Російська військова агресія проти України у 2022 році стала одним із суттєвих каталізаторів диверсифікації постачання ядерного палива з Росії в ЄС, а також поштовхом для відмови від подальшого співробітництва з Росією в ядерній галузі. Наразі в Європі реалізуються проєкти з будівництва нових реакторів саме західного типу, а також розробляються моделі малих модульних реакторів, що в комплексі має забезпечити в найближчій перспективі енергетичну безпеку ЄС і її незалежність від російських ядерних технологій.
ЄС, США та Україна: спільні кроки до енергетичної безпеки в ядерній галузі
На фоні підготовки чергового 17-го пакету європейських санкцій, впровадження якого очікується вже до 20 травня, Єврокомісія оприлюднилаДорожню карту з припинення імпорту російських енергоносіїв, якою, зокрема передбачено реалізацію чіткого плану дій щодо поетапної ліквідації залежності від російської атомної галузі, передусім відмови від співпраці з державною корпорацією з атомної енергії «Росатом».
Задекларовані обмежувальні заходи стали прецедент, бо запровадження санкцій проти ядерного сектору РФ саме на міжнародному рівні, на відміну від обмежень, які раніше впроваджувались на національному рівні, відбулося вперше.
Так, ще на початку 2023 року Україна запровадила санкції проти Росатому та її дочірніх структур строком на 50 років. Так, 5 лютого 2023 року указомПрезидента України було введено в дію рішення РНБО України “Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)”, яким уведено санкційні обмеження проти атомної галузі Росії.
У 2024 році США на законодавчому рівні ухвалили рішення про поступове зменшення, а згодом і повну заборону імпорту російського урану. Відповідний закон – «Prohibiting Russian Uranium Imports Act» (H.R.1042) – був підписаний Президентом США Джо Байденом 13 травня 2024 року. Така позиція є однією з найпотужніших односторонніх ініціатив та прикладом відмови від діючих проектів співпраці з російською атомною галуззю після початку повномасштабної війни в Україні.
План дій Єврокомісії щодо відмови від російських енергоносіїв, зокрема обмеження ядерного імпорту
6 травня 2025 року Європейська Комісія опублікувала Дорожню карту відмови від російських енергоносіїв до 2027 року (COM(2025) 440 final). У документі йдеться про такі енергоресурси як газ, нафта, збагачений уран та інші складові/послуги, необхідні для роботи атомних електростанцій в ЄС.
Дорожня карта щодо припинення імпорту російських енергоносіїв була розроблена на виконання плану REPowerEU (SWD(2022) 230 final), прийнятому Єврокомісією у 2022 році як відповідь ЄС на повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Так, уже впроваджені з 2022 року заходи, дали змогу країнам ЄС значно зменшити залежність від російських енергоносіїв. Однак за підсумками 2024 року Євросоюз все ще отримував 52 млрд кубометрів російського газу, 13 млн тонн нафти, понад 2 800 тонн збагаченого урану з рф (який застосовується, зокрема, для виготовлення ядерного палива).
На відміну від залежності у газовому секторі, залежність країн ЄС у галузі ядерної енергетики є багатогранною та розгалуженою.
Значення російського імпорту ядерних технологій для ЄС
Росія постачає товари та надає супутні послуги замовникам з ЄС на всіх етапах ядерного паливного циклу. Ця залежність найбільш значна у п’яти державах-членах Євросоюзу (Болгарії, Словаччини, Угорщини, Чехії, Фінляндії), які експлуатують реактори радянського (російського) дизайну (ВВЕР – водно-водяний енергетичний реактор) та в яких використовується ядерне паливо російського постачальника – ТВЕЛ.
Ядерні реактори російського (радянського) виробництва, які досі експлуатуються на АЕС країн Євросоюзу
Також деякі країни ЄС покладаються на Росію для отримання ядерних матеріалів, запасних частин або послуг ядерного паливного циклу. Крім того, РФ займає сильну позицію у постачанні радіоізотопів для медичних потреб країн ЄС, зокрема для боротьби з онкологічними захворюваннями.
Відчутна залежність країн ЄС і від поставок урану з Росії. Понад 85% світових запасів урану добувається у шести країнах: Казахстан, Канада, Австралія, Намібія, Нігер та Росія.
Одним з проблемних аспектів на шляху диверсифікації російського імпорту є значний відсоток концентрації послуг з конверсії та збагачення урану, необхідних для перетворення переробленого уранового концентрату в матеріал для виробництва ядерного палива, в обмеженій кількості компаній.
Дані кінця 2022 року свідчать, що лідерські позиції на ринку високопробного низькозбагаченого урану (HALEU) утримують такі компанії: TENEX (РФ), URENCO (Великобританія, Нідерланди, Німеччина), China National Nuclear Corporation (Китай) і Orano (Франція).
Ситуація на цьому ринку виглядає непростою, але не безвихідною. Для зменшення впливу РФ на ринку урану країни ЄС повинні диверсифікувати джерела його поставок, вклавши значні інвестиції в цю галузь для росту виробництва.
Однак на сьогодні очевидно, що компанії, розташовані в ЄС або інших західних країнах, наразі не здатні задовольнити загальний попит через обмежені потужності діючих заводів з конверсії та збагачення урану. У 2024 році близько 23% всього попиту ЄС на послуги з конверсії урану задовольнялося саме російськими поставками, а в послугах зі збагачення урану Росія покривала близько 25% потреб ЄС.
Наразі Європейські компанії оголосили про плани розширення своїх поточних потужностей зі збагачення урану, але перші позитивні результати очікуються не раніше 2027 року. Крім того, глобальна індустрія конверсії урану стикається з перешкодами в нарощуванні виробництва через технологічну складність та невизначеність на ринку урану.
Ядерний сектор ЄС також продовжує покладатися на Росію для отримання деяких запасних частин для діючих АЕС та послуг з їх технічного обслуговування.
Нові обмеження з поступової відмови від російського імпорту ядерних енергоносіїв
В останні роки країни Європейського Союзу активно працюють над заміною російського ядерного палива для реакторів типу ВВЕР на продукцію інших виробників. У рамках цієї стратегії ЄС надає фінансову підтримку компаніям Westinghouse (проект APIS) та Framatome (проект SAVE), виділяючи на кожен із них гранти по 10 мільйонів євро, через Програму досліджень і навчання Euratom.
Цей процес вже дає результати: у 2024 році перші тестові паливні збірки були встановлені в реакторах Болгарії та Фінляндії. Прикладом повної відмови від російського ядерного палива є Україна, яка успішно перейшла на американське паливо Westinghouse для усіх ВВЕР-реакторів.
Відхід європейських країн від російського ядерного палива – це не лише стратегічний вибір, а й вимушена відповідь на нові геополітичні виклики. Перші практичні результати цієї політики вже помітні. І цей процес посилюється новими санкційними заходами Європейської Комісії, які спрямовані на поетапне усунення залежності від російського атомного сектору. Прийнята Дорожня карта деталізує ключові механізми цієї трансформації, серед яких:
Торговельні обмеження:
● введення економічних заходів для зниження привабливості імпорту збагаченого урану з Росії, з метою стимулювання розвитку власного європейського виробника.
Контрактні обмеження:
● заборона на нові контракти через Агентство з постачання Euratom на російський уран, збагачений уран та інші ядерні матеріали;
● існуючі контракти продовжуватимуться, але їх подовження не дозволятиметься.
Єврокомісія також зобов’язує країни-члени розробити національні плани диверсифікації з конкретними діями та строками щодо відмови від російських ядерних поставок. Рекомендовані строки з представлення на розгляд перших планів – кінець 2025 року.
Таким чином, прийнята Єврокомісією Дорожня карта з припинення імпорту російських енергоносіїв, зокрема ядерного палива та ядерних енергоносіїв, є свідченням усвідомлення європейцями негативних безпекових, економічних та політичних наслідків енергетичної залежності від Росії. Адже не секрет, що через постачання ядерного палива та реалізацію проєктів із будівництва атомних електростанцій у ключових регіонах, таких як Європа та Центральна Азія, Росія закріплює свою присутність та посилює економічну і політичну залежність партнерів.
Безумовно, що заходи із розбудови і зміцнення енергонезалежності ЄС є важливими, але їх повний ефект стане помітним лише з часом, адже процес витіснення Росії з глобального ядерного ринку потребує послідовних і тривалих зусиль усіх учасників європейського ринку.
Варто також не забувати, що уряди деяких країн ЄС, зокрема, Угорщини та Словаччини, які системно виступають проти поглиблення енергетичних антиросійських санкцій є також безпосередніми реципієнтами товарів та послуг російської ядерної галузі. З огляду на зазначене, одностайна позиція країн ЄС щодо запровадження санкцій, зокрема у 17-у пакеті, на російський ядерний імпорт в Європу на даному етапі викликає певний скепсис.
автор – КОТЕЛЯНЕЦЬ Олена, кандидат політичних наук
