Як взагалі народжуються уявлення про суспільство майбутнього?
Можна по-різному описувати суспільство майбутнього. Але раз мова йде про уявлення, то потрібно говорити про ті теорії, які перестають бути впливовими, і ті теорії, які приходять їм на зміну.
Щоб зрозуміти, з чого народжується майбутнє в його соціальному контексті, потрібно вступити в грандіозну дискусію, яку в свій час запропонували, з одного боку, Маркс та неомарксисти супроти традиційних уявлень про суспільство, а, з іншого боку, Фрейд та його послідовники супроти соціальних перепон щодо реалізації індивідуальних бажань.
“Машини ідеалів” та “машини бажань”
Можна по-різному ставитися до християнства, але як цивілізаційна доктрина воно виходило з особистої свободи волі. Якщо подивитися на релігію як на цивілізаційний феномен, то люди як «машини віри» всіх світових релігій діяли індивідуально всередині всіх соціальних машин – роду, міста, держави чи навіть церкви. Такі індивідуальні волі віруючих повільно, але невпинно розвивали людство.
А коли з початком капіталізму колективна експлуатація та посилення майнових розбіжностей стали дуже сильно подавляти індивідуальну волю, виник марксизм, який обіцяв на противагу колективному економічному механізму примусу звільнити людину – але вже не на індивідуальному рівні, а на рівні колективному – класовому. Маркс вважав, що саме колективне об’єднання упосліджених робітників створить відповідні соціальні машини для реалізації ідеалу безкласового суспільства. Отже, Маркс придумав як створити соціальні машини для реалізації ідеалів, тобто колективні “машини ідеалів”.
Для цього Маркс зовсім стирає значення індивідуальності, переносячи акцент цивілізаційного розвитку на класи, партії та на ціле суспільство. Цей недолік підмічає та намагається виправити інший напрямок гуманітарної теорії, яка розвивається Фрейдом.
Фрейд показує, як за своїм походженням індивідуальна біологічна енергія перетворюється на соціальну енергію. Водночас Фрейд стверджував, що сублімація це є захисний механізм психіки, який спрямований на зняття внутрішнього напруження через спрямування індивідуальної біологічної енергії (перш за все, лібідо, тобто статевої енергії) на досягнення соціально значимих цілей. Фрейд запроваджує теорію та практику психоаналізу, яка покликана соціально компенсувати цей недолік перетворення енергії.
Обидва напрямки теоретизування претендують на цивілізаційний рівень узагальнень, мають своїх послідовників, які їх розвивають.
Марксизм отримує початковий розвиток в працях Леніна, але, що найбільш важливо, Ленін намагається практично реалізувати ідеали Маркса, здійснюючи соціалістичну революцію та створюючи СРСР – полігон для реалізації марксизму.
Фрейдизм отримує свій розвиток в працях Райха, а будучи підсилений ідеями Шопенгауєра та Ніцше, впроваджується як соціальна практика в націонал-соціалістичній Німеччині.
Перша половина ХХ століття призводить до зіткнення по суті полігонів двох теоретичних ліній – СРСР, побудованого на підходах Маркса-Леніна-Сталіна, та націонал-соціалістичної Німеччини, побудованої по суті на підходах Фрейда-Райха-Шопенгауєра-Ніцше та Гітлера.
Після Другої світової війни відбувається розвиток як марксизму, так і фрейдизму.
Дельоз та Гватарі в своїй книзі «Антиедип» вводять уявлення про “машини бажання”, які на їх думку здійснюють не перенаправлення індивідуального на соціальність, а тісний зв’язок індивідуального з соціальністю.
Дельоз-Гватарі писали: «Не існує машин бажання поза соціальними машинами, які вони формують на більш високому рівні; і не існує соціальних машин без машин бажання, що населяють їх на нижньому рівні».
Тобто вони опонують запропонованій Фрейдом концепції сублімації, яка виходила з протиріччя між машинами індивідуального бажання і суспільним виробництвом. Дельоз та Гватарі писали: “Любов – це не просто коли двоє стають одним або двома, але коли вони стають сотнями тисяч”. Спроба стирати відмінність між теоріям Фрейда та Маркса притаманна гуманітарним теоретикам другої половині ХХ століття.
Розвиток марксистської теорії комунізму відбувається протягом усього ХХ століття, але особливо інтенсивно він відбувається теж в другій половин цього століття. Грамші продукує ідею класової гегемонії як ідеологічного лідерства (люди як “машини ідеалів”), Адорно і Хоркхаймер до критики культури і суспільства залучають ідеї Фрейда (спроба поєднати “машини ідеалів” та “машини бажань”), Маркузе здійснює гегельянську аргументацію ідей Маркса і аналіз подальшої функціоналізації (машинізації) людей, Фромм взагалі створює фрейдомарксизм та досліджує проблему розриву між колективним та індивідуальним, який приводить до соціальних неврозів та до відмови від індивідуальної свободи в домінуючій над ним колективності (спроба дослідити конфлікт між “машинами бажань” та “машинами ідеалів”).
Найбільш суттєве оновлення та по суті ревізію комуністичної ідеї виробляє Хабермас який вважає, що саме комунікація об’єднує людей і породжує серед них терпимість та потенційну цивілізаційну єдність. Консенсус деліберативної комунікації є засновком для суспільної самосвідомості, що спрямована на діяльнісну зміну світу. Але при такому підході люди є “машинами комунікації”, яка є лише поживним бульйоном для мислення, але не обов’язково продукує саме мислення, де можуть народжуватися новації. Головна вада комунікативізму – він не дає відповідь, звідки беруться нові смисли, перспективи, нові ідеї, інновації та винаходи для розвитку суспільства.
Отже до кінця ХХ століття знижується пафос теоретичної лінії, яку розробляли Маркс, Ленін, Грамші, Адорно, Хоркхаймер, Фромм, і підноситься напрямок, який пропонує Хабермас – соціалізована громадянськість та комунікативні практики солідаризації.
Так само проблеми виникають і теоретичною лінією Фрейда.
Мова тут іде про те, що з часів Фрейда зв’язок індивіда та суспільства суттєво змінився. Ці зміни досить обережно можна окреслити так:
1) Суспільство перестало репресувати сексуальність надмірним чином і перейшло до використання сексуальної енергії в процесах соціалізації індивіда.
2) Значно виросла коннективність індивідів та навіть цілих суспільств через появу соціальних машин інформації (ЗМІ) для озвучування своїх бажань, на які спрямована індивідуальна енергетика, відтак сфера індивідуального, інтимного і сексуального змістів стала публічною.
3) Медіа стали представляти собою машини поширення не тільки сексуальних бажань, а і всіляких інших бажань, що призвело до виникнення медіареальності, яка тепер створює репресії навпаки – не репресії проти індивідуальних бажань, зокрема сексуальних, а репресії з боку публічно представлених різноманітних бажань, в тому числі сексуальних щодо кожного індивіда.
Але наступний розвиток засобів масової інформації уже у вигляді медіеареальності призвів до ще більш глибоких наслідків – індивідуальні “машини бажань” стали дуже неефективними виробниками бажань на тлі спеціального виробництва бажань за допомогою цілих інститутів та засобів поширення їх продуктів – ЗМІ, соціальних мереж, мережевого маркетингу і т.д.
Таким чином, з’явилося суспільство споживання, тобто суспільство, в якому через медіареальність здійснюється масова трансляція не продуктів “індивідуальних машин бажань”, а вже продуктів “суспільних машин бажань” з новими пропозиціями для індивідів. “Ми знаємо, чого ви хочете” – приблизно за таким принципом працюють корпорації та політики через ЗМІ.
Тобто Дельоз та Гватарі відкрили по суті скриньку Пандори. Бо коли між індивідуальними “машинами бажань” та соціальними “машинами бажань” зникло протиріччя і став існувати тісний зв’язок, то концепція сублімації Фрейда виявилася вже не дуже адекватною, а концепція Дельоза та Гватарі стала онтологічною основою цивілізаційного механізму “реклами як двигуна прогресу” на противагу пропаганді як механізму того, як ідеї стають матеріальною силою.
Наприкінці ХХ століття під час руйнування СРСР “машини бажань” здаються добрими замінниками “машин ідеалів”. Але у споживацькому суспільстві, де бажання більше не встигають самостійно сформуватися всередині індивіда, а інтенсивно і масово заганяються в безліч таких індивідів через рекламу в ЗМІ, зникає сама основа індивідуації бажань. Індивідуальні «машини бажання» в споживацькому суспільстві просто відмирають, перетворюючись на трансляторів соціальних “машин бажань”, які генерують уже штучні бажання.
Така ситуація добра для економічного розвитку, допоки людство в цілому могло розширювати кількість споживачів – спочатку за рахунок СРСР, потім за рахунок Китаю. Але в якийсь момент ця цивілізаційна модель перестала слугувати квазі-економічному розвитку світу.
Отже підривається також і пафос тієї теоретичної лінії, яку розробляли Фрейд, Райх, Лакан та Дельоз з Гватарі.
У зв’язку з глобальною кризою, яка почалася на початку XXI століття, виникла суттєва проблема – відсутність відповіді на питання, звідки з’являється майбутнє.
Адже в споживацькому суспільстві ніякого іншого майбутнього, ніж споживацьке майбутнє, з’явитися не може.
Інша лінія підходу до цивілізаційного розвитку – через ідеологічні колективістські машин примусу до соціальних перетворень, тобто реалізація марксистської доктрини – теж зазнала краху. Тобто в ідеологічному суспільстві ніякого іншого майбутнього, ніж передбаченого ідеологією, теж з’явитися не може.
Причому “машини ідеального” виявилися набагато менш ефективними в цивілізаційному плані, ніж “машини бажань”, до того ж вони мають більший рахунок людських жертв.
Комунікативізм Хабермаса теж не дає відповіді на питання, звідки береться майбутнє, бо призначення такої комунікації – досягнення порозуміння між культурами (мультикультуралізм) та толерування рішень правлячих класів вкупі з толеруванням політичних меншин (політична лояльність та політкоректність).
Саме тому, можна говорити про крах не тільки фрейдизму чи марксизму в нинішній світовій кризі, а про крах фрейдо-марксизму як деякого інтегрального теоретичного бачення цивілізаційного розвитку. Також з комунікативізмом дуже великі проблеми, бо він не має відповіді щодо подолання анонімної дискурсивної влади правлячих класів.
Відтак майбутнє суспільство не може виникнути ні з індивідуальних чи навіть колективних бажань, які просувають ЗМІ та маркетинг, ні з ідеологічних конструктів, що масово пропагуються ЗМІ чи нав’язуються державними тоталітарними інститутами, ні з комунікації, контрольованої правлячими класами світу через дискурсивну владу та встановлюваний порядок денний.
Світ “машин бажань” та “машин ідеалів” закінчився.
“Машини інакшого”
“Машини інакшого” є спробою вдихнути життя в “машини комунікації”. “Машини інакшого” принципово відмінні від “машин бажань” та від “машин ідеалів”. Але для “машин інакшого” виникає принципова проблема – що таке нове: несподіване чи принципово незрозуміле. Ця проблема виникла в зв’язку з концепцією “чорних лебедів” Талеба.
“Чорний лебідь” це щось несподіване, яке викликає значні наслідки в теперішньому та ретроспективно може бути раціонально пояснене як минуле в майбутньому. В той же час “інакше” взагалі є не “чорний лебідь”, а “нереальний дракон”. Таким чином “чорні лебеді” Талеба це спроба скоріше означити проблему незрозумілості походження майбутнього, ніж вирішити її.
“Нереальні дракони” на відміну від “чорних лебедів” не стільки несподівані, скільки взагалі незрозумілі, навіть коли вже з’явилися, тобто вони навіть ретроспективно не мають раціонального пояснення. “Нереальні дракони” створюють тривалі процеси, а не лише події.
“Нереальні дракони” з самого початку створюють нову реальність, а не вбудовуються в існуючу, як це роблять “чорні лебеді”.
“Машини інакшого” породжують “нереальних драконів”, а не “чорних лебедів”, яких, як і раніше, можуть породжувати “машини бажань” та “машини ідеалів”.
Що ж стосується “машин ідеалів”, то вони мають надзвичайно обмежену цивілізаційну ефективність. Вочевидь за допомогою соціальних “машини ідеалів” сучасними засобами комунікації задані ідеали можна дуже швидко впроваджувати в індивідуальну свідомість в масовому порядку, але це потребує архаїзації всього суспільства, яка пов’язана з зомбуванням цього суспільства, з викривленням та погіршенням якості суспільної свідомості.
Отже “машини інакшого” в теоретичному плані це другий крок розвитку уявлення Талеба: “чорні лебеді” – “нереальні дракони” – “машини інакшого” (які продукують “нереальних драконів”). Окрім того, “машини інакшого” в теоретичному плані є кроком розвитку щодо “машин бажань” Дельоза та Гватарі, а також відповіддю на проблему комунікативізму Хайбермаса щодо питання про те, звідки беруть смисли та перспективи, нові ідеї та винаходи. Також “машини інакшого” в принципі призначені на конфлікт з “машинами ідеалів”.
“Машини інакшого” зазвичай не є індустріальними машинами, вони здебільшого є машинами ремісників-інтелектуалів чи ремісників-винахідників. Але укрупнятися “машини інакшого” можуть по-різному. Ілон Маск це індивідуальна “машина інакшого”, “Google Inc.” це корпоративна “машина інакшого”, а от США чи Китай та можливо Україна це соціальні “машини інакшого”. А от Росія це соціальна “машина несподіваного”, бо вона досі була здатна породжувати лише “чорних лебедів”.
Тож здебільшого “машини інакшого” мають індивідуальну природу та корпоративну. Між ними та широким загалом людей, що знаходяться під рекламно-ідеологічним пресом, є протиріччя. Цілим країнам важко бути “машинами інакшого”. США вже понад 30 років намагаються втримати цей статус. Китай серйозно претендує на те, щоб отримати цей статус. А Україна обмежено претендує на цей статус.
Якщо бажання чи ідеали, придумавши десь і якось, можна поширювати масово і доволі швидко, то інакше неможливо поширювати масово та швидко.
“Машини інакшого” працюють повільно та приховано, іноді навіть підпільно. Машини інакшого можуть маскуватися під “машини бажань” чи “машини ідеалів”, але вони створюють інакший світ за рахунок продукування нових реальностей.
Отже лише ті відкриття, ті винаходи, ті теорії, ті моделі та ті ідентичності можуть заслуговувати на контекст інакшого, які справді створюють нові реальності і тим самим змінюють повсякденність в глобальному плані та надовго.
Відтак головна теза щодо уявлень про майбутнє – майбутнє є продуктом індивідуальних та соціальних “машин інакшого”. Тому щоб дізнатися майбутнє, потрібно спостерігати за роботою “машин інакшого”, якщо звичайно не ви їх створюєте. Бо в такому разі більш сильна теза – потрібно самому бути “машиною інакшого” і об’єднуватися з іншими “машинами інакшого”.
Кризи, революції та війни відбуваються через спротив споживацьких та тоталітарних суспільств роботі “машин інакшого”. Якби суспільство не опиралося, “машини інакшого” продукували б майбутнє безпосередньо.
Тому головна проблема, яка нині бачиться, це проблема, яка дуже схожа на проблему попередніх періодів. Подібно до того, як свого часу були легітимізовані Марксом суспільні ідеали нерелігійного наукового походження через “машини ідеалів”, а Фрейдом були легітимізовані індивідуальні бажання через “машини бажань”, нам нині потрібно буде легітимізувати “машини інакшого” а також бути готовими сприйняти “нереальних драконів” у наявній реальності.
Вочевидь світова громадянська війна, яка почалася 2010 року з Арабської весни і протриває аж до 2040-их років, буде вестися за легітимацію “машин інакшого”, за можливість “нереальних драконів” мати права хоча б “чорних лебедів”.
Де з’являються “машини інакшого”?
“Машини інакшого” з’являються в таких основних процесах майбутнього:
1) Фрагментація територій національних держав і перехід до мережевого влаштування світу.
2) Руйнування національних держав та втрата ними монополій на виробництво інфраструктурних послуг – перехід цієї функції до корпорацій.
3) Формування самодостатніх громад (самоорганізованих, самофінансованих та самозахищених), які будуть контролювати держави та корпорації.
4) Створення недержавної світової валюти, яка матиме мережевий характер і продукуватиме розподілені процеси емісії, гарантування довіри, накопичення та інвестування, що в свою чергу розмежує декілька економічних реальностей (реальність великих прибутків, реальність масового споживання, реальність даріння-інновацій-творчості і т.д.).
5) Поступове зникнення національних ідентичностей, фрагментація та ускладнення ідентичностей через включення до них громадських, корпоративних, субкультурних та віртуальних контекстів.
6) Поява нових спільнот – мережевих соціальних груп, які в основному і будуть виступати зародками “машин інакшого”, та поява людей-корпорацій нового типу, які беруть на себе не тільки соціальні, але і цивілізаційні зобов’язання, і також можуть виступати “машинами інакшого”.
7) Вихід людства за межі планети Земля, колонізація позаземних пустотних та планетарних просторів і поява геліосного уявлення про цивілізаційний розвиток.
8) Вихід на арену цивілізаційної суб’єктності штучного інтелекту, який буде конкурувати з людиною, тобто антропоархія конкуруватиме з техноархією.
9) Однією з головних проблем цивілізації стане творення єдності людства (антропоунії), єдності штучного інтелекту (техноунії) та їх спільної єдності (логоунії).
10) Ще однією з проблем цивілізації буде вторгнення віртуальної реальності в актуальну повсякденність, відтак віртуальність стане викликом для людства в його нинішній реальності.
Зрештою замість марксизму людська цивілізація послуговуватиметься конструктивістською теорією цивілізаційної антропології, а замість фрейдизму вочевидь розвиватиметься теорія психоконструювання.
Замість масових ідеологій ми матимемо конструктивістську політологію, яка оперуватиме складними цивілізаційними моделями на рівні політики, де мислительні установки та мотиваційні настанови просуватимуться мережевим чином і опановуватимуться без державно-корпоративного примусу через вільний вибір громадами, що здатні утворювати топологічні самодостатні анклави, які контролюватимуть держави та корпорації.
Отже основний процес цивілізаційного розвитку останні століття, а може і тисячоліття реалізовувався через колективні машини, що по-різному спрямовувалися на інакше і тим самим забезпечували розвиток людської цивілізації. За останні сотні років ними були – виняткові класи (колективні “машини ідеалів”) і виняткові нації (колективні “машини бажань”). Тепер ними все більше стають інновативні індивіди, корпорації, громади, тобто “машини інакшого”.
Нам потрібно знайти спосіб конструювати “машини інакшого” і зробити “машини інакшого” легітимними, тобто зменшити опір їх діяльності з боку суспільства. Тільки так ми знайдемо спосіб генерувати та поширювати нові конструкції та моделі майбутнього і тим самим наблизимо майбутнє.
Джерело: UAINFO
