Банкова все ж пішла шляхом “докупівлі” лояльності окремих депутатів та лобістських груп, а не створення нової парламентської коаліції. Про це свідчать процеси у фракції “Голос”, яка розвалюється на дві частини. Також Андрій Єрмак намагається вигадати нові пропозиції для групи “Довіра”, від яких ті не зможуть відмовитися.
В парламенті зішкрібають всі залишки умовно “незалежних” депутатів, які готові взаємодіяти з Офісом Президента заради своїх бізнесів. Банковій потрібні голоси, а не постійна більшість, яка готова брати на себе відповідальність. Схоже, “гра на мізері” визначатиме наступний сезон.
ЗБИРАННЯ ГОЛОСІВ
Те що фракція “Голосу” колеться відомо було давно. Раніше нардепи від цієї сили намагалися не виносити протиріччя на зовні, хоча вже рік тусуються різними групами. Тепер конфлікт набув публічності. Політрада “Голосу” попередила низку нардепів про виключення з партії після голосування за законопроєкт №5133, який “наносить суттєву шкоду репутації та політичним інтересам партії” (нардепи направили до Конституційного суду законопроєкт щодо порядку призначення на посади та звільнення з посад директорів НАБУ та ДБР, який ніби “послаблює незалежність цих органів”).
Але в цій історії цікаві не мотиви голосування нардепів за ті чи інші законопроекти, а переговори, які веде керівництво партії з Банковою. Це переговори про голосування разом зі “слугами”, але до формальної коаліції не дійде. “Їх просто по тихому купуватимуть”, – зазначають “Букви”, посилання на своє джерело у фракції.
На сьогодні у Кіри Рудик та Ярослава Железняка всього 6-7 штиків у парламенті. Цього не достатньо для самостійного “плавання” і цього замало для висунення умов Банковій. Але цього досить щоб вирішити окремі власні питання. На Банковій про це добре знають і “за замовчуванням” вже додали їх голоси у свій актив.
Ще одним міноритарним партнером Банкової є депутатська група “Довіра”, яка репрезентує інтереси відомих агрохолдингів (зокрема, Андрія Веревського). Ще наприкінці 2020 року “Слуги” підіграли “Довірі” і тим вдалося провести через паралемент законопроєкт №3656, який передбачає зниження ставки ПДВ для певних сфер агросектору із 20% до 14%.
Навіть голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев критикував цю ініцативу, стверджуючи, що “це лобістське рішення, за яке проголосували всупереч критиці, заподіє шкоду бюджету, а також вдарить по переробній промисловості, розвиток якої має насамперед стимулювати українська влада”.
Другою точкою дотику “Довіри” та Банкової став гральний бізнес. До 5 березня в парламенті було зареєстровано дев’ять законопроєктів переважно від депутатів з фракцій “Слуга народу” та “За майбутнє” і групи “Довіра”, які передбачають знизження рівня оподаткування для організаторів азартних ігор та їх учасників. В цій сфері “Довіра” та частина “Слуг” мають повне порозуміння.
“Довіра” оформилася як політична сила та має представництво в деяких областях (наприклад в Полтавській). Проте, сама фракція в парламенті являє собою конгломерат різних інтересів крупних бізнесів. Отже і аргументи для них Банкова пропонує відповідні. Лише бізнес…
Депутати “За майбутнє” у Верховній Раді займають проміжну позицію, балансуючи в залежності від відносин своїх кураторів з Банковою. Тут підіграють, тут нададуть голоси, а тут вдарять з усіх калібрів по тим же партерам зі “Слуг”. Непевний і ситуативний попутник.
Андрію Єрмаку вдалося назбирати ще з пучок голосів позафракційних депутатів та окремих ренегатів з інших фракцій. Але ця група в парламенті погоди не робить.
В самих “Слугах” лояльність до Банкової вдається утримувати лише збільшенням тиску та забезпечення “хотілок” ключевих гравців фракції. Але Ігор Валерійович постійно натякає Банковій, що його терпіння не вічне …
На цьому “мізері” і тримається зараз парламентська більшість, умовно підконтрольна Банковій.
УРЯДОВИЙ ЦУГЦВАНГ
Наближається звіт уряду. В парламенті накопилося стільки запитань до прем’єр-мінітра та КМУ, що цей звіт стане публічною екзикуцією.
Я писав, що в Кабінеті міністрів не має єдиної команди, не існує стратегії і плану дій, там не має координації та узгоджених політик.
Політично Зеленський несе відповідальність за Кабмін та його рішення, бо Шмигаль там працює найманим менеджером з урізаним функціоналом. Проте, управляє урядом не Зеленський, а різні групи інтересів на Банковій.
Попри те, що в параменті “уряд Шмигаля” зневажають і не бачать в ньому якоїсь суб’ктності, в залі ВР не має достатньої кількості голосів ні за його відставку, ні за формування ного складу Кабміну.
На звіті уряд розмажуть дрібно по трибуні, але навіть можуть не набрати голосів за визнання його роботи незадовільною.
Це добре розуміють олігархічні групи, які зацікавлені в подібному амебоподібному існуванні Кабміну. Можна вирішувати питання напряму з Банковою, минаючи прем’єрську прокладку; можна проводити потрібні їм рішення, користуючись впливом на Єрмака; можна “мутити” схеми, за рахунок збитків сусідніх секторів та відомств… Одним словом, хаотизація роботи Кабміну дозволяє ефективно отримувати корупційну ренту з місць кормління.
Звичайно, що такий стан не викликає захоплення в наших західних парнерів. З таким урядом не ведуть переговорів, бо він не здатний дотримуватися домовленостей. Такий уряд відлякує крупних інвесторів, бо в Україні наявність або відсутність міністерств-відомств, виключно пов’язане з потребами олігархів.
Тому у міжнародних транснаціональних корпорацій виникає спокуса втрутитися в внутрішній процес в країні й в мутній воді зробити гешефт. Це закон реалполітики.
ЯКА АЛЬТЕРНАТИВА?
У Володимира Зеленського відсутній простір для маревра. Той же голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія не включає формалізацію створення парламентської коаліції з групою “Довіра”, “За майбутнє”, фракціями “Голос” і “Батьківщини” в 320 голосів.
Але це має бути Коаліція з програмою дій, з проектом Уряду, з антикризовим менеджментом та відповідними повноваженнями, з потужним експертним супроводом. Не більшість, створена на умовах купівлі лояльності, а виписана коаліція.
Очевидно, що в такій архітекторі провідна роль дістанеться “Батьківщині” та Юлії Тимошенко. На неї можна повісити всі непопулярні рішення. Леді Ю може стати бойовим інструментом проти олігархів, якщо на Банковій справді хочуть щось з ними робити. Якщо Зеленський хоче “догнати” Медведчука (а це йому критично потрібно), прижати Коломойського (без цього не буде “дружби” з Байденом), примусити поділитися Фірташа (бо інакше Зеленський матиме проблеми у Києві), посунути Ахмєтова (бо того стало занадто багато і це не подобається на Заході) та інших олігархів, то Зеленському потрібен саме Уряд з великої літери.
Не тому, що Тимошенко борець з корупцією, а тому, що вона може це зробити. Тут ніяких симпатій та антипатій – лише цинічна доцільність.
В короткій дистанції Тимошенко могла б допомогти Зеленському пережити “ідеальний шторм”, який насувається на Банкову.
З урядом можна конфліктувати, його можна відставити, можна мати в ньому блокуючий пакет, але він має бути Урядом, а не місцем легітимізації “договорняків”.
Але оточення Зеленського не збирається ділитися. Вони розуміють, що голосів немає, що потрібно посилитися і перечекати шторм, але хватальний рефлекс не дозволяє їм зупинитися.
ЩО ДАЛІ?
Сьогодні “охранителі” режиму носяться з результатими соціологічних опитувань, де показано зростання довіри громадян до Зеленського. Це аргумент Єрмака, який намагається не допустити створення коаліціії та переформатування уряду. Самі впораємося…
Проте, як тільки у Олексія Данілова закінчиться список кандидатур на включення в санкційні списки (ну не себе ж туди вписувати) та хайпові теми (місяць – два п’ятничних шоу в РНБОУ) – у Зеленського почнуться проблеми.
Наприклад, з’ясується, що санкції не працюють, чи той же Медведчук знайшов способи їх обійти. Це означатиме, що “король голий”. Почнеться ланцюгова реакція -зливання рейтингу. І жодні Мендель та пули блогерів від Подоляка не врятують Зеленського від політичного банкрутства.
Першими здадуть ті самі “лоялісти”, яких зібрали в парламенті за мізерний прайс. Потім побіжить власне оточення. І не просто побіжить, а ще й топитиме свого патрона, бо потрібно вислужитися перед новими “господарями”.
Так завжди буває з грою “на мізері”. Особливо в політиці.
