Світовий порядок — це питання міри: він змінюється з часом залежно від технологічних, політичних, соціальних та ідеологічних факторів, які можуть вплинути на глобальний розподіл влади та сфер впливу. Він може бути радикально змінений як ширшими історичними тенденціями, так і помилками однієї великої держави.
Після падіння Берлінської стіни в 1989 році і майже за рік до розпаду Радянського Союзу наприкінці 1991 року президент США Джордж Буш-старший проголосив «новий світовий порядок». Тепер, лише через два місяці після початку другого президентства Дональда Трампа, Кая Каллас, головний дипломат Європейського Союзу, заявила, що «міжнародний порядок зазнає змін такого масштабу, якого не було з 1945 року».
Але що таке «світовий порядок» і як він підтримується та чим порушується?
У повсякденній мові порядок означає стійкий стан речей, функцій чи відносин. Таким чином, у внутрішніх справах ми говоримо про «впорядковане суспільство» та його уряд. Але в міжнародних справах немає глобального уряду. Оскільки домовленості між державами завжди схильні до змін, світ у певному сенсі «анархічний».
Однак анархія — це не те саме, що хаос. Порядок — це питання міри: він змінюється з часом. У внутрішніх справах стійкість держави може зберігатися, незважаючи на певну ступінь неконтрольованого насильства. Зрештою, організована та неорганізована насильницька злочинність залишається фактом життя в більшості країн. Але коли насильство досягає занадто високого рівня, це розглядається як ознака «неспроможної держави». Сомалі може мати спільну мову та залишатися моноетнічною, але вона довгий час була місцем боротьби кланів; «національний» уряд у Могадішо має мало повноважень за межами столиці.
Німецький соціолог Макс Вебер дав відоме визначення сучасній державі як політичному інституту з монополією на законне застосування сили. Але наше розуміння легітимної влади ґрунтується на ідеях і нормах, які можуть змінюватися. Таким чином, легітимний порядок випливає з суджень про силу норм, а також безпосередньо описів про обсяги та характер насильства в державі. Коли йдеться про світовий порядок, ми можемо виміряти зміни в розподілі влади та ресурсів, а також у дотриманні норм, які встановлюють легітимність. Ми також можемо виміряти частоту та інтенсивність збройних конфліктів. Стійкий розподіл влади між державами часто передбачає війни, які прояснюють вірогідний баланс сил.
Але погляди на легітимність війни з часом змінювалися. Наприклад, у Європі XVIII століття, коли король Пруссії Фрідріх Великий хотів відібрати у сусідньої Австрії Сілезію, він просто взяв і відвоював її. Але після Другої світової війни держави створили Організацію Об’єднаних Націй, яка визначила законними лише війни з метою самооборони (якщо інше не санкціоновано Радою Безпеки). Звичайно, коли президент росії путін вторгся в Україну та окупував її територію, він стверджував, що діяв з метою самооборони через розширення НАТО на схід. Але більшість членів ООН проголосували за засудження його поведінки, а ті, хто цього не зробив, наприклад, Китай, Північна Корея та Іран, поділяють його інтереси в урівноваженні американської могутності.
Хоча держави можуть подавати скарги на інших до міжнародних судів, ці трибунали не мають можливості забезпечувати виконання своїх рішень. Подібним чином, хоча Рада Безпеки ООН може уповноважити держави забезпечувати колективну безпеку, вона рідко це робила. Кожен з п’яти постійних членів (Велика Британія, Китай, Франція, росія та США) має право вето, і вони не хотіли ризикувати великою війною. Вето діє як запобіжник або автоматичний вимикач в електричній системі: краще, щоб згасло світло, ніж згорів будинок.
Більше того, світовий порядок може стати сильнішим або слабшим через технологічні зміни, які змінюють розподіл військової та економічної могутності; внутрішні соціальні та політичні зміни, які змінюють зовнішню політику великої держави; або транснаціональні сили, такі як ідеї чи революційні рухи, які можуть вийти за межі контролю урядів і змінити суспільне сприйняття легітимності панівного порядку.
Наприклад, після Вестфальського миру 1648 року, що поклав край європейським релігійним війнам, принцип державного суверенітету був закріплений у нормативному світовому порядку. Але на додаток до змін у принципах легітимності відбулися зміни в розподілі ресурсів влади. До моменту Першої світової війни США стали найбільшою економікою світу, що дозволило їм визначити результат війни шляхом військового втручання. Хоча президент США Вудро Вільсон намагався змінити нормативний порядок за допомогою своєї Ліги Націй, внутрішня політика США підштовхнула країну до ізоляціонізму, що дозволило державам Осі спробувати нав’язати свій власний порядок у 1930-х роках.
Після Другої світової війни на долю США припадала половина світової економіки, але їх військова міць врівноважувалася Радянським Союзом, а нормативна сила ООН була слабкою. З розпадом Радянського Союзу в 1991 році США пережили коротку мить «однополярності», лише щоб перенапружитися на Близькому Сході, одночасно допускаючи неефективне управління фінансовим сектором, яке досягло кульмінації під час кризи 2008 року.
Вважаючи, що США перебувають у занепаді, росія та Китай змінили свою власну політику. Путін наказав вторгнутися в сусідню Грузію, і Китай замінив обережну зовнішню політику Ден Сяопіна більш напористим підходом. Тим часом, стійке економічне зростання Китаю дозволило йому скоротити відставання від Америки. Відносно Китаю, американська міць знизилася; але її частка у світовій економіці залишилася на рівні близько 25%. Поки США підтримували міцний союз з Японією та Європою, вони представляли б понад половину світової економіки порівняно з усього лише 20% Китаю та Росії разом узятих.
Чи збереже адміністрація Трампа це унікальне джерело постійної могутності Америки, чи Каллас має рацію, що ми перебуваємо на переломному етапі? Роки 1945, 1991 і 2008 також були поворотними. Якщо майбутні історики додадуть 2025 рік до цього списку, це буде результатом політики США – нанесеної собі рани – а не неминучого природного розвитку.
Джозеф С. Най-молодший, почесний професор Гарвардського університету та колишній декан Гарвардської школи Кеннеді, є колишнім помічником міністра оборони США
Переклад – ПолітКом
Джерело тут
