Продовжимо з того ж самоочевидного постулату: “глибинний народ” (deep people), як і взагалі поняття народу, не має чіткої дефініції. І, скажімо, філософи чи соціопсихологи часом вбачають в ньому субстантивну категорію. Таку собі першостихію соціально-політичного життя, яка творить і змінює держави. Чи навіть дощенту їх нищить, коли вони не відповідають розбурханій масовій підсвідомості. А політичні діячі часом апелюють до сил, які складно усвідомити – й утримати у рамках наявних інститутів та раціоналізованих практик.
Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель і феноменологія народу
Ноша світового духу. Поважні філософи, як і політики, завжди думають про народ. Навіть коли, здавалося би, предметом їх роздумів являються вкрай спекулятивні речі на зразок феноменології духу чи абсолютної ідеї. Так, щирим співцем народу як органічної цілісності – зі своєю унікальною історією, культурою та духовністю – як не дивно, можна величати Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля. Адже поняття “Volk” є одним із центральних елементів його політичної філософії
В контексті своєї філософії історії та політики, німецький мислитель наголошував, що народ є носієм світового духу, який реалізується через історичний процес. І він не просто випадкова сукупність індивідів, а органічна унікальна ідентичність, що формується під впливом історичних перепитій, географічних обставин та соціальних чинників. Однак Гегель одночасно підкреслює, що не всі народи є носіями світового духу – деякі залишаються на периферії історії, не досягнувши відповідного розвитку.
Свобода – це держава. Кожен історичний народ, по Геґелю, має свій національний розум свою місію в історії та становленні світового духу. Нацрозум як вияв світового розуму, проявляється через національні інституції та культуру – та виступає рушійною силою державотворення. Сама ж держава, яку Геґель вважав “рухом Бога у світі”, як раз і є втіленням волі народу, народного духу (Volksgeist). Відтак, народ не скований “кайданами” владного примусу (згідно Руссо), а, навпаки, реалізує свою свободу через державні інститути. Хоча, звичайно, мова йдеться про ідеалізоване поняття держави, зокрема тогочасної Пруссії, як “дійсності моральної ідеї”.
При цьому Геґель розрізняв поняття «народу» та «громадянського суспільства». Останнє, на його погляд, є проміжним етапом між сім’єю та державою, де індивіди реалізують свої інтереси. Іншими словами, народ – це умоглядно, спекулятивно (в геґелівському розумінні) сприйнятий носій національної ідентичності та культури. А громадянське суспільство відноситься до сфери більш приземлених, хоча і важливих, економічних та соціальних відносин.
Тоталітарний Геґель. Слід відзначити, що Геґелю часом закидають те, що його концепція держави та народу може бути використана для виправдання тоталітарних режимів, які утискують індивідуальну свободу на користь уявної спільноти. Також німецького мислителя звинувачують у надмірній ідеалізації держави та її інститутів. А його концепція народної сутності може бути інтерпретована як дискримінація національних та інших меншин, притлумлення їх соціокультурних прояв, що не відповідають основній ідентичності. Відтак, ідея про народ зі своєю тоталітарно сприйнятою сутністю та унікальною місією, може стати філософським підґрунтям для розвою націоналізму.
Глибинна психологія народу
Свідома несвідомість. Соціальні психологи теж залюбки йдуть у народ зі своїм розумінням його сутності. Наприклад, відштовхуючись від аналізу колективного несвідомого та архетипів за Карлом Юнґом. Глибинна психологія вважається одним із найвпливовіших підходів у психології та філософії – та, при бажанні, досить легко екстраполюється в суспільно-політичну площину.
Так, згідно ідеям Юнґа, глибинна субстанція народу формується на основі спільного психологічного досвіду, що лежить поза особистими переживаннями. І розглядається як інтегральне ядро людського буття, що об’єднує особистісне та масове, свідоме та несвідоме в різних проявах.
Герої в тіні. Карл Юнґ у своїх працях розробив концепцію колективного несвідомого, яке “містить усю духовну спадщину еволюції людства”. Внутрішня психологічна реальність кожної людини включає архетипічні образи, які є універсальними символами, що постають у міфах, снах, мистецтві тощо. Вони також сприймаються як вроджені моделі поведінки. Зокрема, це такі глибинні символи, як “Герой”, “Спалах”, “Персона”, “Тінь”, “Велика Мати”, “Мудрий старець” тощо.
І ці архетипи є фундаментальними структурами, які визначають не лише індивідуальну, але й колективну психіку народної спільноти. Юнґ неодноразово наголошував: “Архетипи – це універсальні символи, що проявляються в культурних традиціях усіх народів.”
Основа соціальної мобілізації. Але в кожного народу архетипічне бачення різниться, проявленість та конфігурація архетипів у кожного колективного підсвідомого має свої індивідуальні особливості. І той чи інший глибинний народ/нація можуть бути розглянуті як сукупність людей, які поділяють спільні архетипічні образи та символи Саме вони формують їхню культурну та духовну ідентичність, створюють глибинну основу соціальної мобілізації.
Тобто, народ зі спільними архетипічними коренями, формує колективну ідентичність, яка виступає основою для культурного та соціального відновлення. Швейцарський психолог та культуролог підкреслював, що колективне несвідоме несе в собі ту мудрість, те надбання, які людство накопичувало протягом тисячоліть. І саме вона є потаємним джерелом творчості та оновлення кожної нації та особистості.
Reductio ad Hitlerum. Втім, концепція Юнґа часто критикується за відсутність емпіричних доказів і так званий есенціалізм. Тобто, ствердження про те, що народи мають примордіальну, занурену у віковічні глибини історії сутність, яка, зрештою, і визначає їхню ідентичність. Це може призвести до редукціонізму, зведення різноманіття людського буття до міфологізованих констант, недостатньої уваги до динаміки соціальних та політичних чинників.
Знову ж таки, навіть у поважних наукових дискусій часом спостерігається потяг до Reductio ad Hitlerum. Юнґу закидають те, що ідея про наявність глибинної психічної основи у народу, може бути використана для виправдання націоналізму/расизму чи навіть кпинів над русалочкою в образі Голлі Бейлі.
Філософська нація в сутінках
Нація як антропологія. Свого роду дисиденти від філософсько-ліберального мейнстріму теж не обходили “глибинний народ” стороною. За що, наприклад, впав в немилість один із найвпливовіших мислителів XX століття Мартін Гайдеґер. Його ідеї про народну спільноту були піддані інтелектуальній опалі за, начебто, їхню близькість до нацистської ідеології.
Загалом, гайдеґерівська філософія буття та автентичності дозволяє інтерпретувати поняття народу як субстанції, що має свої глибинні корені в історії, культурі та мові – “домі буття.” Що, власне, не є такою вже крамолою. Нею стало те, Гайдеґер розглядав національну спільноту, самий націоналізм як форму антропологізму. В цьому сенсі людське буття, на погляд філософа, завжди є можливістю, яка проявляється через:
❖ Екзистенційний потяг
❖ Інтуїтивне в своїй основі усвідомлення
❖ В тій чи мірі раціоналізований вибір
❖ Дію як спосіб відкритості буттю та розуміння світу
Національна ідентичність, таким чином, може розглядатися як одна з таких фундаментальних можливостей, визначальних для особистості.
Людина більше ніж людина. Гайдеґер критикував традиційну антропологію, яка розглядала людину як об’єкт дослідження, відокремлений від буття. Натомість він розглядав індивіда як “Dasein” (тут-буття), яке органічно залучене в буття – і актуалізується через нього. Тобто, націоналізм тут – стрижневий прояв антропологічного підходу, що визначає особистість через її належність до певної нації чи культури. Словами Гайдеґера: “Сутність людини полягає в тому, щоб бути більшим, ніж людина.”
При цьому мислитель попереджав проти спрощеного розуміння нації як чогось статичного чи визначеного. Навпаки, нація, глибинний народ є історичним поступом, динамічним проектом, який постійно переосмислюється через діяльність і мислення його представників. Гайдеґер наголошував: “Народ — це не довільне зібрання людей, а історичне розгортання буття.”
По Гайдеґеру, культура і мова є фундаментом, на якому будується автентичність народу. А сама вона полягає в тому, щоб людина, плекаючи зв’язок із своїми історичними коренями, могла відкритися своєму істинному буттю. Це тісно пов’язане з його поглядами на колективне та суб’єктивне, де колективізм/соборність розглядається як суб’єктивність людини в її цілісності. “Буття-в-світі завжди є буттям-разом з іншими”, – підкреслював мислитель.
Онтологічна політика. Лише глибинний, справжній народ, який залишається вірним своїй культурній спадщині та автентичності, здатний виступити проти «технобісся», яке опанувало атомізоване сучасне суспільство. Таке суспільство, на думку філософа, приречене на онтологічну катастрофу, попри всі позірні матеріальні досягнення.
Тобто, політичну філософію Гайдеґера доречно інтерпретувати через призму його метафізичних ідей, ключових онтологічних засад. Він вважав, що політичні явища, такі як спотворений націоналізм чи тоталітаризм, є суспільним проявом глибших метафізичних проблем, пов’язаних із забуттям буття. Водночас, традиційно сприйнятий гуманізм, поширені соціальні і політичні ідеології, на думку мислителя, мають фундаментальний недолік, свого роду гносеологічний порок. Адже вони ігнорують онтологічну основу людського існування та глибокий екзистенційний вимір тут-буття.
Раціональна омана. Гайдеґер наголошував, що сучасна політика, опираючись виключно на технічні та надміру раціоналізовані моделі управління, втрачає свою автентичність. Це призводить до ситуації, коли «народ» стає роз’єднаною масою, позбавленою власної внутрішньої сили та ідентичності. Відтак, сучасне суспільство характеризується пануванням “Das Man” (Ман – знеособленої, безликої людини), яка нівелює індивідуальність та справжність буття.
В цілому, Гайдеґер опонував сучасності за надмірну схильність до раціоналізації. Вона катастрофічно звужує простір для існування живого, глибинного народу, який надихається переживанням буття. А свого роду онтологічна політика покликана сприяти відновленню живого зв’язку з сутнісними цінностями народу. Це, в ідеалі, дозволить створити нові устрої суспільства, вкорінені в справжньому розумінні буття. Втім, ще навіть ранній Гайдеґер не мав з цього приводу особливих ілюзій: “Європа не загине, перш за все, завдяки тому, що вона занадто слабка для цього, а не тому, що вона ще сильна.”
В чорний список. Певним парадоксом є те, що для глибинного народу в своїй масі високочолі метафізичні роздуми Мартіна Гайдеґера, рясно уквітчані поетичними метафорами, – темний Тевтобурзький ліс. Недарма він ремствував: “Посилююча бездумність випливає з хвороби, яка підточує саму серцевину сучасної людини. Сучасна людина рятується втечею від мислення.”
А політикам, що апелюють до національної спільноти, послуговуватися його ідеями теж проблематично через ризиковані конотації. Адже в своїх “Чорних зошитах” він мав необережність стверджувати: хоча націонал-соціалізм є варварською доктриною, це ще не означає, що він не містить у собі глибокої, хоча і спотвореної, істини.
Та й самих політиків Гайдеґер, по можливості, сторонився, вважаючи їх не кращим товариством для справжнього філософа. Його словами кажучи: “Philosophieren bedeutet, sich ohne Führer zu behelfen.” Тобто, філософствувати – це значить обходитися без лідера (дослівно без «фюрера» німецькою мовою).
Програш в бісер. З іншого боку, всі ці припалі пилом бібліотек мудрагелі-гегелі пересічним політикам та їх виборцям до одного архетипу. Їх роздуми та застороги сприймаються надміру абстрактною, відірваною від злободенної реальності “грою в бісер”. То ж доречно буде розглянути субстанційну категорію “глибинного народу” в розумінні сучасних політичних теоретиків з більш звичним та приземленим понятійним інструментарієм.
Автор: Олекса СТЕРНІЙ
Частина перша
