Ситуація навколо ввезення російських добрив під виглядом «оманських» стала яскравим прикладом когнітивного розриву. Розслідувачі, використовуючи відкриті дані та власні джерела, детально описали схеми реекспорту через країни Середньої Азії та Близького Сходу – цього разу через Оман, які українські правоохоронці вперто не помічають. Так, ряд журналістських проектів публікують розслідування про постачання російсько-білоруських добрив через Оман, Киргизстан та Казахстан із фальшивими сертифікатами походження. Конкретні номери контейнерів, назви суден та логістичних компаній були представлені громадськості, створюючи готові підстави для слідчих дій.
Як зазначає Олег Арестархов, рф виробляє близько 50 млн тонн добрив на рік, що становить 13% від загальносвітового обсягу, зокрема 23% світового виробництва аміаку, 14% виробництва карбаміду і 21% калію. З початку війни ЄС так і не “забанила” ані російські, ані білоруські добрива. Вони не потрапили в жоден з існуючих 14 пакетів санкцій з боку ЄС. Європа сама потребує дешевих добрив і не поспішала реекспортувати їх до України. Тим більше що ціни на них ростуть.
Сьогодні рф продовжує активно нарощувати потужності з виробництва добрив, вкладаючи мільярдні інвестиції в будівництво нових та нових заводів з виготовлення карбаміду. Зменшення надходжень нафто-газового сектору, компенсується збільшення доходів хімічного сектору.
Тому росіяни та їх партнери в Україні вигадали схему, як під виглядом “вирішення проблеми імпорту критично необхідних для українських аграріїв комплексних мінеральних добрив (NPK)” протягти імпорт російського карбаміду.
Нещодавно під тиском аграрного лобі українська влада дала добро на імпорт карбаміду. Товар не має мати російського чи білоруського походження. Тому карбамід отримує оманський пакспорт.
Ось як описує схему блогер Євгеній Прокопишин: корабель підходить до берегів Оману, може зайти в порт, виключає транспондер і потім йде в Іран, після повернення під Оман геолокація знову вмикається, а власник отримує фіктивні документи.
В жовтні 2025 року журналісти зловили поставку в Україну сумнівної партії добрив, яку завозили Petrochem Derivatives and Trading SPC і дубайська Ognis Trading LLC, а місцевим отримувачем вантажу стала ТОВ “Імпорт Сіті Хаб”, згодом справжній продавець став відомим – «Агровєра» (засновники Михайло Воронич і Артем Дегтяров» вкупі з АТ «Грааль»).
Тепер вказують, що до українського порту великим балкером «AL MAQAM» (перевозить до 63 тис т добрив) прямує нова поставка карбаміду з Оману.
База судових рішень показує мізерну кількість справ щодо обходу санкцій у цій сфері, а санкції щодо конкретних компаній-експортерів чи кінцевих бенефеціарів в Україні часто застосовуються із запізненням, якщо застосовуються.
Існує проблема «законних коридорів»: товар формально проходить усі митні процедури в третій країні, отримуючи нові документи, що ускладнює юридичне кваліфікування такого ввезення як прямого порушення санкцій.
Ця схема не лише зводить нанівець ефективність санкційної політики, але й фінансує бюджет російської війни. Без чітких політичних рішень, автоматизації митного контролю за допомогою AI-аналізу ланцюгів постачання та створення спеціалізованих підрозділів у правоохоронних органах для розслідування економічних воєнних злочинів, ці «нехитрі схеми» залишатимуться відкритим каналом для російського впливу та ресурсів.
Тому приєднуюсь до колег з питанням до наших силовиків (Служба безпеки України) та до митниці – Чому журналістські розслідування в частині виявлення ось такого схематозу як оманські добрива не стали підставою для перевірок та кримінального провадження? Чи були перевірки угод з поставок стратегічних добрив для аграрного комплексу України? Як сталося, що на 4 рік повномаштабного вторгнення росії в Україну ми продовжуємо купувати російські добрива? Що ще таким чином росіяни та іранці завозять в Україну?
автор – Віталій КУЛИК
