«Телекритика» продовжує фокусуватися на журналістах, які висвітлюють масові акції протесту в Києві під час штурмів і народних віче. Ми вже публікували свідчення медійників, постраждалих 1 грудня на вулиці Банковій, дві порції журналістських «історій з євромайдану» (частина 1,частина 2), репортаж із-за лаштунків «Громадського телебачення», інтерв’ю редактора Ukrstream.tv Костянтина Ігнатчука та автора стріму «Аронець live» Олександра Аронця. Цього разу ми поспілкувалися зі стрімерами, щоб дізнатися, як вони готуються до своїх трансляцій, на що звертають особливу увагу, як організовують свою роботу в режимі посиленої небезпеки.
Стрім-трансляції постійно ведуть інтернет-канали «Еспресо.TV» (espreso.tv), «Громадське ТБ» (hromadske.tv), «Спільнобачення» (spilno.tv), Ukrstream.tv, «Радіо Свобода», «Аронець live» (svoye.tv). Стрімери користуються переважно телефонами чи планшетами, що дає їм змогу не привертати до себе увагу та бути досить мобільними.
Організація стрім-трансляцій має свої особливості. Розповіли про них «Телекритиці» стрімер і редактор «Громадського ТБ» Анастасія Станко, координатор і стрімер «Спільнобачення» Галина Садомцева, стрімер «Радіо Свобода» Левко Стек і засновник «Еспресо.ТV» Микола Княжицький.
Захисне екіпірування
«Екіпірування – дуже важлива річ, до якої серйозно ставиться наша редакція, за що я дуже вдячний. Оскільки останні події показали, що це практично життєво важливо», – каже Левко Стек.
Перед тим як вийти на вулицю, срімери проводять справжній ритуал екіпірування, щоб захистити себе від куль, гранат, кийків і газу. Стандартний набір стрімера – це шолом, маска або респіратор і спеціальні окуляри, які щільно прилягають до обличчя, – вони можуть врятувати від гумових куль і сльозогінного газу. Обов’язковими також є наколінники і щитки на ноги для захисту від осколків світлошумових гранат. «У нас у дівчат високі унти, а хлопцям обв’язуємо ноги, щоб не було травм. Бо мені, наприклад, ноги поранили в перші дні» – розповідає Галина Садомцева. На вулиці Грушевського, крім того, не завадить мати на собі бронежилет.
Не випустять стрімера з редакції без теплого одягу та рукавиць. Тому що небезпека не лише в силових спробах знешкодити журналіста, а і в погодних умовах. За температури мінус 15-20 градусів є ризик переохолодження чи обмороження. Не менш важливою деталлю є тепле та водонепроникне взуття. «Я промочила ноги від водомета, який розливав воду, і на три дні випала з робочого процесу з температурою», – пояснює Анастасія Станко.
Левко Стек розповідає, що протигази, окуляри та інше оснащення слугує не лише для захисту від механічних пошкоджень. Стрімер має гарантувати собі максимальну безпеку та комфорт для того, щоб якісно й оперативно виконувати свою роботу. «Це не лише безпека, але й певний комфорт, у якому ти можеш робити свою роботу. Якщо ти від газу не можеш очі розкрити, то вже не йдеться про якість відео і про те, щоб ти виконував свої обов’язки. Тому тут два аспекти: з одного боку – це безпека, здоров’я журналістів, а з іншого – це якість роботи», – каже він.
Останніми приготуваннями для стрімера є «екіпірування знаннями». Координатор і стрімер із досвідом Галина Садомцева пояснює своїм колегам по «Спільнобаченню», наскільки небезпечною є їхня робота і як треба поводитися, щоб не наражатися на цю небезпеку, враховуючи досвід попередніх трансляцій. «Зараз у нас уже є досвід, уже можна побачити, з якого боку буде йти “Беркут“, як літають гранати, як стріляють. Наші вже навчилися навіть відхилятися, коли кулі в них летять. У нас сьогодні є такий наказ, і я стежу за його виконанням, – не лізти в пряму небезпеку. Але хлопці наші інколи таки лізуть, щоб кадр був гарний, щоб можна було все побачити», – додає пані Садомцева.
Деякі репортери зазнали травм тому, що поставили професійні обов’язки вище власної безпеки. Щоб такого не траплялося, Левко Стек радить спілкуватися й ділитися досвідом. «Дуже добре радитися й питати в людей з досвідом, як краще поводитися в таких екстремальних ситуаціях, тому що практика показує, що журналісти досить часто нехтують правилами безпеки. Важливо підходити з холодним розумом, бо якщо ти піддасися емоціям, це може дуже погано скінчитися в плані здоров’я», – каже пан Стек. Водночас він зауважує: «Якщо силовики ставлять собі за ціль побити журналіста, то, звісно, ніяк ти не вбережешся. Хіба втечеш, якщо тобі пощастить».
Організація стрім-групи
Якщо засоби захисту в усіх стрімерів приблизно однакові, то організація роботи – справа більш індивідуальна.
Стрімери «Спільнобачення» організовують команди, в яких кожен має свої функції. «Наші стрімери обов’язково працюють парами, якщо є можливість, то по троє. Як правило, це дівчина-журналіст, оператор і ще один чоловік поруч, якщо це якісь активні події, як-от на Грушевського чи коли брали Український дім. Вони чергують кілька годин у наших наметах, а коли трапляються якість активні дії, то одразу йдуть туди, як тільки отримали якусь інформацію», – каже Галина Садомцева. Над пошуком подій та інформації працюють координатори, які мають список усіх стрімерів і відсилають групу на місце подій, як тільки щось трапляється.
На специфіку організації стрім-груп безпосередньо впливає перебіг подій. Наприклад, стрімерам «Радіо Свобода» довелося переглянути свій графік роботи у зв’язку з масовими заворушеннями. Левко Стек розповідає про чітку, майже військову організацію роботи журналістів: «У нас працюють по-різному, буває дві людини – оператор і журналіст, а буває одна людина. Останнім часом ми здебільшого працюємо поодинці, тому що цілодобово вирішили бути в режимі службового чергування: три зміни по 8 годин. Зараз період напружений у зв’язку з подіями на Грушевського. Щоночі ми чекали штурму, тому ми мали бути на місці. Ми розбилися на групи, щоб не пропустити якихось важливих подій».
Натомість на «Громадському ТБ» стрімери організовуються в режимі живого спілкування. І покладаються на свій журналістський досвід і на колег. «На “Громадському” журналісти всі – люди професійні, наприклад, Дмитрові Гнапу не треба казати, куди він має йти, він сам прекрасно знає, де може щось відбуватися. Єдине, що буває так, що людина в полі стрімить, і не знає, що відбувається за сто метрів від неї. Тоді ми телефонуємо й кажемо: ти можеш перейти – там відбувається те-то і те-то», – каже Анастасія Станко.
Як би не працювала стрім-група, варто пам’ятати, для чого вона це робить, нагадує Левко Стек: «Ми вибираємо події, які привернуть увагу людей, аудиторія буде великою і це буде цікаво для них. Бо ми не лише показуємо, ми й коментуємо, беремо інтерв’ю, розповідаємо про те, що відбувається, даємо якусь додаткову інформацію від журналіста. Тобто це не лише трансляція, а й робота журналіста».
Технічна база
Одна з особливостей, яка відрізняє режим роботи стрімера від іншого журналіста, – це техніка, якій вони віддають перевагу. Основні характеристики технічної бази стрім-групи – невеликий розмір, потужна батарея, постійне з’єднання з інтернетом і непогана видимість уночі.
Технічний набір стрімера «Спільнобачення» чи «Громадського ТБ» складається зі смартфона чи планшета з потужною операційною системою (iOS або Android), портативної батареї, що дає можливість здійснювати онлайн-трансляцію до трьох годин без перерви, 3G-модема для постійного з’єднання з інтернетом і спеціальної програми, яка виводить зображення безпосередньо на інтернет-платформу телеканалу.
«З великими професійними камерами ми не ходимо, це незручно. І помаранчевих жилетів “Преса” не одягаємо, тому що розуміємо, що влада стріляє прямо в них. Ми вдягаємо щось темне, щоб зливалося з оточенням. І з невеличкою технікою ми можемо сховатися за щось, щоб нас не бачили», – додає Галина Садомцева.
Стрімери «Радіо Свобода», «Еспресо.TV», Reuters користуються апаратом LiveU, що під’єднується до камер. Пристрій оснащений потужною батареєю та безперервним зв’язком із інтернетом, він нагадує невелику коробку, що чіпляється на пояс. «Максимальний сигнал, до якого вдавалось “розігнати” – 2 мегабіти в секунду. А здебільшого 1-0,5 мегабіти», – каже Левко Стек. При цьому стрімери постійно потрапляють у мертві зони, в яких глушиться сигнал. Таких зон багато навіть у центрі Києва, а з «Межигір’я» стрімерам так і не вдалося налагодити трансляцію.
«Сучасні технології абсолютно змінюють сприйняття картинки, і тому за всім, що відбувається, ми можемо стежити в прямому ефірі, чого раніше не було навіть у найгарячіших точках. А зараз дуже багато людей у прямому ефірі показують різні визначні події за допомогою сучасних технологій. Тому це абсолютно змінює інформаційну реальність. Наприклад, сигнал нашого “Еспресо.TV”, який через різні сучасні технології передається на супутник, транслюють величезні канали по всьому світу: у США, в Ізраїлі, в Балтії», – резюмує засновник «Еспресо.TV» Микола Княжицький.
Фінальні приготування
Чи не визначальним фактором у роботі стрімера є його психологічна готовність. Ідучи на ризик, стрімер повинен усвідомлювати небезпеку роботи. «Якщо це вже якісь активні небезпечні дії, психологічно стрімер повинен бути налаштований. У нас багато операторів і волонтерів, яких ми вчимо, розповідаємо, показуємо, але вони самі бажають допомогти. Вони самі мають певне психологічне налаштування. І ми завжди кажемо: якщо ти готовий – ти йдеш, якщо ні – не треба ні в якому випадку», – каже Галина Садомцева.
Анастасія Станко теж пояснює непереборне бажання стрімити настроями колег: «Дмитро Гнап, наприклад, завжди каже, що йому тісно стає в офісі, коли він бачить, що відбувається на вулиці. І його тягне показувати, що там, йому не хочеться пропустити найважливіше. Ти йдеш за якоюсь атмосферою, картинкою, йдеш побачити, як воно все насправді виглядає».
На думку Миколи Княжицького, відчайдушність стрімерів пояснюється й такими психологічними факторами, як самовідданість і патріотизм. «Я, до речі, сам цього не підтримую, бо вважаю, що життя та здоров’я – це найголовніше. Коли наші журналісти були на точці перестрілки між активістами й “Беркутом“ і будинок, у якому вони перебували, палав, я по телефону їм казав: негайно звідти йдіть. Я готовий був посилати на допомогу групи самооборони з майдану, а журналісти відмовлялися йти, бо казали, що мають показувати картину людям».
Робота на результат
Левко Стек із перших днів заворушень регулярно веде трансляції з місця подій. Він стрімив і на вулиці Банковій 1 грудня, і в поході на «Межигір’я», і на Грушевського. «І кожного дня я собі кажу: це щось надзвичайне, таке більше ніколи не повториться, це надзвичайний досвід. А наступного дня ти потрапляєш у вир інших подій і розумієш, що це щось значно гірше, значно страшніше і значно складніше в плані роботи».
Левко Стек
Протистояння на вулиці Грушевського, що почалися 19 січня, навчили стрімерів відповідальніше ставитися до власної безпеки та працювати в екстремальних ситуаціях. Хоча для пана Стека ця складова його роботи вже стала постійною та звичною. «Справа в тому, що постійно відбуваються якісь силові протистояння, і коли ти під час них стрімиш, то все це є тим надзвичайним станом, надзвичайною подією. Тому що довкола тебе розгортаються якісь події, які ти не можеш спрогнозувати, вони достатньо екстремальні й небезпечні, тому робота в таких умовах завжди є складною».
Підсумовуючи здобутий за два місяці стрімів досвід, Левко Стек радить стрімерам завжди пам’ятати, що ти в прямому ефірі, що тебе слухають і дивляться. Тобто свої емоції варто притримати, а самому максимально абстрагуватися й пам’ятати, що ти лише спостерігач – людина, яка передає інформацію. «Не варто захоплюватися всім тим, що відбувається навколо тебе, не варто піддаватися емоціям. Для мене це дуже важливо, тому що це впливає на інформацію, яку я подаю. Ти повинен пам’ятати, що ти не є учасником цих подій. На жаль, про це забувають, і силовики нас приймають за ворогів – про це вже можна говорити відверто. Але ми в свою чергу повинні тримати дистанцію і передавати інформацію максимально чітко, коректно та об’єктивно».
