Після ескалації між Ізраїлем, США та Іраном ключовий нафтовий коридор світу – Ормузська протока – виглядає дедалі менш безпечним. На супутникових картах видно, як десятки суден вишиковуються у майже кільватерні колони, прямуючи на вихід із затоки. З іншого боку – рух майже завмер: танкерів, що заходять до Перської затоки, набагато менше, ніж тих, що тікають із неї.
Растрові карти й моніторингові системи (зокрема, дані sea.live та Reuters) показують, що за останні 2–3 дні трафік через Ормуз скоротився на 20–46% порівняно зі звичайним рівнем.
“Зростає кількість танкерів, що чекають в Оманській затоці поблизу узбережжя ОАЕ та Оману, а не проходять протоку”, – повідомляє sea.live.
Reuters наводить цифри: від 40 до 50 суден одночасно чекають або проходять у конвоях. Серед причин – електронні завади систем навігації GPS/AIS, інциденти на маршрутах (зіткнення суден Front Eagle та Adalynn біля Кхор-Факкана), і загальне зростання геополітичної напруги в регіоні.
Один із ключових гравців ринку – танкерна компанія Frontline – вже оголосила, що не прийматиме нових рейсів через Ормуз, а чинні судна виводить конвоями під охороною або направляє в обхід.
Подібні кроки вживає Shell, яка також підтверджує інтенсивне глушіння GPS-сигналів та посилені заходи безпеки. QatarEnergy наказала своїм LNG-суднам чекати за межами Ормуза до подальших інструкцій.
Причини цього панічного маневру – не лише страхи, але й цілком реальні економічні втрати. Вартість фрахту супертанкерів класу VLCC зросла на 20–40%, утримання бронювань подовжується, а страховики підвищують ставки для проходження через протоку.
Аналітики UKMTO та JMIC попереджають про “тривожний рівень загроз”, і лише одиничні депутати в Ірані натякають на можливість закриття Ормузу, визнаючи при цьому, що це буде “крайнім заходом”.
Прогнози цін на нафту уже реагують. JPMorgan, Rystad Energy та інші консалтингові агентства передбачають підвищення ціни Brent щонайменше до $90–95 за барель у разі збереження загрози. Причина – сукупність логістичних затримок, страху ринку перед ескалацією та зменшення кількості танкерів на маршрутах.
Навіть короткострокове порушення потоків енергоносіїв з Перської затоки формує психологічну премію для ринку, змушуючи трейдерів скуповувати ф’ючерси на чорне золото.
Для Росії це – подарунок, зав’язаний нафтиносною стрічкою. Навіть якщо ситуація залишиться у форматі “часткових затримок без блокади”, ціна на нафту може зрости на $5–7. Якщо така ціна протримається хоча б два тижні, Кремль отримає понад 1,05 мільярда доларів додаткового доходу. І це – навіть із дисконтом у 15–25%, з яким продається російська нафта. Навіть за мінімальним розрахунком йдеться про $800–900 мільйонів “зверху”.
Якщо ж станеться справжня блокада, ціна легко перевалить за $100, і доходи Кремля зростуть на десятки мільярдів. Тим більше, що в очах ринку російська нафта стає привабливішою: вона транспортується не через Ормуз, а Чорним та Балтійськими морями, а також Тихим Океаном. Імпортери з Китаю та Індії можуть активніше переключитися на російську нафту, побоюючись збоїв у постачанні іранської.
Захід ризикує втратити фокус. Замість посилення санкційного тиску на Росію, увага політиків і трейдерів переключається на Іран. Це створює “санкційний глухий кут”: менше політичної волі для нових обмежень, більше шансів для Москви знову обійти price cap.
Україна має вікно часу, щоб нагадати: зростання ціни на нафту – це не лише про ринок, це ще й про ракети, які летітимуть по наших містах за додаткові нафтові прибутки Кремля.
автор – Максим ГАРДУС
