Стратегія національної безпеки США підтверджує те, про що європейці вже підозрювали: вони мусять створити власний континентальний каркас.
Альмут Мьоллер
18 грудня 2025
У своїй колонці в червні 2025 року я писала, що Європа мусить підготуватися до концептуалізації європейської безпеки без Сполучених Штатів, стверджуючи, що внутрішня політична ціна залежності від американських гарантій безпеки — на тлі триваючої війни в Європі — неминуче зростатиме через внутрішні процеси в Америці.
Публікація нової Стратегії національної безпеки (СНБ) США у грудні 2025 року є чітким підтвердженням цього очікування. Так само, як і видовище, коли європейські лідери намагаються отримати місце за столом переговорів, поки США та Росія ведуть переговори про майбутнє України, навіть коли сама Україна наполегливо бореться, щоб вплинути на результат. СНБ не розкриває багато чого такого, про що Європа не знала ще з моменту повернення президента Трампа до Білого дому на початку 2025 року. Проте цей документ отримав набагато ширше висвітлення в європейських медіа та серед громадськості, ніж промова віцепрезидента Ванса на Мюнхенській конференції з безпеки у лютому 2025 року.
Як наслідок, багато громадян по всій Європі будуть дедалі частіше запитувати своїх лідерів, чому вони продовжували піддавати їх такій мірі залежності від США. У Німеччині нещодавнє опитування фонду Кьорбер показало, що лише 27% німців вважають відносини з США добрими, а 65% вважають, що президент Трамп не прагне досягти довготривалого миру в Україні. СНБ, дуже ймовірно, посилить цей скепсис.
Ця тенденція ускладнить європейським лідерам керування громадською думкою, доки Європа залишатиметься настільки залежною від американських гарантій безпеки, що підтримують НАТО. Результат переговорів між США та Росією щодо майбутнього України може стати ще одним важким моментом для європейських інтересів. Європейцям треба випередити події та підготуватися до такого сценарію, накресливши «посадочний майданчик» ( landing pad) для європейської емансипації.
Значно важливіше, ніж посилення європейської опори НАТО
Архітектурний виклик, що стоїть перед Європою, набагато важливіший, ніж посилення європейської опори НАТО. Він стосується загальної архітектури, сформованої після закінчення Холодної війни. З тих пір існував поділ праці: ЄС займається економічними питаннями, а НАТО — безпекою. За сприятливих обставин 1989 року та падіння Залізної завіси європейці, за підтримки США, перетворили своє економічне співтовариство на політичний союз протягом 1990-х та початку 2000-х років.
Європейці скористалися цим історичним моментом, створивши політичний «парасольку» для свого континенту, під якою вони почали послідовно возз’єднуватися. Щойно заснований Європейський Союз зріс з 12 до 28 членів за трохи більше ніж десятиліття. До 2007 року ЄС та його члени прийняли низку фундаментальних інституційних та управлінських реформ, щоб підготувати свій союз до функціонування з більш ніж удвічі більшою кількістю членів — і в питаннях, що далеко виходять за межі економічного співробітництва.
Цей поділ праці тепер більше не діє. Тож яка ж політична відповідь Європи на 2025 рік?
Європейцям доведеться сміливо знову залучитися до формування не лише порядку безпеки, а й ширшої політичної «парасольки» для континенту як акту емансипації — не проти НАТО чи США, а як чіткого вибору на користь Європи.
Звісно, 2025 рік відчувається зовсім інакше, ніж 1989, коли сміливі громадяни в Польщі та інших країнах за Залізною завісою набралися мужності змінити систему. Свідки тих днів пам’ятають позитив та гордість того часу. Він створив неймовірно потужну політичну динаміку та позитивне бачення колективного майбутнього Європи. Європейці раптом відчули свою силу та об’єдналися навколо свободи, гідності та возз’єднання.
Дух та світогляд 2025 року зовсім інші. Це саме по собі вимагає додаткових зусиль від європейських лідерів для створення поштовху до відчуття колективної дії. Іронічно, що президент Сполучених Штатів може добре допомогти у цьому питанні.
Є й другий елемент необхідності знову «думати глобально» в Європі: Європейський Союз — тобто як рівень ЄС, так і рівень держав-членів — багато років працює нижче за можливості. Європейці перебували у стані «перманентної кризи», проте в цілому їм не вдалося мобілізувати свій союз ефективніше та результативніше на службу своїм громадянам у стрімкому та мінливому світі, менш сприятливому для інтересів Європи.
Погляд на робочу програму Єврокомісії на 2026 рік ілюструє суть: Комісія правильно визначає багато речей, які необхідно зробити, щоб знову зробити економіку Європи конкурентоспроможною та захистити європейців, — але є ризик, що це виявиться політично пустим через зростаючу політичну фрагментацію між та всередині інститутів і держав-членів. Разом з тим існує ризик випорожнення ЄС зсередини політичними силами, які не вірять у наднаціональні елементи союзу, що були ключовими для його успіху.
Європа має знову мобілізуватися
Наприкінці 2025 року існує відчутний ризик, що сам Європейський Союз зазнає подальших атак — не в останню чергу з іншого берега Атлантики, про що дуже чітко говорить СНБ у своєму ставленні до наднаціоналізму. Інституції — навіть ті, що набагато менш амбітні, ніж ЄС — важко створити та запустити, і вони рідко руйнуються повністю. Натомість вони мають тенденцію працювати далі, незважаючи на визнані недоліки, іноді протягом тривалого часу.
Проте вони можуть починати втрачати свою актуальність, повільно, але впевнено, коли не дають відчутних результатів або коли ключові рішення приймаються в іншому місці. Було б нерозумно вважати, що ЄС застрахований від такого сценарію. Це включає сценарій, коли ЄС та його члени не зможуть забезпечити своєму союзу місце в майбутньому безпеки на своєму континенті.
Європейцям слід ще раз мобілізувати свій вибір на користь Європи. Це не обов’язково означає знесення інституцій, які служили європейським інтересам протягом багатьох десятиліть. Але європейці не повинні боятися ставити більш фундаментальні питання щодо своєї архітектури співпраці. Це мусить включати складні питання щодо майбутнього НАТО та ЄС у тому вигляді, в якому ми знали їх десятиліттями, і жодне з них не буде легким. Але європейцям потрібно почати цей процес зараз.
Як відправну точку це може бути виражено в політичній декларації європейських лідерів — як ЄС, так і не членів ЄС — заснованій на їхній готовності взяти на себе зобов’язання. Така декларація могла б включати принаймні такі елементи: зобов’язання щодо демократії, прав людини та багатосторонності; зобов’язання щодо європейської співпраці, у тому числі через спільні інституції, на службу громадянам Європи; шлях до створення європейських рамок безпеки та оборони, зокрема через інтеграцію елементів ЄС, які можуть допомогти створити нову архітектуру безпеки в Європі в середньо- та довгостроковій перспективі; значні колективні інвестиції в технології; та загальне перспективне ставлення до використання можливостей у стрімко мінливому світі.
Про автора
Альмут МЬОЛЛЕР — директорка з європейських та глобальних справ і керівниця програми «Європа у світі».
переклад ПолітКом
