Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується безпрецедентною швидкістю технологічних змін, які трансформують не лише економічні та політичні системи, а й саму сутність людського буття. Четверта промислова революція, про яку говорить Клаус Шваб, стерла чіткі межі між фізичним, біологічним та цифровим світами. [1] У цьому контексті культура, як сукупність цінностей, норм, символів та способів комунікації, опинилася в епіцентрі глобальних трансформацій.
Вплив технологій на формування глобальної культури вже не можна розглядати лише як лінійний процес поширення інформації. Сьогодні ми є свідками формування нового соціокультурного ландшафту, де інтернет-платформи, алгоритми штучного інтелекту та віртуальна реальність стають головними архітекторами світогляду. Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю осмислення феномену «цифрової культури», яка, з одного боку, сприяє уніфікації та зближенню націй (глобалізація), а з іншого – породжує нові форми нерівності, цифрового колоніалізму та культурної фрагментації. Особливої ваги ця тема набуває в контексті політичної науки, адже контроль над цифровим культурним простором стає ключовим елементом «м’якої сили» держав та транснаціональних корпорацій.
Проблема взаємодії технологій та культури має ґрунтовну теоретичну базу. Фундаментальні засади розуміння медіа-впливу заклали представники Торонтської школи комунікацій, насамперед Г. Інніс та М. Маклюен. Останній ще в середині XX століття у своїй праці «Розуміння медіа: Зовнішні розширення людини» пророче сформулював концепцію «глобального села», де електронні медіа скорочують простір і час [2]. Соціологічний аспект переходу до інформаційного суспільства детально проаналізований у працях Д. Белла, який розглядав постіндустріальне суспільство як гру знань [3], та Е. Тоффлера, котрий у роботі «Третя хвиля» описав демасифікацію медіа та виникнення «просьюмерів» (виробників-споживачів контенту) [4].
Особливе місце в дослідженні мережевої структури сучасного суспільства посідає фундаментальна трилогія М. Кастельса «Інформаційна епоха», де автор доводить, що мережева логіка стає домінуючою у всіх сферах життя, змінюючи поняття часу та простору («простір потоків» проти «простору місць») [5]. Серед сучасних дослідників, які аналізують вплив цифрових платформ на демократію та культуру, варто відзначити роботи Ш. Зубофф. У книзі «Епоха наглядового капіталізму» вона підіймає критичні питання етичності алгоритмічного управління людською поведінкою та комерціалізації приватного досвіду [6]. Проте, попри значну кількість публікацій, питання трансформації глобальної культури під тиском новітніх технологій (метавсесвіти, генеративний ШІ) потребує подальшого вивчення та систематизації. Об’єктом дослідження є глобальний культурний простір в умовах інтенсивної цифровізації та розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.
Предметом дослідження виступають закономірності та механізми впливу технологічних інновацій на формування універсальних культурних кодів, цінностей та моделей соціальної взаємодії у глобалізованому світі.
Мета роботи полягає у комплексному аналізі ролі технологій як каталізатора культурних змін та виявленні суперечливого характеру формування глобальної цифрової культури, що балансує між уніфікацією та збереженням локальних ідентичностей.
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:
- Розкрити теоретико-методологічні підходи до вивчення взаємовпливу технологій та культури.
- ·Проаналізувати роль глобальних цифрових платформ (соціальні мережі, стрімінгові сервіси) як агентів культурної дифузії.
- ·Дослідити феномен алгоритмізації культури та його вплив на формування інформаційних бульбашок і поляризацію суспільств.
- ·Виявити загрози «цифрового імперіалізму» та перспективи збереження національної ідентичності в умовах домінування західних технологічних гігантів.
Робота базується на принципах системного підходу, що дозволяє розглядати глобальну культуру як цілісну систему, яка трансформується під впливом екзогенних (технологічних) факторів. Використано компаративний метод для порівняння культурних практик у доцифрову та цифрову епохи. Інституційний метод застосовано для аналізу ролі транснаціональних техногігантів як нових інститутів культурного впливу. Також застосовано методи прогнозування для окреслення майбутніх сценаріїв розвитку культури в епоху метавсесвітів.
ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ «ГЛОБАЛЬНА КУЛЬТУРА»: ВІД «ГЛОБАЛЬНОГО СЕЛА» ДО МЕРЕЖЕВОГО СУСПІЛЬСТВА
Розуміння впливу технологій на культуру пройшло довгий шлях еволюції, що корелює з розвитком самих засобів комунікації. У політологічному та культурологічному дискурсі другої половини XX – початку XXI століття сформувалося чітке розуміння того, що технологія є не просто інструментом передачі інформації, а ключовим фактором, який визначає структуру суспільних відносин та культурних кодів.
Відправною точкою для аналізу сучасних процесів є концепція канадського соціолога Маршалла Маклюена. У 1960-х роках він запровадив термін «глобальне село», описуючи світ, стиснутий електронними медіа до розмірів одного поселення. За Маклюеном, електрична швидкість комунікації (телеграф, радіо, а згодом телебачення) руйнує час і простір, змушуючи людей миттєво реагувати на події, що відбуваються на іншому кінці планети [4]. Для формування глобальної культури критично важливою стала його теза «the medium is the message» (засіб комунікації є саме повідомлення). Це означає, що сам формат передачі інформації (візуальний образ, короткий текст, відеоряд) змінює спосіб людського мислення і сприйняття світу більше, ніж зміст цієї інформації.
Однак концепція Маклюена описувала епоху мас-медіа (телебачення), де комунікація була односторонньою («один до багатьох»). З переходом до комп’ютерної ери та появою Інтернету теоретичний фокус змістився. Мануель Кастельс у своїй фундаментальній теорії запропонував термін «мережеве суспільство» (Network Society). Якщо Маклюен говорив про зближення, то Кастельс акцентував увагу на новій морфології суспільства. Він стверджував, що домінуючою формою організації стає мережа – гнучка, децентралізована структура, здатна до безмежного розширення без втрати ефективності [2].
У контексті глобальної культури Кастельс вводить поняття «культури реальної віртуальності». Це стан, коли реальність сама по собі (матеріальне існування людей) повністю охоплюється віртуальними образами. Культурні коди перестають бути прив’язаними до конкретної території («простір місць») і починають існувати у «просторі потоків» – глобальних інформаційних мережах. Це призводить до того, що культурна близькість визначається не географічним сусідством, а включеністю до спільних інформаційних потоків.
Сучасні дослідники, зокрема Лев Манович, розвивають ці ідеї через призму «програмної культури». Манович наголошує, що сьогодні культура кодується у цифровій формі, а отже, підпорядковується логіці комп’ютерних алгоритмів: модульності, автоматизації, варіативності [6]. Це докорінно змінює природу культурного продукту. Якщо раніше книга чи фільм були завершеними, статичними об’єктами, то цифровий контент є динамічним, персоналізованим і постійно оновлюваним (приклад – стрічка новин або рекомендації Netflix).
Таким чином, еволюція теоретичних підходів демонструє перехід від розуміння технології як «транспорту» для культури до розуміння технології як «середовища існування» культури. Глобальна культура трансформувалася з сукупності національних культур у потік даних, що циркулює понад кордонами.
ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ДЕТЕРМІНІЗМ ПРОТИ СОЦІАЛЬНОГО КОНСТРУКТИВІЗМУ: ДИСКУРС ВЗАЄМОВПЛИВУ
Аналізуючи механізми формування глобальної культури, неможливо оминути фундаментальну наукову дискусію між прихильниками технологічного детермінізму та соціального конструктивізму. Це питання є принциповим для розуміння суб’єктності у сучасних міжнародних відносинах: чи технології формують нас, чи ми формуємо технології?
Технологічний детермінізм виходить із тези про автономність техніки. Згідно з цим підходом, технологічний прогрес є екзогенним (зовнішнім) фактором, який розвивається за власною логікою і імперативно диктує суспільству нові правила. У радикальній формі ця теорія стверджує, що поява Інтернету неминуче веде до демократизації, відкритості та створення єдиної загальнолюдської культури, незалежно від бажання урядів чи окремих груп [5]. Аргументація будується на тому, що сама архітектура Мережі (горизонтальні зв’язки, відсутність центру) унеможливлює ієрархічний контроль. Прихильники цього підходу зазначають, що смартфони та соцмережі змінили антропологічну сутність людини, створивши покоління «digital natives», для яких цифрова реальність є первинною.
На противагу цьому, теорія соціального конструювання технологій (SCOT) наголошує на приматі соціального контексту. Її прихильники стверджують, що технології не виникають у вакуумі; вони є продуктом соціальних запитів, економічних інтересів та політичних рішень. Тобто, не Інтернет сам по собі робить культуру глобальною, а людство (зокрема західна цивілізація) використовує Інтернет для реалізації проекту глобалізації. Конструктивісти наводять переконливі докази: одна й та сама технологія в різних політичних режимах працює по-різному. У країнах ліберальної демократії соцмережі сприяють плюралізму думок, тоді як в авторитарних режимах (Китай, Іран, рф) ті самі технології використовуються для побудови «суверенного інтернету», цензури та ізоляції національного культурного простору.
Сучасна політологічна думка схиляється до синтезу цих підходів, який часто називають «м’яким детермінізмом» або теорією афордансів (можливостей). Ця позиція визнає, що технології створюють певні можливості та обмеження для культурного розвитку, але саме суспільство обирає, як ними скористатися. Наприклад, алгоритми рекомендацій TikTok технічно здатні показувати контент з усього світу, створюючи космополітичну ідентичність. Проте, часто самі користувачі через механізми психологічного комфорту обирають контент, що підтверджує їхні існуючі погляди, створюючи ефект «ехо-камери» та культурної поляризації.
Отже, глобальна цифрова культура є результатом складної взаємодії між технологічною архітектурою (яка задає параметри можливого) та соціальними практиками користувачів, корпорацій і держав (які наповнюють цю форму змістом). Це розуміння дозволяє перейти до аналізу конкретних інструментів цього впливу – глобальних платформ та алгоритмів.
СЦЕНАРІЇ КУЛЬТУРНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ВІД «МАКДОНАЛЬДИЗАЦІЇ» ДО ЦИФРОВОЇ ГІБРИДИЗАЦІЇ
Окрім аналізу технічних засобів (медіа та мереж), теоретичний фундамент дослідження потребує розгляду змістовних моделей трансформації культури. У науковій літературі виділяють три основні парадигми, які пояснюють, що саме відбувається з національними культурами під впливом глобальних технологій: культурний імперіалізм (гомогенізація), культурна гібридизація та глокалізація.
Концепція культурного імперіалізму (або вестернізації) тривалий час була панівною. Вона стверджує, що глобалізація – це процес односторонньої експансії західних (переважно американських) цінностей на решту світу. Соціолог Джордж Рітцер описав цей процес терміном «макдональдизація суспільства» (McDonaldization). За Рітцером, принципи роботи ресторану швидкого харчування (ефективність, калькульованість, передбачуваність та контроль) переносяться на всі сфери життя, включаючи культуру та освіту [7].
В епоху цифрових технологій ця теорія набула нового звучання під назвою «платформний імперіалізм». Цифрові гіганти (Google, Meta, Netflix), що базуються у Кремнієвій долині, не просто надають послуги, а експортують алгоритми, які пріоритезують західний контент. Таким чином, створюється глобальна монокультура, де локальні особливості стираються заради універсального, зрозумілого всім (а отже, комерційно успішного) продукту.
Однак, сучасні дослідники все частіше критикують теорію імперіалізму як занадто спрощену. Натомість пропонується парадигма культурної гібридизації. Ян Недервін Пітерсе стверджує, що глобалізація веде не до уніфікації, а до змішування культур, в результаті чого виникають нові, гібридні форми [8]. Інтернет пришвидшує цей процес, дозволяючи поєднувати елементи різних традицій (наприклад, японське аніме, що транслює європейські сюжети, або український етно-рок, що використовує сучасні електронні ритми).
Третім, і найбільш релевантним для дослідження сценарієм, є глокалізація (термін, популяризований Роландом Робертсоном). Це процес адаптації глобальних трендів до локальних умов. У цифровому просторі це проявляється найбільш яскраво: глобальні платформи змушені адаптувати свої інтерфейси та політики до місцевих законів та культурних норм, а користувачі використовують глобальні інструменти для просування локального контенту.
Важливим аспектом теоретичного аналізу є також концепція «м’якої сили» (Soft Power) Джозефа Ная. У цифрону епоху здатність держави приваблювати та переконувати (а не примушувати) залежить від її присутності в інформаційному просторі [9]. Технології стають інструментом боротьби за культурну гегемонію: країна, чиї серіали дивляться на Netflix, а ігри купують у Steam, отримує важелі впливу на свідомість глобальної аудиторії.
Таким чином, вплив технологій на культуру не є лінійним рухом до одноманітності. Це складний діалектичний процес, де тенденції до уніфікації (через алгоритми та стандарти платформ) постійно стикаються з тенденціями до диверсифікації (через творчу активність користувачів).
СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ: ВІД АЛГОРИТМІЧНОЇ УНІФІКАЦІЇ ДО «КУЛЬТУРИ СКАСУВАННЯ»
Якщо у XX столітті головними агентами культурного впливу були національні системи освіти та державні медіа, то у XXI столітті ця функція перейшла до глобальних цифрових платформ (Big Tech). Соціальні мережі (Instagram, TikTok, X/Twitter, YouTube) створили безпрецедентну інфраструктуру для транскордонного обміну культурними кодами. Вони функціонують не просто як нейтральні канали зв’язку, а як активні середовища, що диктують власні норми поведінки, естетику та мову.
Ключовим механізмом впливу тут виступає «алгоритмічна культура». Сучасні платформи, особливо TikTok, використовують алгоритми штучного інтелекту для підбору контенту, який максимізує утримання уваги користувача. Це призводить до виникнення глобальних вірусних трендів, які одночасно поширюються в Нью-Йорку, Києві, Токіо та Сан-Паулу. Танцювальні челенджі, візуальні меми або специфічний сленг (наприклад, терміни «pov», «red flag», «delulu») стають універсальною мовою глобальної молодіжної субкультури, фактично нівелюючи мовні бар’єри. Дослідники зазначають, що алгоритми сприяють формуванню «спільнот за інтересами», які часто є міцнішими за національні спільноти [10].
Яскравим прикладом візуальної уніфікації є феномен, який журналістка Цзя Толентіно назвала «Instagram Face» (обличчя Інстаграму). Це певний набір стандартів краси (високі вилиці, «лисячі очі», пухкі губи), який популяризується через фільтри додатку та фотографії інфлюенсерів. Цей стандарт став транснаціональним, витісняючи локальні етнічні особливості зовнішності. Як наслідок, глобалізація переходить на тілесний рівень: люди в різних куточках світу прагнуть модифікувати свою зовнішність під єдиний цифровий шаблон [11].
Окрім естетики, соціальні мережі формують і нову глобальну етику. Феномен «культури скасування» (cancel culture), що зародився в соціальних мережах як інструмент боротьби за соціальну справедливість, швидко став глобальним механізмом регулювання публічної поведінки. Через X (Twitter) користувачі з різних країн можуть об’єднуватися для бойкоту брендів або публічних осіб, що порушують нові глобальні етичні норми (щодо гендерної рівності, екологічної свідомості чи расової толерантності). Це свідчить про формування наднаціональної «цифрової моралі», яка часто вступає в конфлікт із традиційними локальними цінностями, змушуючи навіть консервативні суспільства адаптуватися до ліберального дискурсу.
СТРІМІНГОВІ СЕРВІСИ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ КУЛЬТУРНОГО СПОЖИВАННЯ: «ЕФЕКТ NETFLIX»
Паралельно із соціальними мережами, революцію у культурному споживанні здійснили стрімінгові платформи (Netflix, Spotify, Apple TV+). Вони змінили саму модель доступу до культурного продукту, замінивши національне телебачення з його фіксованою сіткою мовлення на модель «video on demand» (відео за запитом).
У контексті глобалізації ключовим є те, що Netflix почав руйнувати монополію Голлівуду на виробництво глобальних сенсів. Стратегія компанії полягає у інвестуванні в локальний контент для його подальшої глобальної дистрибуції. Найяскравішим прикладом став південнокорейський серіал «Гра в кальмара», який у 2021 році став найпопулярнішим шоу в історії платформи, очоливши рейтинги у 90 країнах світу [12]. Успіх також супроводжував іспанський серіал «Паперовий будинок» та французький «Люпен».
Цей процес ілюструє перехід від «культурного імперіалізму» (коли США експортує культуру) до складної культурної взаємозалежності. Локальні історії, зняті національними мовами, отримують глобальну аудиторію, що сприяє популяризації національних культур (наприклад, зростання інтересу до вивчення корейської мови після успіху «Гри в кальмара»). Однак, критики зауважують, що для досягнення такого успіху локальний продукт все одно має бути «відформатований» під західні стандарти драматургії та візуальної якості. Тобто відбувається своєрідна «вестернізація форми» при збереженні національного змісту.
Крім того, стрімінгові сервіси уніфікують смаки через систему рекомендацій. Алгоритми Netflix пропонують користувачам схожий контент, створюючи глобальні «смакові кластери». Це призводить до того, що підліток у Берліні та підліток у Бангкоку дивляться одні й ті ж серіали в один і той же час, обговорюють одні й ті ж теми, що формує спільний культурний бекграунд, якого не існувало раніше [13].
Таким чином, інтернет-платформи виступають каталізаторами «культурної дифузії», значно пришвидшуючи обмін ідеями та образами. Вони створюють спільний глобальний контекст, але водночас ставлять під загрозу існування унікальних, нішевих культурних явищ, які не вписуються в алгоритми масової популярності.
ЦИФРОВИЙ РОЗРИВ ЯК ФАКТОР ГЛОБАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ ТА КУЛЬТУРНОЇ МАРГІНАЛІЗАЦІЇ
Попри поширену техно-оптимістичну риторику про «всесвітню павутину», яка об’єднує людство, реальність демонструє глибоку структурну нерівність. Феномен «цифрового розриву» стає однією з головних перешкод на шляху до формування справді інклюзивної глобальної культури.
Дослідники, зокрема Піппа Норріс, виділяють два рівні цього явища. Перший рівень – це розрив у доступі. За даними звіту Digital 2024 Global Overview, хоча 66% населення світу вже користується Інтернетом, близько 2,6 мільярда людей залишаються «офлайн». Географія цього виключення є показовою: якщо у Північній Європі проникнення інтернету сягає 98%, то в Центральній Африці цей показник ледве перевищує 25% [14]. Це означає, що цілі нації та культурні групи фактично виключені з процесу творення глобальних смислів. Вони не мають голосу на цифрових платформах, їхні культурні артефакти не оцифровуються, а отже, для глобальної спільноти їхня культура стає «невидимою».
Однак ще небезпечнішим є другий рівень – розрив у навичках. Навіть за наявності смартфона, користувачі з країн, що розвиваються, часто використовують мережу лише як пасивні споживачі розважального контенту, тоді як користувачі розвинених країн використовують її для освіти, бізнесу та політичної участі. Це консервує статус «цифрової периферії»: глобальний Південь споживає культуру, створену на Півночі, не маючи ресурсів для створення конкурентоспроможного власного продукту. У політологічному вимірі це призводить до формування «інформаційної бідності», коли відсутність доступу до якісних інформаційних потоків унеможливлює розвиток громадянського суспільства та демократичних інститутів.
КІБЕРКОЛОНІАЛІЗМ, ЕКСТРАКТИВІЗМ ДАНИХ ТА ЗАГРОЗА МОВНОГО ЗНИКНЕННЯ
Інтеграція у глобальну мережу не завжди означає рівноправність. Сучасна критична теорія описує новий тип залежності – «цифровий колоніалізм». Дослідники Нік Колдрі та Улісес Мехіас порівнюють сучасні техногіганти (Google, Meta, Amazon) з колоніальними імперіями минулого. Якщо старі імперії вивозили золото та ресурси, то нові імперії займаються «екстрактивізмом даних» [15].
Механізм працює наступним чином: корпорації надають «безкоштовні» сервіси користувачам у всьому світі, натомість збираючи колосальні масиви поведінкових даних. Ці дані – «нова нафта» – вивозяться на сервери в США, обробляються алгоритмами і повертаються назад у вигляді таргетованої реклами або платних ШІ-сервісів. Культурний аспект цієї загрози полягає у втраті суверенітету: національні уряди втрачають контроль над власним інформаційним простором. Правила модерації контенту у Facebook чи YouTube встановлюються в Каліфорнії, часто без розуміння локального контексту, що призводить до блокування легітимного культурного контенту або, навпаки, поширення мови ворожнечі, як це сталося у випадку з геноцидом рохінджа у М’янмі.
Окремою гранню цього процесу є «цифрове вимирання мов». Інтернет – це середовище, де діє закон «переможець отримує все». Алгоритми пошукових систем та великі мовні моделі (LLM), такі як GPT-4, тренуються переважно на англомовних корпусах текстів (близько 60% веб-контенту). Мови з «малим цифровим ресурсом», до яких належить більшість мов Африки та Азії, опиняються на межі зникнення. Якщо мова не підтримується голосовими помічниками (Siri, Alexa) і не має якісного автоперекладу, молоде покоління відмовляється від неї на користь англійської, сприймаючи рідну мову як «несучасну». ЮНЕСКО попереджає: цифровізація може прискорити зникнення до 90% мов світу до кінця століття [16].
ЕПІСТЕМІЧНА КРИЗА: ЕПОХА POST-TRUTH ТА ВПЛИВ ГЕНЕРАТИВНОГО ШІ
Третій глобальний виклик стосується самої природи істини та довіри у суспільстві. Технології не лише передають культуру, вони змінюють наше сприйняття реальності, занурюючи світ в епоху «постправди».
Алгоритми соціальних мереж налаштовані на максимізацію залученості, а не на пошук істини. Дослідження показують, що емоційний, радикальний та фейковий контент поширюється у 6 разів швидше за факти. Це призводить до формування «інформаційних бульбашок» – ізольованих екосистем, де користувач бачить лише ту інформацію, яка підтверджує його упередження. У глобальному масштабі це веде до культурної поляризації: замість діалогу культур ми отримуємо фрагментацію світу на ворогуючі табори, які не мають спільної фактичної бази для дискусії.
Поява генеративного штучного інтелекту та технологій Deepfake поглиблює цю кризу. Коли штучний інтелект здатен згенерувати гіперреалістичне зображення Папи Римського у пуховику Balenciaga або відео звернення політика, яке неможливо відрізнити від справжнього, руйнується інститут довіри до візуального доказу. Культура, яка історично базувалася на авторстві та автентичності, стикається з розмиванням межі між реальністю та симулякром. Це створює ідеальне підґрунтя для глобальних інформаційно-психологічних операцій, де культурні символи використовуються як зброя для дестабілізації суспільств.
ВИСНОВКИ
Проведене у даній роботі дослідження впливу технологій на формування глобальної культури дозволяє зробити наступні узагальнення та висновки:
По-перше, підтверджено гіпотезу про те, що в епоху Четвертої промислової революції технології перестали бути нейтральним інструментом трансляції культурних надбань; вони трансформувалися у самостійне середовище (екосистему), яке активно продукує нові смисли, цінності та поведінкові патерни. Еволюція теоретичних підходів від «глобального села» М. Маклюена до «мережевого суспільства» М. Кастельса демонструє зміну онтологічного статусу культури: вона втрачає жорстку прив’язку до географічної території («простору місць») і переміщується у «простір потоків», де культурна ідентичність формується не за народженням, а за вибором інформаційних каналів.
По-друге, встановлено діалектичний та суперечливий характер впливу цифрових платформ (соціальних мереж та стрімінгових сервісів) на культурні процеси. З одного боку, алгоритмічна природа таких гігантів, як TikTok, Instagram та Netflix, сприяє культурній уніфікації та гомогенізації смаків (феномен «Instagram face», глобальні вірусні тренди), поширюючи переважно західні стандарти споживання. З іншого боку, технології створюють умови для «глокалізації» та культурного плюралізму, надаючи локальним культурам (приклад південнокорейської хвилі «Hallyu») інструменти для виходу на глобальний ринок в обхід традиційних медіа-посередників.
По-третє, виявлено, що формування глобальної цифрової культури відбувається в умовах гострої структурної асиметрії, що дозволяє говорити про загрозу «цифрового колоніалізму». Монополія технологічних корпорацій США (Big Tech) на цифрову інфраструктуру та алгоритми призводить до «екстрактивізму даних», коли країни глобального Півдня виступають донорами сировини (даних), але не контролюють кінцевий культурний продукт. Це поглиблює цифровий розрив, маргіналізує мови з малим цифровим ресурсом та створює загрозу національному культурному суверенітету держав.
По-четверте, стрімкий розвиток генеративного штучного інтелекту та технологій діпфейків провокує глобальну «епістемічну кризу» – розмивання меж між правдою та вигадкою. У світі «постправди» культура втрачає функцію стабілізатора суспільних відносин і ризикує перетворитися на інструмент маніпуляції та інформаційної війни.
У підсумку, глобальна культура XXI століття не є монолітною; це фрагментована мозаїка, скріплена цифровими мережами. Вона характеризується переходом від колективних ідентичностей до «мережевого індивідуалізму», коли людина сама конструює свій культурний профіль з доступних онлайн-фрагментів. Подальший розвиток глобальної культури залежатиме від здатності людства виробити етичні механізми регулювання штучного інтелекту, подолати цифровий розрив та забезпечити баланс між технологічною ефективністю та збереженням культурного різноманіття.
Список використаних джерел:
- Schwab K. The Fourth Industrial Revolution: what it means, how to respond. World Economic Forum. 2016. URL: https://www.weforum.org/agenda/2016/01/the–fourth–industrial–revolution–what–it–means–and–how–to–respond/ (дата звернення: 11.12.2025).
- Castells M. The Network Society: From Knowledge to Policy. Center for Transatlantic Relations. 2006. URL: https://www.umass.edu/pubpol/sites/default/files/Castells_Network_Society.pdf (дата звернення: 11.12.2025).
- Zuboff S. You are now remotely controlled: Shoshana Zuboff on the age of surveillance capitalism. The New York Times / The Guardian. 2020. URL: https://www.theguardian.com/technology/2020/jan/24/shoshana–zuboff–surveillance–capitalism–age–new–york–times–interview (дата звернення: 11.12.2025).
- McLuhan M. The Medium is the Message (Excerpts). MIT OpenCourseWare. URL: https://web.mit.edu/allanmc/www/mcluhan.mediummessage.pdf (дата звернення: 11.12.2025).
- Chandler D. Technological Determinism. Aberystwyth University. URL: http://visual–memory.co.uk/daniel/Documents/tecdet/tdet01.html (дата звернення: 11.12.2025).
- Manovich L. The paradoxes of digital culture. Manovich.net. URL: http://manovich.net/index.php/projects/the-paradoxes-of-digital-culture (дата звернення: 11.12.2025).
- Ritzer G. The McDonaldization of Society. University of Athens. URL: http://users.uoa.gr/~cdokou/RitzerMcDonaldization.pdf (дата звернення: 11.12.2025).
- Pieterse J. N. Globalization and Culture: Three Paradigms. University of Massachusetts. URL: https://courses.umass.edu/marta/managmnt394g–marta/394g13PieterseGlobalization&Culture.pdf (дата звернення: 11.12.2025).
- Nye J. S. Soft Power: The Means to Success in World Politics. Foreign Affairs. URL: https://www.foreignaffairs.com/articles/2004-05-01/soft–power–means–success–world–politics (дата звернення: 11.12.2025).
- Striphas T. Algorithmic culture. European Journal of Cultural Studies. URL: https://journals.sagepub.com/doi/pdf/10.1177/1367549415577392 (дата звернення: 11.12.2025).
- Tolentino J. The Age of Instagram Face. The New Yorker. URL: https://www.newyorker.com/culture/decade–in–review/the–age–of–instagram–face (дата звернення: 11.12.2025).
- Nye J., Kim Y. Soft Power and the Korean Wave. The Diplomat. URL: https://thediplomat.com/2021/11/joseph–nye–on–soft–power–and–the–korean–wave/ (дата звернення: 11.12.2025).
- Lobato R. Netflix and the Future of Global Television. New York University Press. URL: https://nyupress.org/9781479809967/netflix-nations/ (дата звернення: 11.12.2025).
- Datareportal. Digital 2024: Global Overview Report. Datareportal. URL: https://datareportal.com/reports/digital-2024-global-overview-report (дата звернення: 11.12.2025).
- Couldry N., Mejias U. Data Colonialism: Rethinking Big Data’s Relation to the Contemporary Subject. Television & New Media. URL: https://eprints.lse.ac.uk/89511/1/Couldry_Data–colonialism_Accepted.pdf (дата звернення: 11.12.2025).
- UNESCO. World Atlas of Languages. UNESCO. URL: https://en.wal.unesco.org/ (дата звернення: 11.12.2025).
- Pariser E. The Filter Bubble: What the Internet Is Hiding from You. Penguin Press. URL: https://fs.blog/filter-bubbles/ (дата звернення: 11.12.2025).
автор – Марії ЛЮТЕНКО (Марія Лютенко), студентка-політолог Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана (Кафедра політичних технологій КНЕУ), фахівець Музею історії КНЕУ, експерт Навчально-наукової лабораторії протидії дезінформації КНЕУ
