Пропонуємо вашій увазі роздуми Бенждаміна Кука, військового експерта, якому Том Купер охоче надає свій блог як майданчик для публікацій. Кук аналізує особливості й слабкі місця української системи ППО, звертає увагу на конкретні установки і пропонує єдине надійне рішення в боротьбі з балістикою: знищувати пускові установки противника ще до того, як він встигне спрямувати ракету на ціль.
Оскільки російські балістичні ракети й далі атакують українські міста, одне питання посідає центральну позицію в доктрині національної оборони України: чим їх збивати?
Україна має одну з найсучасніших систем протиповітряної оборони у світі. Вона регулярно збиває російські крилаті ракети, безпілотники і планерні бомби, використовуючи розгалужену мережу західних систем, українську винахідливість і засоби радіоелектронної боротьби. Але балістичні ракети – це інша категорія загрози. Вони летять униз до цілі на надзвичайно високих швидкостях, по крутих траєкторіях, і їх набагато важче перехопити. Похибка вимірюється мілісекундами.
Наразі американський Patriot і європейський SAMP-T – це дві перевірені системи, що є на озброєнні в Україні, які успішно перехоплюють російську балістику, в тому числі балістичні ракети повітряного базування «кинджал» і балістичні ракети малої дальності «Іскандер-М». Усі визнають, що українські «Патріоти» досягли того, що вдається небагатьом системам у світі: підтверджених бойовими діями перехоплень гіперзвукових цілей у маневрі.
Система SAMP/T виробництва Франції та Італії розгорнута в Україні, і їй приписують щонайменше одне успішне перехоплення російського літака. Вона використовує ракету Aster 30, а ще її розробляли з прицілом на перехоплення балістики, хоча її ефективність проти російських балістичних ракет не була публічно підтверджена. У той час як деякі американські ЗМІ намагаються заплямувати репутацію системи SAMP/T, українці повідомляють, що дуже задоволені нею, лише скаржаться на дуже низькі запаси ракет для цих систем.
Модернізований SAMP/T NG, який ще перебуває в стадії розробки, спеціально створений для перехоплення балістики. З новим радаром AESA і ракетою Aster 30 Block 1NT він є європейською відповіддю «Патріоту». Але немає жодних доказів того, що він використовувався в Україні, випробуваний в бою або оцінений в реальних умовах. Українські дані з поля бою безпрецедентно цінні – і все ж, схоже, згадки про SAMP/T NG в них відсутні.
Німецька система IRIS-T, особливо варіант SLM, є однією з найцінніших українських платформ середньої дальності. Вона продемонструвала виняткову ефективність проти крилатих ракет і дронів, а завдяки тривалій безвідмовній роботі, готовності й вартості пострілу заслужила велику повагу військових. Проте немає жодних публічних доказів того, що IRIS-T успішно вражає балістичні ракети. Diehl Defence працює над вдосконаленими варіантами, такими як IRIS-T SLX, і підписала нову угоду про співпрацю з Україною, але поки що її антибалістичні можливості під сумнівом.
Система NASAMS, розроблена спільно Норвегією і США, є ще однією основою мережі протиповітряної оборони України. Вона використовує зенітно-ракетний комплекс AIM-120 AMRAAM, який відмінно вражає літаки і крилаті ракети. Система має хорошу дальність і швидкість реакції, але не призначена для перехоплення сучасних балістичних ракет. Як і IRIS-T, AIM-120 AMRAAM є важливою частиною «екосистеми» протиповітряної оборони, але не вирішує проблему загрози балістичних ракет.
Влада України за роки зруйнувала серійне виробництво вітчизняних ракет протиповітряної оборони, але нині розробки не стоять на місці. Оборонна промисловість України вже провела успішні випробування балістичних ракет власного виробництва. Паралельно Міністерство оборони запросило європейські оборонні компанії взяти участь у спільній розробці абсолютно нової системи протиповітряної оборони великої дальності з можливістю перехоплення балістичних ракет. Це свідчить про стратегічний намір України: стати виробником, а не лише споживачем сучасних рішень у сфері протиповітряної оборони.
Україна довела свою здатність збивати крилаті ракети, безпілотники, планерні бомби і навіть гіперзвукові ракети повітряного базування. Але в країні досі існує гострий дефіцит систем, здатних послідовно захищати від найскладнішої категорії атак – балістичних.
Для перехоплення балістичної ракети системи мають демонструвати набагато вищий рівень виявлення, відстеження і точності. Оскільки балістичні ракети рухаються на кінцевій фазі з гіперзвуковою швидкістю, система захисту має спочатку виявити запуск ракети за допомогою радарів дальнього радіусу дії, а потім відстежувати її на середній траєкторії за допомогою радарів з фазованою антенною решіткою високої роздільної здатності – в ідеалі типу AESA (Active Electronically Scanned Array), які можуть відстежувати кілька швидких рухомих цілей одночасно.
Після виявлення цілі ракета-перехоплювач потребує вдосконаленої системи наведення – зазвичай радіолокаційної, іноді з інфрачервоними можливостями – для наведення на неї в останні секунди польоту. Найпотужніші системи використовують метод «влучання на ураження», який вимагає від перехоплювача фізичного зіткнення з ракетою, для чого потрібне неймовірно точне керування польотом.
Для цього перехоплювач має бути оснащений вектором тяги або вдосконаленими поверхнями управління, які дозволяють коригувати курс на середині траєкторії. Це дає змогу ракетам змінювати напрям руху, реагуючи на дані відстеження в реальному часі, й наближатися до цілі, що рухається зі швидкістю 5 Махів або швидше. Будь-яка затримка у зв’язку, системі датчиків або маневреності може призвести до промаху. Саме через те оборона від балістичних ракет така складна – і саме тому так мало систем продемонстрували успіх в реальних умовах. Перехоплення на таких швидкостях вимагає майже нульової затримки між бортовим шукачем перехоплювача і його поверхнями керування.
Процесор наведення повинен сприймати дані відстеження в реальному часі, здійснювати прогнозовані корекції траєкторії і видавати команди управління за мікросекунди. Для цього необхідна надзвичайно висока швидкість обробки даних і надійне програмне забезпечення, щоб запобігти відставанням або збоям в умовах стресу. Головка прицілу – часто активний радар або дворежимний приціл – має не лише зафіксувати ціль, але й утримувати її, незважаючи на спеку, завади і протидію високошвидкісного середовища ураження. В цьому і полягає визначальний технічний і стратегічний виклик повітряної війни в Україні.
Інший бік тієї ж медалі – розробка власних балістичних ракет достатньої дальності, корисного навантаження і точності не для перехоплення стріл на півдорозі, а для знищення стрільця і того, хто виготовляє лук. Мішенями мають стати наземні пускові установки, авіабази та сам російський оборонно-промисловий комплекс. Україна вже має певні успіхи в цій царині. Ідеться не про протиракетну оборону в традиційному розумінні, а про стримування через знищення самих засобів ведення війни.
Переклад: Ірина Жигалюк, Антоніна Ящук
Редакція: Антоніна Ящук
Оригінал тут
Джерело тут
