Філіппо Томмазо Марінетті, засновник футуризму на початку ХХ століття, фігурує як один із «покровителів-святих» у «Техно-оптимістичному маніфесті» Марка Андреессена (2023). Цей маніфест прославляє техно-капіталістичну машину — «двигун вічного матеріального творення», — порівнюючи суспільства з акулами, приреченими «рости або померти». Андреессен намагається переконати нас, що технологія є рішенням усіх проблем людства, і що ті з нас, хто не погоджується, належать до нещасної категорії «обманутих».
Техно-оптимістичний дискурс Андреессена не є новим. Понад століття тому Марінетті вже закликав до знищення бібліотек, прославляв війну і вихваляв красу швидкості, втілену машинами. Нині ми насичені фальшивими обіцянками та планетарними майбуттями, якими менталітет Силіконової долини виправдовує свою політику і ухиляється від соціальної відповідальності. Паріс Маркс розвінчав софізми та неправди, проповідувані тим, що він називає «техно-оптимістичною релігією». Маркс підкреслює важливу деталь: новизна полягає не в посланні, а в його формі, тепер оформленій як загроза. Він пише: «вони простягли кулак із погрозою, що якщо ми не приймемо їхнє майбутнє, нам доведеться заплатити пеклом». Це та сама загроза, свідками якої дехто з нас вже був під час розмови між Маском і Трампом на платформі X у серпні 2024 року, під час виборчої кампанії в США. «Головне повідомлення: якщо Трамп не виграє вибори, а Маск не стане імператором всесвіту, у вас більше не буде країни», — написав Девід Сміт у The Guardian. Тепер, коли кінь Маска переміг, у осілому поросі нависає питання: скільки країни — і світу — залишиться? Чи піднімемося ми зі своїх попелів?
У 1909 році, лише через два місяці після того, як Марінетті опублікував свій футуристичний маніфест, іспанський філософ Мігель де Унамуно (1864–1936) вже був ситий по горло фанатизмом навколо машин. Унамуно завжди був ляпасом у обличчя сцієнтизму — зловживаній практиці вирішення всіх життєвих проблем засобами науки (і технології). Його кумедна сатира «Любов і педагогіка» (1902) викриває хибні надії епохи на виробництво «досконалих» людських істот через сувору соціологічну педагогіку. На початку цього роману один із персонажів стверджує, що в майбутньому буде можливо генерувати людських істот безпосередньо з лабораторних пробірок.
Трансгуманізм Унамуно vs. Футуризм Марінетті
До того часу, коли Марінетті опублікував свій маніфест, Унамуно вже був стомлений цим культом науки, який він асоціював з «церебралізмом», дегенерацією інтелекту, спричиненою швидким прискоренням та механізацією міських середовищ. Індустріалізація життя, попереджав Унамуно, нав’язує ритми праці, які людські істоти не здатні «перетравити» — дивовижно, що він писав це у 1902 році, більш ніж за століття до сумнозвісної роботизації працівників такими компаніями, як Amazon або McDonald’s. Унамуно охарактеризував «церебралізм» як дегенерацію мислення й почуття у суто церебральні процеси, ігноруючи решту тіла — та його природні ритми — яке тепер лише супроводжує мозок як скелет.
Коли європейські журналісти рекламували маніфест Марінетті у медіа, інтелектуал Габріель Аломар опублікував статтю в каталонській газеті, заявляючи, що він створив слово «футуризм» за п’ять років до Марінетті. Усе це пробудило блазня, якого Унамуно завжди носив у собі. Не забудьмо, що цей філософ завжди захищав гумор як зброю думки.
Унамуно вирішив відповісти, створивши власний рух. Він вигадав новий авангардний рух, який теж обожнював би утопічне майбутнє чогось — à la Марінетті — але з єдиною метою заохотити читачів привласнити його як своє. Він дарував його світові в надії, що хтось надасть йому філософської змістовності у майбутньому. Вгадайте, що це був за рух? Жоден інший, як «Трансгуманізм».
Трансгуманізм був заснований Мігелем де Унамуно у 1909 році, у маніфесті, опублікованому в іспанській газеті El Imparcial під назвою: «Trashumanismo» («Трансгуманізм»).
Цей маніфест передбачає більш ніж на пів століття «Трансгуманістичний маніфест» Наташі Віта-Мор (1983) і означає, що слово «трансгуманізм» вийшло не з-під пера біолога Джуліана Гакслі, якому нині зазвичай приписують неологізм.
Трансгуманізм народився з філософської пародії, а не з літератури з науковими прагненнями:
«Я — і це найфілософськіший спосіб почати статтю й маніфест — Мігель де Унамуно-і-Хуґо, народжений у Більбао, одружений, сорока чотирьох із половиною років, мешканець Саламанки і професор її Університету, постаю сьогодні перед публікою — тут слідуючи даті, коли ця стаття виходить у світ — і оголошую urbi et orbe, що створив нову школу, систему або як би ви не хотіли це назвати, з назвою трансгуманізм».
Чи має цей Трансгуманізм щось спільне із сучасним рухом Бострома або Пірса?
Так і ні. Короткий маніфест Унамуно мав сатиричний намір. Він вирішив залишити свою нову систему порожньою за змістом, упевнений, що майбутнє — яке він пародіював — подбає про те, щоб надати йому сенсу. Ця навмисна відсутність програми дозволила Унамуно оголосити себе засновником усього, що колись буде назване «Трансгуманізмом». Він не міг уявити, що його маленький жарт переросте у гіганта, яким він є сьогодні. І хоча він не говорив прямо про вдосконалення людини через технології, пояснюючи походження терміна, він дав зрозуміти, що його Трансгуманізм має пряме відношення до вдосконалення людського виду.
Від «транс-пшениці» до транс-людини
Термін «трансгуманізм», пояснює Унамуно в маніфесті, є результатом злиття між ніцшеанським «надлюдиною» (Übermensch) та поняттям «трастріґо» («transwheat») у «Дон Кіхоті» Сервантеса. Так само, як Сервантес використовував «транс-пшеницю» для позначення вищої живильної субстанції або певного «покращеного» зерна, ми маємо використовувати слово «трансгуманізм» для позначення вдосконалення людського виду. Це пояснення «транс-пшениці» Унамуно не позбавлене гумору, адже Сервантес зовсім не мав на увазі «покращене зерно». Популярний вислів «шукати хліб із транс-пшениці» сягає іспанської літератури часів Гонсало де Берсео (ХІІІ ст.) та означав, що хтось шукає складні або неможливі речі без потреби. Також ті, хто шукає любовних пригод поза шлюбом, «шукають хліб із транс-пшениці».
Унамуно вирішив надати цьому вислову трансцендентного значення, перетворивши пошук «над-пшениці» на модель для пошуку «над-людини»: « і я, у своєму прагненні також створити щось, навіть якщо це лише слово, створив — щоб перекласти ніцшеанський термін [Übermensch] — слово “trashombre” [транс-людина]. Як? За аналогією, із вельми знатним кастильським словом, відповідно до sapientia, терміном “trastrigo” [транс-пшениця]. Ми всі знаємо знамениту сервантинську фразу “шукати хліб із транс-пшениці”, що означає, що хтось шукає хліб, зроблений із субстанції, вищої за пшеницю, більш вишуканої, смачнішої або поживнішої, ніж пшениця, і я сказав собі: якщо Сервантес, щоб виразити щось більше за пшеницю, що здавалося йому найвищим і остаточним терміном харчової вартості, якщо, щоб виразити вид, який є ніби вдосконаленням пшениці, використав слово “транс-пшениця”, то ми, щоб виразити вид, вищий за людину і який проростає з неї, можемо цілком використовувати слово “транс-людина”. А отримавши цю неосяжну радість натрапити на це дорогоцінне слово — слово, яке в мене можуть вкрасти в Парижі через п’ять років — я взяв з нього слово трансгуманізм».
Пророчі пародії
У своєму маніфесті Унамуно передбачив, що хтось інший винайде цей термін у майбутньому і надасть йому значення з часом. Не мине й п’ятдесят років, як Джуліан Гакслі ненавмисно виконає пророцтво Унамуно, перевинайшовши слово у своїй книзі New Bottles for New Wine (1957) і заявивши всерйоз: «Я вірю в трансгуманізм».[xiii] Лише кілька років до цього Унамуно висміював ідею вдосконалення людини через соціологічну педагогику у своєму романі «Любов і педагогіка» (1902). У цій сатирі Авіто Карраскаль переконаний, що зможе привести у світ генія, обравши біологічно придатну жінку та застосувавши наукові методи до зачаття, вагітності, пологів, виховання й освіти дитини.
Син, зачатий таким чином — драматично закоханий у поезію і відхилений від свого «початкового проекту» — зрештою позбавляє себе життя, щоб звільнитися від батькової педагогіки. Це трагічний наслідок постійної боротьби, яку сцієнтизм веде проти життя протягом роману.
Уражає те, як роман Унамуно передбачив трагічний випадок Гільдегарт Родрігес Карбальєри, що стався в Іспанії лише кількома десятиліттями потому. Вихована у лабораторії сцієнтистської педагогіки матір’ю, яка захищала євгеніку, у сімнадцять років Гільдегарт уже мала ступінь юриста, писала у головні іспанські газети, була членом Іспанської соціалістичної робітничої партії і листувалася з такими діячами, як Г. Г. Веллс, Гейвелок Елліс та лікар Грегоріо Мараньйон. На відміну від головного героя роману Унамуно, Гільдегарт не позбавила себе життя, але була вбита власною матір’ю у віці вісімнадцяти років. Як пояснено на сайті Міністерства культури Іспанії: «Її мати Аврора, у своїй рішучості, що її дочка має бути проводиркою для жінок свого часу, піддавала всі її дії суворому контролю, що породило в молодої дівчини прагнення емансипації, які не були терпимими матір’ю. У результаті всього цього 9 червня 1933 року Гільдегарт загинула, убита власною матір’ю уві сні, коли та зрозуміла, що її дочка відходить від прототипу, відповідно до якого була задумана, у той час, коли фігура Гільдегарт починала набирати міжнародної ваги».
Блазнівство Унамуно, можливо реакційне в очах його сучасності, виявляється пророчим, коли на нього дивитися з нашої. І хоча з епохальних причин він не міг написати сатиру, у якій Авіто Карраскаль замість сцієнтистського педагога був би трансгуманістським інженером, принаймні він зумів посіяти зерно Трансгуманізму з сервантесівської «покращеної» пшениці. Можна стверджувати, що, заснувавши його, Унамуно висміяв Трансгуманізм ще до того, як він пустив коріння.
Примітки:
[i] Marc Andreessen’s “Techno-Optimist Manifesto” can be read here: https://a16z.com/the-techno-optimist-manifesto/
[ii] Paris Marx, “The Religion of Techno-Optimism”, December 11, 2023, Disconnect Blog. See https://www.disconnect.blog/p/the-religion-of-techno-optimism
[iii] Idem.
[iv] David Smith, “The Musk-Trump X Interview”, August 13, 2024, The Guardian. See https://www.theguardian.com/us-news/article/2024/aug/13/elon-musk-donald-trump-x-interview-delay
[v] See Miguel de Unamuno, Love and Pedagogy. Translated by Michael Vande Berg. New York: Peter Lang, 1996. [Original: 1902].
[vi] See Kate Crawford, Atlas of AI. (New Haven: Yale University Press, 2021), pp. 53-87
[vii] https://hemerotecadigital.bne.es/hd/es/viewer?id=9c3a179a-7334-4b08-861f-1a3fd6e514ff&page=3
[viii] For a revised version of this manifesto, see: https://www.humanityplus.org/the-transhumanist-manifesto
[ix] In his historical overview of the transhumanist thought, Nick Bostrom attributed the creation of the term to Julian Huxley, erroneously alluding to his work Religion without Revelation (1927), in which Huxley had not yet developed the concept. See Nick Bostrom, “A History of Transhumanist Thought”, Journal of Evolution and Technology ‐ Vol. 14 (1), 2005. https://nickbostrom.com/papers/a-history-of-transhumanist-thought/ However, it is Fereidoun M. Esfandiary’s book Are you Transhuman? (1989) which is considered to be one of the pioneering works of the movement now referred to as Transhumanism and the first to introduce the term ‘transhuman’ in its contemporary sense.
[x] Unamuno, “Trashumanismo”, El Imparcial, March 29, 1909.
[xi] José Ramón Fernández de Cano y Martín, “Del trasiego del trastrigo al trasero del teatro: Nuevas interpretaciones del vocabulario erótico cervantino”. Cervantes: Bulletin of the Cervantes Society of America. Volume XIX (2) (Fall 1999), pp.87-100. See https://www.cervantesvirtual.com/obra/del-trasiego-del-trastrigo-al-trasero-del-teatro-nuevas-interpretaciones-del-vocabulario-erotico-cervantino/
[xii] Unamuno, “Trashumanismo”, El Imparcial, March 29,1909.
[xiii] Julian Huxley, New Bottles for New Wine, (London: Chatto & Windus, 1957), p.17.
[xiv]Documentary Information Center of Archives, Spanish Ministry of Culture. See https://www.cultura.gob.es/cultura/areas/archivos/mc/centros/cida/4-difusion-cooperacion/4-1-guias-de-lectura/escritoras/rodriguez-hildegart.html Her life continue to receive attention in Spanish cinema and literature. The film La Virgen Roja (2024), directed by Paula Ortiz, has recently retold the story of Hildegart and her mother Aurora.
автор – Рашель ФЕРРАНДЕС є асистенткою професора на факультеті філософії Національного університету дистанційної освіти (UNED, Іспанія). Вона викладає класичну та сучасну індійську філософію та бере участь у проєктах з глобальної філософії.
переклад з англ – Ульяна ЗАБРЕДОВСЬКА, студентка – політологиня КНЕУ, стажер Навчально-наукової лабораторії протидії дезінформації КНЕУ ім. Вадима Гетьмана
