Саркастичний Купер цього разу трохи кулінарний: говорить про пудинг (чи це відсилка до керолівської Аліси?) і локшину, яку вище керівництво росії вішає на вуха своїм громадянам. Хвалить українське ППО, котре так важко здолати росіянам, продовжує сумніватись у «велииикому наступі» герасімова і трохи хвилюється за відступ українців з-під Дворічного. Більше у немаленькому звіті, який ми нарешті доперекладали.
Час для нового звіту… Як завжди, попереджую: усе написане далі приправлено трьома чималими ложками сарказму, тож якщо вам це не до смаку — не читайте. Наперед дякую.
На тлі загального очікування «масивного російського удару по Україні за допомогою літаків, балістичних і крилатих ракет» завтра, 24 лютого — в день офіційної «річниці російського вторгнення в Україну (для тих медіа, які нічого не розуміють)» — я поводитимуся відповідно: безглуздо знов нагадувати всім, що російське вторгнення в Україну розпочалося 20 лютого 2014 року (ну, знаєте, є певні «суперечності та непозбувна бентега» щодо цієї дати, принаймні на Заході), тож я омину цю тему й перейду до іншої: повітряної війни.
ПОВІТРЯНА ВІЙНА
Бойові дії в повітрі багатьом видаються «найскладнішою» дисципліною, яку «найважче» пояснити. Певно, через те, що «літаки не утримують територію». Справді, зараз вони «тут», а за мить уже «за кілька кілометрів звідси»… Очевидно, саме тому найбільші нісенітниці про цю (повітряну) війну просто-таки «необхідно» публікувати й поширювати — і в соціальних мережах, і в популярних медіа. Наприклад…
Якась анонімна почвара опублікувала на Твітері кілька рядків, анонсуючи не що інше, як великий повітряний наступ російських повітряно-космічних сил (ВКС). Звичайно ж, це на 1000% точна інформація: найближчими днями відбудеться велика російська атака. Тож дехто на Заході заперечив і розповів — певна річ, у всьому опираючись на анонімні джерела із середовища розвідки, — що насправді ВКС навпаки відвели чимало літаків на авіабази, розташовані більш як за 200 кілометрів від кордонів України…
Тим часом російські експерти кидаються один на одного, доводячи, що «і за значної переваги в повітрі штурмова авіація не може виконувати завдання… (навіть) на передовій». Принаймні вони швидко знайшли винуватця: все через НАТО. ВКС ні на що не спроможні, бо «НАТО забезпечує наведення на цілі». Ви ж розумієте, за кожним другим деревом в Україні ховається «радник із НАТО», а за кожним третім будинком розташовано «радар від НАТО»… Власне кажучи, більшість росіян уже й не знають, кого в Україні більше — нацистів чи натівців, тож вони об’єднали їх під спільною назвою «НАЦЦО», а вишестоящі органи в москві через день заявляють про знищення чергового «радара американського виробництва»…
На Заході всіх експертів, які тільки вміють писати, вражає «низькою продуктивністю» ВКС — бачте, вони ж усе сподівалися, що ті діятимуть на рівні Повітряних сил США. Дехто з них також заходився розказувати, що ВКС не можуть і не хочуть проводити операції з «пригнічення ворожої протиповітряної оборони». Думаю, саме тому на всіх опублікованих «звєздою-тв» фотографіях та відео літаки Су-30СМ та Су-35С ВКС рф озброєні протирадіолокаційними ракетами Х-31П, і спробуй ще знайти хоча б один такий літак, задіяний в Україні, без закріплених на кінцях крил комплексів радіоелектронної боротьби «Сорбція» або «Хібіни»…
…І тому так багато фото літаків Су-34 ВКС, обладнаних ракетами Х-31 та великими комплексами САП-518 [станція активних перешкод «Регата» — перекл.] під поздовжньою віссю корпуса…
Але «найкраще» себе проявили коментатори із країн, відомих як найбільші імпортери російського озброєння. Скажімо, нещодавно один із них дійшов бомбезного висновку: виявляється, за кілька місяців до вторгнення літаки радіоелектронної розвідки ВКС Іл-20 та Су-24МР створили «мапу» позицій Українських засобів ППО.
Літаки радіоелектронної розвідки використали для радіоелектронної розвідки? Хто ж думав, що таке може статися…
А ще, ясна річ, читачів запевнили, що українці були такі ласкаві не пересувати жоден із засобів протиповітряної оборони, відколи росіяни зафіксували їхні позиції. Перед війною, так. Справді, жодного разу аж до сьогодні — і тому цей експертище далі в своїй статті люб’язно пояснив, що Повітряні Сили України (та Сили ППО) «показали, що можуть задіювати засоби ППО як мобільні одиниці, а не повноцінно розгорнуті батареї». Певно, ще й на тих самих позиціях, які росіяни розвідали ще в січні й лютому 2022 року, треба було розгортати? Це як у приказці: «Навіть зламаний годинник показує правильний час двічі на день»…
Взагалі то…
ВКС як і раніше здійснюють близько 100 бойових вильотів на добу. Залежно від погоди, а точніше, незважаючи на те, «хороша» чи «погана» погода, екіпажі все одно погано навчені діяти за «будь-яких погодних умов», та й реактивні літаки погано обладнані для цього. Так, Су-30, Су-34 і Су-35 зазвичай літають над хмарами, а Су-25 і ударні вертольоти під ними.
Окрім українських ППО (про які йдеться далі), все серйознішою проблемою стає зношеність авіапарку: майте на увазі, російські бойові літаки, залежно від типу, розраховані приблизно на 200–600 годин інтенсивних операцій, а потім потребують де-факто капітального ремонту. Ця війна вже давно вийшла за допустимі часові межі: після одного року операцій основна частина флоту або уже проходить капітальний ремонт, або потребує його. Проблема: на підприємствах, які обслуговують цю техніку, не вистачає кваліфікованої робочої сили, а попит на фронті залишається високим.
Не дивно, що чимось потрібно жертвувати: немає часу нанести ще один шар фарби, та й льотні випробування після капітального ремонту зведено до мінімуму, тож деякі літаки врізаються в багатоквартирні будинки (як це траплялося принаймні двічі у задокументованих випадках, в листопаді та грудні). Часом вони падають над Україною, коли вилітають на місію чи повертаються з неї (сьогодні Су-25 впав поблизу кордону, пілот загинув). Не дивно, що більша частина флоту ВКС із Су-25, що в цій війні використовується найчастіше, нині виглядають такими ж пошарпаними і поношеними, а може й гірше, ніж літаки ВМС США, що повернулися з шестимісячної служби на авіаносці. Типу такого:
Зверніть увагу: якщо я не помиляюсь у підрахунках, українці заявили про вже понад 110 збитих російських Су-25. Наскільки я знаю, візуально підтверджено близько 30. Так чи інакше: парк цих реактивних літаків та його пілоти, зазнали дуже серйозних втрат, а замінити їх проблематично. Цей тип уже десятиліттями не виробляється, і я сумніваюся, що навіть путін зможе наказати використовувати свої «дорогоцінні» Су-34 замість них. Хіба станеться щось таке ж надзвичайне, як на південно-східній Харківщині у вересні минулого року, де вони теж зазнали великих втрат.
Із точки зору ефективності ВКС нічого не змінилося, тому зараз росіяни жваво обговорюють можливість задіяти високоточні боєприпаси. Дурні західняки, що додумались до такого… Проблема: запаси таких припасів у ВКС завжди були низькими і, оскільки внутрішнє виробництво незначне, то в основному складається з того, що залишилося після СРСР. Ось чому зараз дехто припускає, що Пекін міг таємно постачати до росії зброю, як-от власні варіанти Х-29, Х-31 і Х-58. Поки що я не бачив жодних доказів, але: їх буде важко відрізнити, тому що «китайські версії» виглядають так само, як і російські оригінали…
У Повітряних Сил України (ПСУ) є свої проблеми. Серед них першочерговими є великі втрати та мінімальна ефективність авіаударів. Українські літаки здійснюють до 13–14 штурмових вильотів на день (із понад 30-ти впродовж вересня-жовтня минулого року). Тому Київ просить літаки, а Захід обговорює їхні поставки. Тим часом екіпажі ПСУ літають на чомусь такому, озброєному ось так:
Безсумнівно, це Су-24М. Але які позначки він має? Схоже, українські, обведені червоним, щоб легше було розпізнати. Тому нижні сторони обох крапельних баків і весь літак також пофарбовані в жовтий колір. Усе це вказує на те, що досить часто раніше такі літаки попадали під дружній вогонь («синє на синьому»). Ще загадковішою виглядає зброя, яку він несе: схожа на Х-23М або, ймовірніше, на Х-29, але без кермових закрилків…?
Тим часом українські ППО постійно пересуваються. Принаймні ті, які захищають підрозділи ЗСУ на місцях. І так, їхні підрозділи «розбито» на менші частини. Наприклад; замість того, щоб групувати 4, 6 або більше пускових установок, зазвичай підрозділи обслуговування ЗРК «Бук» розділяють на дві-три частини, кожна за яких обслуговує одну або дві пускові установки, завжди відповідно до наявності систем керування вогнем. Так само ккраїнці розробили рішення для розміщення своїх пускових установок «Оса-АКМ» по одній. Ось чому «Бук» і «Оса» є головною загрозою для винищувачів-бомбардувальників ВКС, і тому вони збили так багато російських літаків.
Ось чому росіянам так важко подавити їх: мало того, що кожна батарея зенітно-ракетних комплексів «земля-повітря» (ЗРК) «розібрана на найменші функціональні елементи», так вони ще й кілька разів на день змінюють позиції і зводять своє радіолокаційне випромінювання до мінімуму. Таким чином, росіяни мають величезні проблеми навіть із тим, щоб хоча б приблизно з’ясувати, які системи українці використовують в яких районах, не кажучи вже про те, щоб точно визначити їхнє місцерозташування, щоб можна було завдати удару своєю високоточною зброєю (наприклад, ракетами Х-31 або Х-29).
Подібна ситуація і в тилу, наприклад, у випадку з підрозділами ППО, розгорнутими для захисту великих міст: вони не потребують передислокації так часто, як підрозділи, розташовані ближче до лінії фронту, але все одно досить часто переміщуються. І дедалі частіше це виявляються західні системи, як-от IRIS-T, MIM-23 HAWK тощо. Здебільшого вони не вмикають радари, доки не буде ранніх сповіщень про початок російського повітряного або ракетного удару, які вони отримують від НАТО. Ось чому росіяни нещодавно почали випускати в повітря над Україною наповнені гелієм повітряні кулі з радіолокаційними відбивачами, щоб змусити українців активувати радари. За допомогою цих куль радіоелектронна розвідка ВКС фіксує випромінювання радіолокаційних систем ЗРК, наданих НАТО, що потрібно їм для того, аби проаналізувати та розробити електронні контрзасоби, а також (хоча б тимчасово) визначити їхнє приблизне розташування.
У підсумку: на даний момент ні ВКС, ні ПСУ не можуть виконувати поставлені завдання. Ніхто з них не може працювати ефективно. І немає жодного пристойного рішення для жодного з них. Росіяни регулярно забезпечують підтримку операцій ВКС за допомогою величезної кількості засобів радіоелектронної боротьби, але знову і знову провалюють місію: українці протистоять російським РЕБ і все ще залишаються для них небезпечними. А російська протиповітряна оборона така потужна (і посилена оснащеними Р-37М МіГ-31 і Су-35), що невелика кількість винищувачів-бомбардувальників Повітряних Сил України надзвичайно ризикує, коли діє в межах 200 км за лінією фронту, не кажучи вже про те, щоби діяти безпосередньо над нею.
Дуже цікаво поспостерігати за тим, чи зможе, наприклад, ПСУ підвищити ефективність завдяки поставці американських JDAM-ER [Joint Direct Attack Munition, комплект обладнання на основі технології GPS, що перетворює прості вільноспадні бомби у всепогодні кориговані боєприпаси – перекл.] і GLDSDB [Ground-Launched Small Diameter Bomb, малогабаритні високоточні боєприпаси – перекл] із радіусом дії 72 км і 150 км відповідно (хоча тільки якщо їх випущено з великої висоти). І чи вдасться росіянам випросити ще більше БПЛА з Ірану (читай: Китаю)…
БИТВА ЗА ДОНБАС
Загалом «велиииикий» наступ ґєрасімова йде «повним ходом», що, по суті, означає «йде внікуди, але зачекайте ще трохи». Та й взагалі пріґожин, окрім того, що хвалиться дедалі більшою кількістю трупів «своїх» бойовиків, і далі бореться з вишестоящими органами в москві (а вони з ним). Власне, сваряться через брак боєприпасів. За іронією долі, зараз навіть ВСрф і сепаратисти скаржаться на зменшення поставок (і не тільки артилерійських, а й 7,62-мм патронів для автоматів!). Якщо брати до уваги такі фотографії та документи , то нічого дивного… але, агов, принаймні у них є належним чином оформлені туалети, і не сумнівайтесь: пудинг [так автор віднедавна називає путіна – перекл.] вирішить усі проблеми. Вірте пудингу (і їжте локшину)!
Куп’янськ-Сватове… наразі виглядає «цілком ймовірно», що росіяни могли взяти під контроль «більшу частину» Гряниківки: принаймні українські спостерігачі або більше не згадують про це місце, або позначають його як «сіру зону», а деякі навіть пишуть «окупована росіянами». Мене більше тривожить той факт, що те ж саме стосується і Дворічного, а це була б погана новина (хоча б тому, що тоді постає питання, чи вдалося ЗСУ евакуювати свій плацдарм на річці Оскіл і якщо ні, то, мабуть, втрати були великі). Досі не маю контактів по тій ділянці фронту, тому не можу нічого сказати.
Кремінна… З Новоселівського новин немає, тож ситуація там ніби стабільна? Я завжди помиляюся у таких висновках…
Повідомляється, що далі на південь росіяни здійснили ще одну «масовану» атаку на Торське. Навіть зазвичай песимістичний гіркін заявляє про «наступ на Лиман». Дехто (з України) стверджує, що росіяни таки «прорвали українську оборону», однак ЗСУ вдалося відтіснити росіян. Наразі я не знаю, що і де саме сталося.
Натомість більшість повідомлень із цього району вказують на численні бої між південно-західними околицями Дворічного та лісами на південь від нього, причому українці заявляють не лише про знищення кількох Т-90М (див. фото одного такого танка, підбитого 19 лютого), а й навіть про захоплення однієї машини… іншими словами: суперрозумні російські командири відправили свої танки в ліс і тепер глибоко розчаровані, бо ЗСУ чинить наругу над ними…
Сіверськ… Навіть росіяни визнають, що «ЗСУ вдалося відбити більшість позицій, що їх вони втратили в районі Білогорівки». Сумніваюся, що українці там щось втрачали, скоріше, росіянам не вдалося нічого захопити.
Бахмут… загалом… десь 17–18 лютого, ВСрф провели ротацію своїх підрозділів у районі Бахмута. Ті, що діяли там раніше, зазнали важких втрат, і їх замінили свіжіші підрозділи… а саме – частково вагнерівці, частково Редут [ще одна російська ПВК – перекл.], ВДВ, спецназівці та всякі інші мобікм, яких ґєрасімову вдалося відшукати. ЗСУ зробили те саме із частиною своїх підрозділів, ще за два–три дні до того. Також підкріплення отримав Дискусійний клуб «Соледар» – у формі треду від інсайдера, якого пов’язують із обороною Вугледара – він розмірковує про ефективність командування у Соледарі Ага, додумався виносити це обговорення на загал…
(Не те щоб я був несамовитим прибічником таких підходів, проте дозвольте зауважити принагідно: росіяни пудинга таких проблем не мають: проблемних командирів просто пристрілюють, після чого забирають їхні рації )
Бахмут… північ… останні кілька днів не були добрими для воїнів ЗСУ в цьому районі міста: 18 лютого росіяни штурмували Ступку; 19 лютого вони закріпилися на пагорбі на північному заході від Берхівки, а 20 лютого штурмували Ягідне. Берхівку вони також штурмують уже два дні – вона розташована західніше (до слова, я кілька днів тому писав, що населений пункт стоїть «за 10 км на північ від Бахмута»: вибачте, це не так, я просто спершу не зміг відшукати на мапі це маленьке село).
Разом із тим, ЗСУ точно втратили контроль над трасою М03 північніше Бахмута. Лінія фронту наразі простягається десь між “центром Берхівки – центром Ягідного – центром Сковорідки [тут автор, певно теж трохи наплутав: ймовірно, йдеться про кафе «Сковорідка» на півночі Бахмута, села з такою назвою ми не знайшли у цьому районі – перекл.]”, і бої не припиняються ні на мить.
Найважливіше тут от що: російські штурми тут веде вперед спєцназ, тобто гєрасімов опустився до того, що використовує спецпризначенців як піхоту.
Бахмут… центр… якщо центр Бахмута не переїхав тепер на вулицю Патріса Лумумби, то заява душиліна про те, що «російські війська – у центрі Бахмута» не відповідає дійсності. Тобто бої знову ведуться на східних околицях міста.
Бахмут… південь… контратаки ЗСУ, проведені 17–19 лютого, стабілізували ситуацію в районі Часового Яру, (схоже) відвернули загрозу від Іванівського та витіснили росіян із більшої частини Опитного. Наскільки мені відомо, в цьому районі в останні два–три дні повідомлялося здебільшого про бої в районі Курдюмівки, далі на південь.
Авдіївка… за минулі 8–10 днів ВСрф, а точніше 1-ша бригада «днр», схоже, мала успіх в районі Водяного та Опитного, що на південь від містечка – хоч і зазнала в процесі втрат особового складу та техніки загальним обсягом в цілу бригаду. Наразі обидва ці населені пункти вони контролюють. ЗСУ, однак, досі контролюють велику систему окопів на північ від Водяного. Ба більше, росіяни заявляють, що тиснуть на центр Новобахмутівки. Проте їхні атаки на Кам’янку та Веселе, розташовані північніше, успіху не мали.
Мар’їнка… Після невдалої спроби захоплення Красногорівки, що на півночі, чи Побєди і Новомихайлівки, що на півдні, видатним командирам 5-го та 101-го полків «днр», посиленим 150-тою мотострілецькою бригадою, спало на думку щось цілком нове – і вони повели наступ через центр повністю спустошеного містечка. Як повідомляється, вони знову захопили школу №2 на півночі, а також шиноремонтний завод на півдні. Та найновіше, що я чув про той район, – це те, що через артилерію 79-тої десантно-штурмової бригади (ЗСУ) вони тепер мають значні проблеми.
Вугледар… росіяни – які знову перебувають на тих самих позиціях, що й 24–25 січня, усе ще атакують – дедалі меншими «підрозділами» (чи пак їхніми залишками), і все ще втрачають війська, танки та БМП. Насправді, британське МО очікує, що ВСрф знову посилять свій наступ у цьому районі. Імовіні підстави для такої оцінки: поява танків T-90 у південних районах Запорізької області:
СТРАТЕГІЯ
Зазвичай про стратегію я пишу на початку. Але цього разу вирішив зробити по-іншому. У ці дні надзвичайно цікаво стежити за подіями на стратегічному рівні. «Цікаво», тому що кожна країна — а іноді й цілі континенти — по-своєму сприймають війну в Україні, для кожного гравця існують власні «найважливіші моменти». Тому сьогодні я хочу завершити свій звіт кількома прикладами, а потім, як завжди, підведу підсумки.
- США: ми все знаємо краще за всіх, а особливо європейців, вони тільки створюють нам проблеми. Ми ж попереджали їх, що путін небезпечний, і завжди робитимемо все можливе, щоб їх контролювати, та вони ніколи не слухають. І от тепер погляньте — відволікають нас від справді важливих проблем, тобто від Китаю (ну і трохи Тайваню). І що з того, що наші президенти також не спромоглися зрозуміти, наскільки все серйозно з путіним і/або запобігти його повномасштабному вторгненню в Україну (про все це гарно написано тут, і що з того, що Трамп навіть співпрацював із ФСБ — кого це цікавить? Забудьте про те, що наші олігархи десятиліттями працювали з путіним, ставлячи під загрозу наш плюралізм — не чіпляйтеся до нас, кляті марксисти, ви підриваєте віру в наш священний капітал… ой, тобто в священну свободу! А, і до речі, кожен виступ путіна — це таке маленьке проголошення про наближення виборів у нашій країні!
- ЄС/Європейські члени НАТО («Західний фланг»): ми культурні й цивілізовані, ні на грам не расисти й не шовіністи. Ми просто знаємо все краще (особливо якщо порівнювати зі США-американцями, а інших можна просто ігнорувати), а ще ми — Європейці (правда, не всі, погляньте на цю жахливу Британію). Тільки не можна дозволяти «Німеччині», «Франції» (введіть назву країни) ставати надто впливовою в ЄС чи НАТО, бо ж ця країна надто амбіційна, надто націоналістична, а ми (введіть назву країни) не такі… А те, що відбувається в Україні, — це дуже сумно, ах, ми такі здивовані, як таке взагалі могло статися? Тому ми в більшості тепер будемо називати путіна не «нашим російським другом» (і джерелом дешевої енергії), а «тим довбанутим у кремлі»… І що з того, що наші олігархи десятиліттями з ним працювали? Забудьте.
- ЄС/Європейські члени НАТО («Східний фланг»): ми все знаємо краще за всіх (за «західний фланг»), ми більш європейські європейці, більш цивілізовані, і не такі шовіністи й расисти, як вони всі. Ми завжди знали, що путін дуже небезпечний, і тому завжди тісно співпрацювали з США, це було важливо, щоб запобігти посиленню впливу (введіть назву країни ЄС — члена НАТО) в ЄС і в НАТО. Агов, «Західний флангу», ми завжди казали: не співпрацюйте з путіним, і, до речі, якщо ви вже тут, то докиньте нам трохи грошенят… Наші олігархи десятиліттями працювали з путіним?.. Та про що ви говорите, не було такого, путіну ж було вигідніше працювати з Німеччиною, Францією тощо. А в усьому, що пішло не так, звинуватимо партії зелених.
- Кандидати на вступ у ЄС/НАТО: ми все знаємо краще за всіх, а тому десятиліттями зберігали нейтралітет — але тепер, коли на голови посипалося це лайно… що ж, оскільки ми все знаємо найкраще, то вирішили приєднатися до якось альянсу. Бігом. Та принаймні нам не доводиться звинувачувати своїх олігархів у співпраці з путіним. Принаймні публічно.
- Країни Європи, які виступають за «баланс» (не члени ЄС/НАТО, а також Угорщина): ми все знаємо краще за всіх, а деякі з нас узагалі найкраще, тому чітко бачимо, до чого все йшло: усі вони хотіли війни, а ми навіть не спромоглись обрати собі нормальну владу, отже, звинувачувати треба Орбана. Ну і все це — всесвітня змова, зрозуміло. А ще (ми ніколи не визнаємо цього публічно, бо з радістю отримуємо фінансову допомогу від ЄС, але) насправді путіна спровокувала агресивна експансія НАТО… На наших олігархів ніхто особливо не звертає уваги, тому їх ми проігноруємо.
- росія: війна? вторгнення? Та ми ж інтернаціоналісти, гуманісти, ми ніколи ні на кого не нападали, і тому не розуміємо, про що ви взагалі говорите. Але ми знаємо все краще за всіх, просто тому, що ми — це ми, і чого це ви бʼєте нас у відповідь? Червоні мусять перемогти, росія не виживе як нація без України, і ми маємо подолати всі ваші занепадницькі західні змови… а, і он гляньте: Амазон показує новий серіальчик…
І так від країни до країни… Та оскільки я на власній шкурі переконався: якщо викривати справжні «думки» і «почуття» інших країн та континентів, тебе назвуть «політично некомпетентним», ба навіть «расистом», тому я більш нічого такого не писатиму… зараз. Бо, зрештою, хоча я не люблю навіть думати про те, щоб висловлювати якісь передбачення, одне вже тепер зрозуміло на 1000%. Нас чекає ще дуже багато різного…
Звідки я знаю? Щоб відповісти, доведеться відступити від теми.
Але ось що я, по суті, хочу сказати: уявіть собі, що посеред усієї цієї каші ви — українець. І спробуйте не втратити рештки глузду.
Це жахливо, якщо чесно. Тому давайте всі разом укотре відволічемося на обговорення заяв НАТО і США про «ще більше супер-турбо-нової-старої зброї», яку можуть поставити — а можуть і не поставити — в Україну. Колись, у майбутньому. Невідомо точно, коли. Або на повільне дріботіння якось старигана вулицями Києва, чи його натужні спроби зійти, не спотикаючись, на президентський Борт Номер Один… послухаймо маячню пудинга й розважмося іншими цирковими виставами…
Перепрошую, але не можу не поцікавитися: що за сценарист писав цю комедію?
Переклад: Микола Ковальчук, Тетяна Саніна, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Антоніна Ящук
Джерело тут
