Аналітична стаття Еріка Белоу, де він порівнює війну в Україні з ситуацією у Афганістані, що призвела до перемоги талібів. Матеріал для роздумів…
Декого це може шокувати, однак Україна – не Афганістан (якщо ви тут і це читаєте, то ви певно вже й самі то знаєте). І хоч це твердження – нарочито очевидне, його, схоже, треба повторювати знавцям, які диву даються з успішності навчань США/НАТО, що вони їх проводили для українців, зокрема з огляду на феєричний провал Афганської національної армії минулого літа, адже її також тренували США/НАТО.
Коли порівнюють ці навчальні місії, це не просто видає повне нерозуміння людиною їх обох, але й вказує на фундаментальне нерозуміння цих двох країн та їхніх культур. Більшість експертів, які висували свої версії стосовно провалу Афганської національної армії (АНА) не розуміли навіть ситуації в Афгані. Тож як можна довіряти їхнім порівнянням?.
ПОЧНІМО ЗІ СХОЖОСТЕЙ
Тренери США та НАТО витратили купу часу і в Афганістані (20 років), і в Україні (десь 8 років), також обидві країни отримували вироблене на Заході озброєння.
Крапка.
Ой лишенько… як ніяково… схоже, стаття буде короткою.
Тож давайте я певно трохи занурюся у матеріал і нам доведеться розглянути Тренувальну місію НАТО в Афганістані (ТМН-А) й вияснити, чому вона провалилася. Це у першій частині цієї статті – а тоді ми порівняємо ситуацію в Афганістані та Україні, де тренування дало гарні результати, – у другій частині.
ТРЕНУВАЛЬНА МІСІЯ НАТО – АФГАНІСТАН
Коли я приїхав до Афганістану у 2007-му, ТМН-А вже була приречена на провал. Чесно кажучи, те, що АНА трималася так довго, є заслугою тисяч спеціальних радників, які десь 20 років виконували місію крізь кров, піт і сльози.
Афганців також дуже критикували за те, що вони не билися. Знаєте, якщо є у світі щось, що афганці вміють робити – то це воювати. Вірші, романи та історичні книги – усі розповідають нам про бойову майстерність афганців. Бо ж людей у Талібан та АНА набирали не з двох зовсім різних народів. Звісно, на боці АНА завжди були якісь іноземні військові, але Талібан завжди був суто афганським рухом.
Тож… один народ, два протилежних результати… чому?
Ну, в серпні 2021 року спікер Талібану Сухаїл Шахін найкраще сформулював відповідь на це питання: Талібан (військове формування) був рухом, який створили афганці. АНА була копією військової доктрини США – її просто переклали на дарі [офіційна мова Афганістану – перекл.] та втулили афганцям. (Так… я не жартую).
АФГАНСЬКИЙ КЛОН АРМІЇ США
У 2007-му існував цілий штат колишніх молодших офіцерів США, які працювали на оборонного підрядника MPRI, – вони займалися збором доктринальних документів та перекладали їх на дарі та пушту.
З одного боку, здавалося, що цей підхід – цілком логічний: береш уже робочу модель і застосовуєш її деінде. Однак, планувальники з Міжнародного командування оборонної допомоги (МКОД) [ориг. International Security Assistance Command (ISAF) – перекл.] та ТМН-А проігнорували одну проблему, пов’язану із таким підходом: таке рішення мало би спиратися на широкий спектр соціальних та культурних передумов, яких бракувало для організації армії за подобою США. Пояснити на хлопський розум?
В США надзвичайно заплутана та складна система військової логістики. Але завдяки цьому США може оперативно застосовувати збройні сили у будь-якій точці світу – й утримувати їх там, скажімо, впродовж 20 років. Для цього необхідна не лише значна підтримка промислової бази (якої в Афганістані не було), але й дуже мобільного та освіченого населення, що могло б цим керувати (до речі, в 2007-му в Афганістані рівень грамотності складав 35%).
З соціальної та економічної перспективи, структура логістики, яку нав’язали афганцям, не мала жодного змісту. Вона зовсім не пасувала до тактичних та оперативних реалій Афганістану.
Але чого це я одразу перестрибнув до логістики? Ну… коли ви її ігноруєте, то трапляються усякі погані штуки… Нерозуміння необхідної для вашої армії логістичної структури, по суті, можна дорівняти до повного ігнорування логістики.
Американська логістика є “експедиційною”, тобто вона може постачати війська у країнах без доступу до моря через цілий світ і непогано поратись із цим добрих 20 років.
Вгадайте, кому не була потрібна така система? Афганістану. Та все ж, ми організували афганську логістику у точній відповідності із американської і навіть не замислювались, а чи дійсно варто було робити саме так.
Це, звісно, відобразилося на тому, яку структуру та обладнання отримали афганські бойові формування. Ми організували та екіпірували їх майже так само, як американські бойові формування, тож вони мали аналогічно вести загальновійськові операції (артилерія та авіація мали взаємодіяти із наземними маневровими групами). Для ведення бойових дій такого штибу потрібне тривале навчання, спеціалізоване обладнання, персонал підтримки – зокрема, коли вам треба звести у небо повітряне судно. З огляду на те, що в Афганістані не надто сильна авіаційна промисловість та відповідна експертиза, необхідна для підтримки військової авіації, такі штуки віддавали на підряд.
Менше з тим, слід зауважити, що якщо і є щось, на чому афганці справді добре знаються, – то це на вигнанні загарбників з Афганістану. У 80-х, коли росіяни [коректніше було б назвати їх совєтами – перекл.] намагалися загарбати Афганістан та посадити в Кабулі уряд за подобою совіцього, вони також тренували свою подобу Афганської національної армії. США скористалися з нагоди віддячити росії за підтримку Хо Ші Міна у В’єтнамі, тож вони нашпигували Афганістан Стінгерами та АК-47 з чорного ринку й підтримували моджахедів (усе це мені зараз щось нагадує). Іншими словами, США підсилили уже наявні можливості й не намагалися впроваджувати якісь нові дієві засоби боротьби.
За іронією, стратегія, до якої США вдалися проти російської навали на Афганістан – підтримка місцевих бійців та їхнє переозброєння у сусідніх країнах – була майже ідентичною тому, як Талібан боровся зі США приблизно 20 років потому.
Тож, усі ці розповіді мали на меті пояснити, що ми не просто не винесли урок з нашого “успіху” в Афганістані з першого разу, – ми, власне, зробили більшість помилок, які вже робили совєти!
Розгром АНА та подальше встановлення уряду Гані [один з лідерів руху Талібан – перекл.] були просто-таки неминучими, бо США перекрили кисень, переставши фінансувати громадських підрядників, що підтримували АНА. В пацієнта не прижилися чужі органи, які намагалися пересадити хірурги-невігласи – хоч і з добрими намірами.
ВИСНОВКИ
Звісно, за дужками у цій казці лишається ще купа згубних прорахунків. Ми з вами не говорили і про збоченість системи оцінювання підрозділів АНА, яку використовувала ТМН-А, і про майже безперервні соцопитування афганського населення, і про нерівний бій за винищення макових плантацій, і про загальну нестачу стратегічного планування усієї кампанії.
Ще так багато не сказано у цій частині про усі ці штуки, бо ж, у підсумку, цей матеріал має на меті дещо інше. Наразі я вам коротко пояснив, чому США серйозно прорахувалися із “рецептом успіху” в Афганістані, коли намагалися збудувати та підтримувати армію з місцевого населення. І все це важливо враховувати, коли ми аналізуємо підтримку та навчання української армії в останні шість років, – бо ми побачимо абсолютно інший підхід.
(далі буде…)
Про автора: Ерік Белоу – військовий аналітик. Випускник Військової академії США, вивчав оперативний і системний аналіз. Протягом 9 років служив на різних офіцерських посадах у сухопутних військах.
Переклад: Анатолій Шигімага
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
