На минулому тижні сталося дві важливі події, які визначатимуть порядок денний на найближчий час в Україні.
Президент України Володимир Зеленський під час Всеукраїнського форуму «Україна 30. Земля» підписав Закон «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX(законопроект № 2194), який Верховна Рада ухвалила 28 квітня. Банкова розпочала “дерибан” землі...
А 22 травня під Києвом пройшли збори ініціативної групи з проведення всеукраїнського референдуму проти продажу землі. До складу групи увійшли 11 тисяч людей, які невдовзі розпочнуть збір підписів 3 мільйонів підписів. Збори ініціативної групи організували фермерські й аграрні асоціації та профспілки за підтримки партії «Батьківщина».
Влада прискорює грабунок села, але зростає і спротив цій антинародній політиці.
Я вже зазначав, що референдум може стати тестом для Банкової від узурпації влади. Питання продажу землі є питанням конституційним і потребує всенародного опитування! Референдум – справді є можливістю вплинути на цю владу. І це справа не вузькопартійна, а потребує широкого об’єднання різних політичних сил, громадянських організацій, ініціатив, фермерських асоціацій та молодіжних спілок. Не лише в нас намагаються вкрасти народне надбання, але і у прийдешніх поколінь.
Натомість влада поспішає із землею. Її підганяють зовнішні управляючі, транснаціональні корпорації та власні аграрні латифундисти.
Наприклад, під час того ж форуму «Україна 30. Земля» тимчасова повірена у справах США в Україні Крістіна Квінговорила, що Київ повинен терміново “ухвалити додаткові кейси з земельної реформи, зокрема ті, які дозволять забезпечити антикорупційні гарантії”. Хоча від американської дипломатки офіційно і не пролунало вимоги забезпечити пільгові умови участі в ринку землі іноземних транснаціональних корпорацій, але чомусь більшість учасників саме так і спрймали виступ представника Вашингтону.
Нажаль, на Банковій не хочуть чути застереження та критичні зауваження щодо моделі земельного ринку, який запроваджують в Україні.
Всі можливі методи парламентської боротьби із земельною аферою вже вичерпані й ми це бачили протягом останніх місяців в стінах Верховної Ради. За відміну Великої Земельної Афери у сесійному залі воювала виключно«Батьківщина». Іншим політсилам та їхнім спонсорам дерибан української землі вигідний і бажаний.
Тому ще раз наголошую – настає час вулиці та прямого народовладдя. Бо ще є стаття 5 Конституції України, яка стверджує, що єдиним джерелом влади в нашій державі є народ, який здійснює цю владу, у тому числі, -безпосередньо.
Мені імпонує той факт, що “Батківщина” підготувалася до старту референдуму технологічно.
По-перше, майже в кожному населенному пункті створено ініціативні групи по збору необхідних 3 млн підписів. Олександр Кочетков говорить про те, що ініціативу Тимошенко будуть спойлерити різні паралельні групи, але навряд чи вони здатні перебити та заблокувати хвилю від “Батьківщини”.
Підписи досить швидко можна зібрати, враховуючи 77% підтримки громадянами ідеї проведення референдума щодо продажу землі.
Не зважаючи на пропагандистську кампанію, владі не вдалося змінити думку українців. Абсолютна більшість – 64% з тих, хто визначився, проти: 36% – проти запровадження ринку землі, до того ж навіть у максимально нейтральному формулюванні (купівля та продаж землі).
Ще більше українців – 79% проти 15% – проти продажу землі іноземцям. Хоча в законах, ухвалених під тиском Зеленського, зняті усі обмеження на володіння землі іноземцями, а іноземні банки прямо допущені до отримання землі через механізм застави.
По-друге, сама кампанія проти відкриття ринку землі потребує тактичного союзу с різними протестними ініціативами (антитарифний рух, ФОПи, профспілки, страйкоми тощо). Вона має супроводжуватися постійними вуличними акціями. Без вуличної протестної активності референдум може не отримати бажаного ефекту. Про порушення права на землю, про несправедливість та свавілля влади мають взнати в кожному селі.
Справа референдуму має стати особистою справою кожного ураїнця (принаймні, всіх 77%), їх актом соціалізації. Сподіваюся, що в штабі “Батьківщині” це усвідомлюють. Радикалізм спротиву має зростати пропорційно тому, як Банкова буде торпедувати організацію самого референдума.
По-третє, підготовча кампанія з референдуму по землі – це гарний інструмент для того, щоб запустити супутні процеси. Зокрема, підняти тему республіканської частки— щомісячної довічної виплати грошового еквівалента рівної частки доходів від використання загальнореспубліканських активів (природних ресурсів, державного майна і культурних цінностей), чи як називає В’ячеслав Богуславський – “частки, дивідендів від прибутку за використання Національного багатства України на національний іменний рахунок кожного громадянина України”.
Це можливість актуалізувати дискусію у суспільстві щодо Конституанти та Нового Суспільного Договору. Нагадаю, що справжнього Суспільного договору в Україні не існувало від оголошення новітньої незалежності. Важко називати Суспільним договором і Конституцію 1996 року, яку ухвалювали за одну ніч, як компроміс між президентом Леонідом Кучмою та “червоною” більшістю у Верховній Раді. Де тут громадяни? Конституція не виносилася на Всеукраїнській референдум, а участь громадянського суспільства в ухваленні Основного Закону було обмежено.
Це жодною мірою не Суспільний договір, а “договорняк” олігархічних груп між собою. Тарас Бебешко визначив його як “клептократичний консенсус”.
І ось цей “клептократичний консенсус” сьогодні намагається вкрасти у нас гарантоване, навіть дисфункціональною Конституцією 1996 року, – право на землю та надра.
