атакувати — але якщо вже так сталося, то нехай собі.
Нині російські війська починають встановлювати нову лінію фронту вздовж річки Оскіл, продовжують тримати оборону на Херсонщині, а ще створюють хоч якусь видимість, ніби завершують захоплювати Донеччину. А ЗСУ заплатять за свої просування часом, необхідністю відвести війська від Бахмута і Пісків, а ще потребуватимуть нових підрозділів, які треба буде поставити вздовж кордону з росією — замість кинути їх на фронт.
Отже, «план Е», схоже, все ще можливо реалізувати, і в путіна досі є сподівання проголосити перемогу — рано чи пізно.
…і це єдине, що хвилює путіна.
Переклад: Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
