Ми всі в пеклі, але деякі, схоже, думають, що тут нічого більше робити, крім як вивчати і докладно описувати бісів, їхню жахливу зовнішність, їхню люту поведінку, їхні підступні задуми. Можливо, вони таким чином обманюють себе, думаючи, що зможуть уникнути пекла, і не розуміють, що те, у що вони з головою поринули, є не що інше, як найгірші муки, які придумали біси, щоб мучити їх.
Подібно до селянина з притчі Кафки, вони тільки те й роблять, що рахують бліх на комірі охоронця. Само собою зрозуміло, що ті, хто проводить час у пеклі, описуючи ангелів на небесах, також не мають рації – це теж покарання, мабуть, менш жорстоке, але не менш огидне, ніж інше.
Справжня політика лежить між цими двома покараннями. Перш за все, все починається з усвідомлення того, де ми знаходимося, і того, що не так легко вирватися з пекельної машини, що нас оточує. Про демонів і ангелів ми знаємо вже все, що потрібно знати, але ми також знаємо, що пекло було побудоване на помилкових уявленнях про рай, і що кожне зміцнення стін Едему супроводжується поглибленням прірви Геєнни.
Про добро ми знаємо небагато, і це не та тема, в яку ми можемо заглибитись; про зло ми знаємо тільки те, що ми самі побудували пекельну машину, за допомогою якої ми терзаємо себе. Можливо, науки про добро і зло ніколи не існувало, і в жодному разі вона нас тут і зараз не цікавить. Справжнє знання — це не наука, це, скоріше, вихід зі становища. І не виключено, що сьогодні він збігається з наполегливим, ясним та безпосереднім опором.
Переклад – Олександр ТИМОФЄЄВ, філософ
Джерело тут
Оригінал тут
