А тепер поглянемо на війну в Україні, де – на тлі пропозиції Медведєва про два варіанти для України: «бути з росією або зникнути взагалі» – ситуація навряд чи припинить загострюватися.
Для початку, щодо «стратегічного» плану: цікаво читати зростаючу кількість повідомлень від українських офіцерів, які дивуються, чому Ізраїль бомбить Сирію «тільки зараз», коли Асада повалено. Очевидно, до людей в ЗСУ поступово доходить, що Ізраїль – або, краще сказати, Нетаньяху, якого подали в розшук: Нетаньяху (МКС розшукує його за злочини проти людяності) – черговий приятель Путіна, а отже, Ізраїль – друг Росії. Не друг України.
Я вважаю це позитивним розвитком подій. Тільки не впевнений, скільки часу мине, поки «там, нагорі», в Києві, зрозуміють те ж саме.
ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА
Протягом останніх трьох тижнів росіяни тримали в напрузі як українські Військово-повітряні сили, так і Сили протиповітряної оборони (ПС ЗСУ; я скорочую це до ППО) своєю «підозрілою активністю», яка, як вважається, пов’язана з розгортанням (ще більшої кількості) балістичних ракет середньої дальності (БРСД) «орєшнік». Це трохи важко пояснити, але я спробую.
Як згадувалося ще в листопаді, ця «експериментальна БРСД “орешнік” не є серійним виробом. Принаймні поки що. У кращому випадку в росіян є кілька «прототипів, що залишилися з початку 2010-х років» – і навіть у такому разі їм доведеться скласти їх докупи, щоб мати «робочий» зразок. Такі ракети, як «орешнік», є малогабаритними, і тому їх (відносно) легко відстежувати за допомогою розвідувальних супутників. Це означає, що якщо росіяни захочуть промахнутися повз такий гігантський завод, як «Південмаш» у Дніпрі, з шістьма рядами шести ракет з багаторазовим входом в атмосферу – знову ж таки, як вони промахнулися 21 листопада – США (і «НАТО», і Україна) зможуть відстежити їх підготовку до нового запуску.
Звичайно, США (а отже, і «НАТО») не можуть ігнорувати таку підготовку. Україна – тим більше. Відповідно, всі вони ретельно стежать за тим, що відбувається в Капустиному Яру (та кількох інших місцях). Звісно, росіяни знають, що за ними стежать. Тому 6 грудня вони поводилися так, ніби готують запуск чергової ракети. Звісно, це негайно змусило Київ привести країну в стан бойової готовності до чергового удару «орешніком». Потім, через кілька годин, тривогу було скасовано (і, як не дивно, цього разу не було евакуації західних посольств з Києва, як це було перед ударом 21 листопада).
Чому так?
Можете робити ставки в обсязі свого річного доходу (якщо не більше), що росіяни весь час стежать за роботою ППО ЗСУ – перш за все, засобами комунікаційної, радіоелектронної та радіотехнічної розвідки (COMINT, ELINT & SIGINT). І оскільки їм відомо, що США (і «НАТО», і Україна) постійно стежать за їхньою «активністю» в Капустиному Яру, вони знають, що якщо вони зроблять «щось підозріле» на цьому об’єкті, буде реакція: дивіться, ПС ЗСУ піднімуть своє ППО на позиції, увімкнуть свої радари і тому подібне. Дійсно, будь-які «підозрілі дії» в Капустиному Яру також змушують ПС ЗСУ зосередити більшість своїх «найкращих» систем протиповітряної оборони в районі Києва.
Таким чином, це дозволяє росіянам завдавати ударів іншими засобами в інших місцях по території України.
Водночас, ці «підозрілі дії» в Капустиному Яру наразі відбуваються десь так «раз на тиждень».
Тим часом росіяни користуються ситуацією: зосередження ППО України на захисті Києва та Одеси дозволяє їм завдавати нових масштабних ударів.
Учора, після кількох днів «перерви», росіяни здійснили найбільшу на цей момент комбіновану атаку безпілотниками та ракетами по Україні. Можливо, кількість крилатих ракет не була рекордною, але кількість БПЛА точно встановила новий максимум. Офіційний Київ оприлюднив таку статистику:
193 ударні БПЛА: ПС ЗСУ заявили про збиття 80 та придушення 105 засобами радіоелектронної боротьби. Цікаво, що українські джерела повідомляють про високий рівень відмов компонентів, здебільшого виготовлених у КНР. «Очікувано», лише близько 1% дронів досягли своїх цілей.
55 крилатих ракет Х-101, запущених з повітря; 24 крилаті ракети «калібр», запущені з моря; та 7 крилатих ракет «іскандер-к», запущених із землі: ПС ЗСУ заявили про збиття 80 із 86 цих ракет. Джерела в Україні зазначають, що багато з них було збито за допомогою F-16.
4 гіперзвукові ракети «кінжал», запущені з літаків МіГ-31К: жодну не було збито.
2 квазібалістичні ракети «іскандер-м»: заявлено про збиття однієї з них.
1 балістична ракета KN-23 (щось на кшталт «іскандера-м», але північнокорейського виробництва, менш точна): не була збита.
1 ракета Х-59 з високоточним наведенням, запущена з повітря: не була збита.
Хлопці з @war_monitor_ua (на X) підготували наступну карту:
Що на ній можна побачити?
На противагу повідомленням українського Генштабу, на карті позначені атаки щонайменше шістьма Х-22. Це гіперзвукові крилаті ракети, що випускаються з бомбардувальників Ту-22М-3 (насправді майже всі такі ракети, якими досі обстрілювали Україну, були Х-32, тобто модернізованою, або принаймні капітально відремонтованою версією). Очевидно, що ПС ЗСУ не змогли їх виявити, а тому — як завжди — не згадали про них у звіті.
Далі, як завжди, ударні БПЛА (жовті маршрути) було використано для «картографування» українських сил ППО: щоб змусити їх увімкнути радари, і тоді росіяни прокладуть маршрути крилатих ракет «в обхід» їхніх позицій.
Варто пам’ятати, що крилаті ракети летять на дозвуковій швидкості, але все одно в 3-4 рази швидше, ніж ударні БПЛА. Тому їх запускають через кілька годин після ударних БПЛА. Нарешті, балістичні ракети — найшвидші, і їх зазвичай запускають лише тоді, коли ударні безпілотники ось-ось досягнуть цілей. У такий спосіб росіяни намагаються придушити (або пересилити) українську ППО: протиставити їй «занадто багато різних цілей одночасно».
Наскільки відомо, головною мішенню була, знову ж таки, українська енергосистема. І, зокрема, енергосистема Львівської області. Справді, основну масу ударів було спрямовано на об’єкти, які в цьому році вже кілька разів піддавалися атакам, але потім були відремонтовані. Зокрема одна електростанція, яку, за повідомленнями, було «знищено» (якщо є якісь сумніви щодо того, що саме було об’єктом обстрілу, рекомендую порівняти наведену вище карту з наступною).
Відсутність SIOP
Коли ж мова заходить про українські операції такого роду… то… ех…
Сумно на це дивитися і неприємно робити такі висновки, але на стратегічному рівні після майже трьох років війни Повітряні сили ЗСУ все ще ведуть «свою» війну, засоби радіоелектронної боротьби ЗСУ – «свою» війну, ГУР та СБУ – «свої» війни. Між їх операціями немає інтеграції. Відсутнє хоч щось подібне до «єдиного інтегрованого оперативного плану» (single integrated operational plan, SIOP). Одним із очевидних результатів є те, що росіяни, які весь час намагаються модернізувати свої ракети або принаймні адаптувати старі моделі до нових вимог, замінити компоненти, які вже неможливо придбати на Заході й таке інше, постійно застають ПС ЗСУ зненацька – наприклад, додають у свої крилаті ракети дипольні відбивачі та теплові пастки. Бо ГУР не надає відповідні розвіддані. І справді, навіть наприкінці третього року війни ГУР немає ясності ані щодо темпів вироблення росіянами нових ракет, ані щодо наявності чи запасів на зберіганні комплектів для плануючих бомб КАБ.
До речі про КАБ. У росіян почали закінчуватися як комплекти для плануючих бомб, так і ресурси (або життєвий цикл) літаків, які можуть їх випускати – насамперед Су-24 і Су-34. Виробництво КАБ досягло піку цього літа і відтоді падає: виробник «тайфун» два місяці поспіль не може виконати державне замовлення на нові комплекти. Кількість повністю боєздатних Су-24 і Су-34 постійно скорочується: за останні три роки вони багато налітали, і все більше з них потребують комплексного ремонту. Але заводи, які проводять капітальний ремонт літаків, уже більше року не встигають за попитом. Як наслідок – спочатку кількість КАБів, які перед кожним вильотом встановлювалися на літаки, зменшилася із у середньому 4 до у середньому 2, потім загальна кількість випущених плануючих бомб зменшилася до 40 на день, а в останні декілька днів вона взагалі впала приблизно до 20-25.
Теоретично така служба, як ГУР, мала б знати або принаймні передбачити щось подібне і повідомити про це ЗСУ. Звісно, точного підтвердження я не маю, але мій «мізинчик-свербунчик» натякає на те, що – як завжди – вони цього просто не зробили.
Це не дивно – особливо враховуючи те, що за три роки війни Україна так і не розробила свій SIOP. Відсутність SIOP – а також співпраці між різними службами на стратегічному рівні – очевидна і з українських заходів «помсти» за російські авіаудари.
Декілька днів українці уражають російські НПЗ і нафтобази. Потім такі операції призупиняються, а переорієнтації на уражені, але вже відремонтовані об’єкти не відбувається. Тоді цілями – чи то для БПЛА, чи то для ракет ATACMS та Storm Shadow/SCALP-EG – стають військові об’єкти, і після їх уражень такі операції теж призупиняються. Далі обстрілюють промислові об’єкти (як отой вчорашній завод електронних компонентів у ростові-на-дону), а потім призупиняється і це… Цей цикл повторюється по випадковому колу, без жодної координації зусиль. Реально – здається, що кожною такою операцією керує якась інша структура (якщо ними взагалі керує структура; офіційний Київ хвалиться значним збільшенням виробництва БПЛА, але попри це величезна діяльність в Україні, пов’язана із дронами, залишається на приватному фінансуванні).
Якщо вам цього замало, то ось ще факт: кожна українська ударна ракетно-дронова кампанія вимагає також операції із виведення з ладу відповідної російської протиповітряної оборони – щоб «пробити безпечні коридори» до цілей. По суті, це означає, що кожного разу, коли розпочинається нова операція або кампанія, їй має передувати окрема операція із «придушення протиповітряної оборони противника» (SEAD). І справді, після кожної чергової операції SEAD/DEAD якась частина російської ППО виходить з ладу. Однак це має лише тимчасовий ефект, оскільки загальна координація відсутня. Тож у сухому залишку усі ці зусилля – у тому числі витрачання великої кількості незамінної зброї, поставленої Заходом – марні.
Усе це – логічний результат того, що Головком (головнокомандувач ЗСУ) генерал Сирський призначив командирами своїх некомпетентних друзяк, а тепер мусить керувати окремими бригадами та батальйонами на полі бою.
Тобто, замість того, щоб займатися своєю (справжньою) роботою – наприклад, координувати роботу усіх підрозділів ЗСУ та спецслужб, – він працює «за себе і за того парня».
…це логічно підводить мене до того, про що йтиметься у другій частині цього огляду…
ЧАСТИНА 2.
Курськ… Це одна з «автономних зон» ЗСУ: територія, яка не перебуває під мікроуправлінням Сирського, і це відчувається. З обох сторін. Минулого тижня – а саме: з 6 по 12 грудня – росіяни провели ще один великий контрнаступ – і відвоювали руїни Плехово. Росіяни звучать дуже щасливими, повідомляючи, що вони відправили північнокорейський спецназ через (два кілометри?) мінних полів, щоб «протягом двох годин» відвоювати це місце. У свою чергу, українці, які пережили цей напад, говорять про велику кількість нападників, але також про їхню погану координацію і великі втрати.
Росіяни не так гордо описують, як 51-й, потім 104-й, а потім 234-й полк ВДВ – за повідомленнями, також підкріплений північнокорейцями – намагався досягти Малої Локни із західного боку, і як всі їхні зусилля закінчилися звичайним чином, коштуючи їм численних БМП-3 і БМД-4 (плюс, за повідомленнями, великої кількості північнокорейських військ).
Частина мене хотіла б бачити кращі докази причетності Північної Кореї до цих двох атак, але: очевидно, що росіяни посилають своє найкраще – ВДВ – і, можливо, також через відсутність повітряної підтримки, цього найкращого недостатньо проти українського найкращого (без Сирського). Це, однак, не «не новина»: це факт, який має бути відомий вже приблизно з березня 2022 року.
Куп’янськ-Сватове… ситуація там поки що спокійна. Смішно було лише спостерігати за реакцією в російських соціальних мережах, коли вони зрозуміли, що – всупереч пихатим заявам приблизно двотижневої давнини – ЗСУ не контролюють місто, і ніяких «20 000 українських бойовиків» не оточили.
…якими б трагічними вони не були, якщо і є щось «хороше» у війнах, то це те, що вони завжди сповнені іронічних, і навіть смішних моментів…
У Кременній… теж тихо. Мабуть, ключові московські менти справді відправляють всі свої резерви чи то на Курськ, чи то на Покровськ.
Сіверськ… нічого нового. Ну, окрім додаткових лобових атак росіян, які легко відбиваються ЗСУ, оскільки це ще одна з «автономних» від мікроуправління Сирського ділянок… можливо, тому, що хтось на тому боці забув роздати офіцерам у цьому районі останні тактичні посібники ЗСРФ.
Часів Яр… ніяких новин вже майже тиждень. Це означає, що росіяни знаходяться всередині міста, але не можуть наступати і не мають підкріплення, необхідного для подальшого просування. Це не означає, що так буде завжди.
Торецьк… Я знаю, що дехто каже інше, але не можу позбутися враження, що хтось там – а «хтось там» може бути тільки один – вивів 12-ту бригаду НГУ «Азов» (колишній полк «Азов») з міста близько двох, можливо, трьох тижнів тому. Тому що замість того, щоб повернути місто, як це було в листопаді, українці втрачають його з тих пір. Найбільш інтенсивні бої точаться на південній стороні, де дві сторони вбивають одна одну за два великих терикони.
Покровськ… події останнього тижня в цьому районі – і їхні наслідки – нагадують мені те місце в Старому Завіті, де сказано приблизно так (по пам’яті): «…і Авраам породив Ісаака, а Ісаак – Якова, а Яків -…».
Дивіться: близько року тому Сирський звільнив некомпетентного генерала Москальова з посади командувача Донецької групи і призначив на його місце некомпетентного генерала Луценка. Можливо, Луценко – колишній командир 79-ї повітряно-десантної бригади: одного з найкращих підрозділів ЗСУ, незважаючи на те, як часто він погано з нею поводився. Але на новій посаді він приносив лише клопоти: він не лише спричиняв одну кризу за іншою – передусім через те, що регулярно забував координувати дії різних бригад, але й, як і Москальов (і Сирський до нього), був абсолютно нездатним підтримувати підрозділи ліворуч і праворуч від себе: що його – те його, а що відбувається в сусідніх секторах… потискає плечима, «не його проблема». Нарешті, Луценко прославився тим, що дико перебільшував кількість вбитих російських військових, не повідомляючи про жодні невдачі або занижуючи втрати. Читай: брехнею.
На такій відповідальній посаді, як у нього, це не тільки злочинне нехтування обов’язками, але й відверта зрада. Але Сирський зберіг його на посаді. І ось, якщо Москальов (у співпраці з таким же некомпетентним Тарнавським, і весь час під наглядом – навіть регулярно скасовуючи – Сирського) примудрився втратити Авдіївку, то Луценко (за підтримки Сирського) потім примудрився втратити Очеретине і всю територію на схід від цього місця – майже до Покровська…
Камінь почав котитися» лише після того, як нещодавно збудовані укріплення – і то, за словами співрозмовників (цитата) – були захоплені: «нарешті, добре збудовані укріплення» – в районі Жовтого були захоплені росіянами, більш-менш без бою. Тому що Луценко забув скоординувати дії двох бригад і окремого батальйону. Звісно, як тільки росіяни опинилися в межах українських позицій, Луценко не забув оперативно наказати двом батальйонам йти в абсолютно безглузді контратаки, бо «позиції треба утримувати та/або відвойовувати», розумієте. Якби це не коштувало ЗСУ додаткових втрат, це можна було б назвати смішним: як будь-який підрозділ може повернути позиції, яких він ніколи не займав…?
Хаос, що виник в результаті, дозволив росіянам прорватися і захопити ділянку другої лінії (новозбудованої) оборони Покровська в районі Новотроїцького. Звідти вони тим часом штурмують третю лінію, з метою досягти четвертої лінії в районі Вовкового і Піщаного – що, в свою чергу, має вивести їх до залізничного валу від Покровська в західному напрямку, до Межової (і далі до Дніпра).
Підсумок: як добре, що Міністерство оборони в Києві цього літа витратило сотні мільйонів гривень на будівництво оборонних споруд Покровська: завдяки Сирському та його друзям вони не протрималися і тижня…
Звісно, в цей момент, як я вже повідомляв у своєму останньому звіті, Сирський вирішив особисто взяти на себе командування Покровським сектором. Просто геніально, чи не так?
Курахове… Мікроменеджмент Сирського був дуже успішним і в цьому напрямку. Приблизно з 11 грудня росіянам вдалося витіснити 46-ту повітряно-десантну з центру цього міста, і станом на останні два дні бригада ледве трималася на його західних околицях. Але навіть це вже не мало значення: Курахове втрачено. Якщо це взагалі важливо, то утримання між ним і Дачним, що далі на захід, є зараз найважливішим для ЗСУ через те, що відбувалося (і продовжує відбуватися) на півдні.
Річка Сухі Яли… Якщо ви думаєте, що те, що я описав вище – це всі біди, які спіткали війська ЗСУ в районі Покровська завдяки їхнім некомпетентним генералам, то, вибачте, це не так. Найгірше насправді сталося в районі Ганнівки (на південь/південний схід від Курахового), де чи то Луценко, чи то Сирський «забули» повідомити 79-ту повітряно-десантну про події на її лівому фланзі. Зокрема, 5-6 грудня 33-тя механізована була змушена залишити Дальнє, після чого росіяни завдали удару на південь від нього в напрямку Успенівки – в тил 79-ї. Результат: до 7 грудня відрізаними від 79-ї повітряно-десантної бригади було відрізано від 300 до 700 військовослужбовців (джерела різняться, але, ймовірно, це був батальйон чисельністю близько 440 осіб). Хоча одна з контратак, розпочатих у цей час, тимчасово відновила наземне сполучення, до 9 грудня росіяни фактично досягли Успенівки, знову замкнувши кільце оточення. Лише в ніч з 12 на 13 грудня 214-й батальйон OPFOR здійснив евакуацію останніх оточених з Ганнівки до Успенівки.
Скільки військовослужбовців ЗСУ загинуло під час відступу, скільки техніки та боєприпасів було залишено… Сумніваюся, що про це хтось знає. Як завжди в Україні, з цього приводу панує повна тиша – і це не зміниться, поки хтось із причетних офіцерів не виплесне своє розчарування в соціальних мережах…
Звичайно, помилки трапляються – як на війні, так і в мирному житті. Але це не перша помилка такого роду: скоріше 15-та чи навіть 20-та лише за цей календарний рік. І все через відсутність комунікації на вищих командних позиціях та повне ігнорування флангового прикриття підрозділів на критично важливих позиціях. Більше того, ймовірність таких помилок зростає на 1000%, коли лише одна людина керує боєм, в якому беруть участь сотні різних бригад і батальйонів. Тому що в таких випадках для цієї людини «неминуче» проґавити назрівання кризи, подібної до цієї (особливо якщо цю людину ще й «підтримує» брехун), хоча її можна було б відстежувати тижнями. Повторюю, щоб підкреслити: тижнями. Вже в жовтні, принаймні на початку листопада, було абсолютно зрозуміло, що 79-а повітряно-десантна занадто вразлива, і що вперте утримання Ганнівки і сіл далі на схід не має жодного сенсу, оскільки серйозних оборонних позицій вздовж річки Сухі Яли на півдні (для захисту південного флангу 79-ї) немає, а на північ від 79-ї 33-я мехкорпус не може утримувати «вічно» (в буквальному сенсі цього слова) порожні поля без мін і укріплень.
Якщо цього недостатньо: скільки б він не заявляв про відмову від доктрини «жодного кроку назад», очевидно, що Зеленський все ще наполягає на таких ідеях; а генералам байдуже, і вони виконують такі накази до останньої крапки і коми (плюс, ЗСУ досі не мають доктрини, заснованої на досвіді останніх трьох років, а отже, «не знають» значення слова «відведення» і не готують свої війська до таких операцій). Іншими словами, всі заяви про «найкращі наміри» – включно з нещодавніми заявами Драпатого (командувача Сухопутних військ ЗСУ) про значні покращення у підготовці та ротації військовослужбовців і цілих підрозділів – виявилися черговою порцією брехні.
І якщо цього недостатньо: як стало відомо вчора, керовники тим часом примудрилися розвалити навіть новеньку 155-ту механізовану бригаду, яка нещодавно повернулася з навчань у Франції. Вони розбив її на батальйони, які потім використовували для латання дірок на різних ділянках фронту, в той час як її підрозділ протиповітряної оборони, навчений використовувати французькі «Містралі», отримав американські «Стінгери» FIM-92A, і тепер повинен задовольнятися ними, хоча і не має відповідної підготовки.
Це нагадує лише один виступ: виступ усіх генералів французької армії, відповідальних за сектор Седан 10-21 травня 1940 року. Особливо той, що… забув його ім’я, але, по суті: замість того, щоб застосувати уроки багатомісячних тренувань у проведенні контратаки на німецькому плацдармі на Месі, коли те саме фактично сталося, він відреагував, розбивши свої дві танкові дивізії на окремі танки, призначені для піхоти, а потім акуратно розподілив їх уздовж 20-кілометрової (+) лінії, щоб допомогти дезінтегрувати обидва з’єднання…
Повертаючись до сьогодення: судячи з того, що відбувається зараз, «наступною зупинкою» на шляху відходу ЗСУ з цієї частини України буде лінія Дачне – Янтарне. Сподіваємось, цього разу вони встигнуть дійти до неї раніше, ніж їхні генерали забудуть повідомити їм про черговий прорив росіян деінде…
Південно-Західний Донець… однією з ділянок фронту, де останнім часом стало очевидно, що Сирський «зайнятий десь в іншому місці», є Велика Новосілка. Можливо, перед тим, як переорієнтуватися на Покровськ, найвидатніший український полководець усіх часів і народів залатав фронт солянкою з майже десятка різних батальйонів. Однак, залишившись наодинці, Президентська бригада та 128-ма гірсько-штурмова бригада відновили порядок і стабілізували лінію фронту. Більше того, остання проводить регулярні контратаки, і все більше з них є успішними. Сумно лише, що поки що росіяни дійшли до східних околиць Великої Новосілки і захопили Благодатне – місце, за яке влітку минулого року заплатили найвищу ціну надто багато хороших українських захисників…
На жаль, сьогодні рано вранці український Су-25 був збитий російським ЗРК С-400, який здійснював підтримку наземних військ у цій зоні. Пілот загинув…
джерела
Переклад Частини 1: Ірина Жигалюк, Катерина Соболева, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
переклад Частини 2: ПолітКом
