Протягом останнього часу тема українсько-білоруських відносин жваво обговорюється в Україні. Досить згадати Четвертий Форум ім. Острозьких за участю українських і білоруських дослідників, білоруської опозиції, представників українських державних органів, який відбувся у листопаді 2025 року і привернув увагу широтою заявлених питань щодо наявності/відсутності діалогу з демократичними силами Білорусі, ролі білоруського режиму у дестабілізації регіональної безпеки, перспектив участі білорусів у відбудові післявоєнної України, а також деяких гострих тем відносно правового та гуманітарного статусу білоруських ветеранів, які беруть участь спільно із ЗСУ у збройному опорі російському агресору.
Дискусія, яка розпочалася у Львові, де було представлене дослідження Індексу білорусько-українських відносин 2025, в якому автори намагалися виміряти «температуру» не лише офіційних контактів, а й взаємодії української влади з представниками білоруських демократичних сил була продовжена на київському майданчику. Широке представлення на форумі українських офіційний осіб засвідчило збереження інтересу до білоруської теми, незважаючи на те, що двосторонні українсько-білоруські відносини, як було заявлено на форумі, знаходяться практично на рівні «замерзання». А білоруська опозиція фактично не має дієвих важелів впливу на ситуацію всередині своєї країни і все ще не спроможна подолати дещо скептичного ставлення з боку білоруського суспільства до своєї діяльності.
На початку 2026 року відбулася переоцінка офіційної української політики на білоруському напрямі. Виступи В. Зеленського у Вільнюсі 25 січня та в Давосі 22 січня, в яких частково піднімалося білоруське питання, продемонстрували не лише зміну тональності, а й загального підходу. Ключовою медіа-подією у цьому контексті стало спілкування В. Зеленського та С. Тихановської у Вільнюсі, під час якої Президент України запросив лідера білоруської опозиції в еміграції відвідати Київ. Ця неофіційна зустріч стала сигналом для білоруського режиму й продемонструвала переосмислення ризиків, які політика Білорусі становить для України.
На підтвердження цієї тенденції міністр закордонних справ України А. Сибіга заявив, що отримав доручення внести кандидатуру на призначення спецпредставника по Білорусі. Крім того, очільник МЗС України підтвердив, що Україна готує доказову базу, яку представить на розгляд у міжнародних судах, стосовно кримінального переслідування О. Лукашенка за злочини проти людяності у Білорусі, співучасть в агресії проти України, незаконне переміщення українських дітей та ін. Такі кроки України спільно з європейськими партнерами блокуватимуть участь білоруського режиму у переговорному процесі щодо урегулювання російсько-української війни.
Якщо раніше керівництво України утримувалося від контактів з представниками білоруської опозиції в екзилі, щоб запобігти можливій участі Мінська у війні проти України, то наразі формування прагматичної і системної політики щодо Білорусі є цілком досяжною метою. Налагодженням діалогу з представниками білоруської опозиції Україна синхронізує свою політику з європейськими інституціями щодо створення спеціального міжнародного трибуналу для керівництва РФ та Білорусі, підтримки розслідувань Міжнародного кримінального суду.
Вочевидь, на даному етапі білоруський кейс може стати для України певним інструментом впливу на Мінськ. Участь у переговорах зі США зобов’язує білоруське керівництво бути обачним, щоб зберегти контроль над перебігом перемовин і не допускати переходу Вашингтона від взаємодії до тиску. У відносинах з Україною Білорусь має уникати ризиків випадкових інцидентів і неконтрольованої ескалації, враховуючи готовність Росії залучити білоруські збройні сили до бойових дій, що може мати руйнівні наслідки для суспільства. З огляду на непросте становище Мінська, українська сторона матиме потенційну можливість опосередковано впливати на розвиток білорусько-американських відносин.
Коригування політики України на зближення з білоруською опозицією зумовлене передусім діями білоруського режиму, який надає Росії дедалі ширший доступ до своєї інфраструктури для ведення воєнних дій проти України. Білоруське керівництво продовжує зміцнювати військово-економічну співпрацю з Росією, водночас посилюючи агресивну риторику стосовно України та європейських країн. Територія Білорусі відіграє ключову роль як передова логістична база та плацдарм для російського угруповання військ, коридор для ймовірного вторгнення до країн Балтії і Польщі, передовий пусковий майданчик для російських ракет середньої дальності у звичайному та ядерному оснащенні.
За підтримки Росії продовжується переозброєння ЗС Білорусі. Москва та Мінськ планують завершити дві військові програми:
1) Удосконалення об’єктів військової інфраструктури, що плануються для спільного використання в інтересах забезпечення регіонального угруповання військ (сил) Республіки Білорусь та Російської Федерації» (2023-2026 роки);
2) Модернізація об’єктів тилового забезпечення, що плануються для спільного використання в інтересах забезпечення регіонального угруповання військ (сил) Республіки Білорусь та Російської Федерації (2023-2026 роки).
Обидві програми спрямовані на розширення можливостей об’єктів військової інфраструктури після виявлених недоліків під час широкомасштабного вторгнення ЗС РФ з території та авіапростору Білорусі проти України.
Білоруські силові структури, які координують свої дії з російськими, залучені до гібридних операцій, спрямованих проти України та ЄС. Москва все частіше використовує білоруську структуру для вербування молодих людей через онлайн-платформи, які розглядаються як зручні цілі для диверсій і пропаганди (прикладом такої роботи була діяльність викритої в Україні агентки КДБ Інни Кардаш).
Викриття білоруської агентки викликало значний резонанс в українських і незалежних білоруських медіа. Слід враховувати, що значна частина білорусів виступає проти війни, а також проти розміщення російської ядерної зброї на своїй території та подальшої ескалації регіональної напруженості. Про це свідчить моніторинг, проведений Chatham House протягом останніх чотирьох років [1]. Не варто також недооцінювати потенціал громадянських суспільств України та Білорусі, тісніші контакти представників яких впливатимуть на зміну суспільного сприйняття в обох країнах. Більш інтенсивний обмін на експертному рівні, активність волонтерських організацій, підвищення інтересу українських медіа до білоруської тематики, зокрема для спростування дезінформаційних наративів, сприятимуть кращому взаєморозумінню та досягненню більшої синхронізації. Хоча швидких результатів очікувати не варто, системна стратегія України щодо білоруського напряму стане важливим кроком до подолання недовіри і нівелювання негативних стереотипів між українцями та білорусами.
[1] Результати опитування громадської думки в Білорусі доступні на вебсайті Belarus Polls (www.belaruspolls.org).
автор – Марія ГУЦАЛО, експерт, PhD, для ПолітКому
