Віталій Кулик правильно ставить питання про межу стійкості державної системи в Україні з огляду на те, що приймається дедалі більше «поганих рішень», а серед народу зростає втома, невдоволення і роздратування. А в політичному класі і обслуговуючому персоналі загострився перманентний «передвиборчий зуд». Декілька моментів і спостережень з цього приводу.
1. Найкращим доказом життєздатності і непорушності чинної державної системи в Україні є те, що знадобилася аж військова агресія росії з її ракетами і танками, постійними обстрілами і загибеллю тисяч солдатів щоденно, для того, щоб цю Систему похитнути. Навіть внутрішньо вона оговталася після перших трьох місяців єднання з народом, повернувши податки і перевірки, запровадивши мобілізацію і ще щось. Складно протистояти пропагандистським кампаніям росіян, тобто,як сказав би Брайант, семіотичні безтілесні машини перемагають тілесні. Але ховати цю систему завчасно я б не наважився. Вона, можливо, переживе нас.
2. Алармісти всіх ґатунків кричать про те, що не робляться стратегічні речі, що наша енергетика майже померла, що ми всі замерзнемо і будемо голодувати. Може, це і правильно. Але не треба забувати, що для будь-якої системи первинною метою є самозбереження системи, а не благополуччя її громадян, які є для системи ресурсом і будуть таким для будь-якої іншої системи (інакші системи існують лише в уявленні, де посідають почесне місце поряд з єдинорогами і рожевими поні).
То ж modus vivendi цієї системи визначається тим, до якої межі просунеться невдоволення, чи буде ця межа загрожувати стабільності системи. Якщо енергетика, економічна криза, соціальна криза, мобилізація і загальна втома зійдуться докупи, тоді так, звісно, система може бути поставлена під загрозу. Доречі, саме на це ставить путінський режим, якого явно дратує здатність українців чинити опір. Потрібні серйозні корегуючи рішення і по енергетиці, і по економіці, і по мобілізації.
3. Є розповсюджений міф про те, що ця влада не реагує на суспільні сигнали і запити. Насправді ж все відбувається з точністю до навпаки. Влада може вперше в історії України чутлива до бажань і настроїв суспільства і його окремих груп. Точніше, вміло балансує між настроями суспільства і запитами окремих груп (наприклад, військових генералів). Хвилі суспільних настроїв напевне відстежуються за допомогою моніторингу соцмереж і соціології. Так, останнім часом цей баланс порушується в бік запитів груп проти суспільства. За спиною деяких груп (наприклад, реєстрових антикорупціонерів з лав громадянського суспільства стоять ще й зарубіжні партнери. А наша оспівана і омріяна євроінтеграція стане методом проштовхування будь-яких групових хотєлок. Але можливості вирівняти ситуацію все ще є, і якраз ця влада демонструвала свою здатність це зробити, коли, здавалось, вже пізно.
4. Юрген Габермас в кращі свої роки сконцептував розділення на Систему і життєвий світ (термін древній, але Габермас загострив протирічччя). Він стверджував, що головна проблема сьогодення – колонізація Системою життєвого світу, тобто простіше говорячи – втручання Системи в наше життя. Це ясно, особливо після ковіду. А низка дослідників, передусім зі сходу Європи, зокрема Михайло Мінаков, йдуть далі і стверджують, що принаймні в нашій частині світу відбувається ще й зворотня колонізація – тобто життєвий світ колонізує Систему (кумівство – гарний приклад). В мене відчуття, що цей звʼязок – взаємна колонізація Системи і життєсвіту – створює якусь гібридну реальність, яку складно не те що знищити – їй складно протистояти.
5. Не треба забувати про фактор «глибинного народу». Це такий елемент ірраціональності, на який треба зважати. За кого він буде – ось питання. Поки що його позиція формулюється приблизно так – «я хочу перемоги, але так, щоб мене не мобілізовували, а взагалі це все набридло». Що буде далі? Чи знайдуть політичні сили, або не реєстрова громадськість ключик до глибинного народу чи він непомітно кооптується владою (глибинний народ проти держави, але не проти політики)?
6. Ясно, що державній системі треба додати рефлексивності і здатності до реагування на ситуацію. Зворотного звʼязку. Але тут складне питання. Чинні політичні сили нікого не представляють, крім своїх хазяїв. Реєстрове громадянське суспільство представляє Захід. Нереєстрове – складно сказати, спробуй там відділи серйозні організації від звичайних міських божевільних. Тобто, контакт з громадським суспільством чи політичними партіями тут навряд чи поможе. Треба думати…
Ефір, який надихнув на роздуми, отут: https://www.youtube.com/watch?v=MPgRaPyCZz8
Джерело тут
