Київ. 23 березня 2015 року (Дивись.інфо, Соловіна ГОЛОВІНА). Алік Олісевич – легендарний засновник хіпі-руху в Львові. Завжди усміхнений і привітний, він, наче акумулює в собі світло й тепло, щоби потім ділитися з іншими. Вперше познайомились з Аліком влітку 2013 року, тоді наша розмова була легкою і безтурботною – в контексті «Peace-Love-Freedom». Нині, коли на Донбасі не припиняються бої з терористами, виникла потреба зустрітися знову, але тепер Дивись. Інфо говоритиме із легендарним хіпі про війну…
-«Make love, not war» («Займайтесь любов’ю, а не війною») є одним із найбільш відомих лозунгів хіпі. Чи актуальний він нині, коли частина України окупована бойовиками?
– Це наше гасло, в принципі, буде актуальним завжди. Тому що кожний народ, кожна людина прагне миру, любові та добра. Не можна перетворюватися в знаряддя вбивства інших людей. Якщо ж наступає ворог, треба боронити свою країну, але не можна давати волю жорстокості. Бачимо, які злочини коять «ДНРівці» та сепаратисти, – це просто жах. Вони знущаються над українськими полоненими так, як не робили навіть німці. Тут важливо, щоб і з нашої сторони не було цієї кровожерливості, адже зло породжує зло.
Як хіпі, хочу сказати, що треба до кінця залишатися людиною і християнином. Якщо є якісь безчинства, треба достойно відстоювати свою оселю, своє місто, свою батьківщину. Негідників треба таки знищувати, але не глумитися над ними. Українці мають бути вищими, не можуть собі дозволити скотитися до рівня бойовиків.
Тобто, якщо вже попався в руки якийсь негідник, треба просто розстрілювати, без суду і слідства, проте в жодному разі не знущатися. При цьому в серці має бути любов. Саме цим чуттям і треба боронити свою державу.
– Хіпізм пропагує абсолютне людинолюбство, чи стосується це і ворогів? Чи можна любити окупанта?
– Як говорив Святий Августин, у всьому має бути корінь добра. Якщо матимеш у глибині серця корінь любові, то чинитимеш тільки добрі справи. Нині багато болю та страждань, тому дуже важливо не озлоблюватися.
Люди, які прийшли на територію нашої держави сіяти війну і зло, не заслуговують на цю любов. Але, не виключено, що й серед бойовиків можуть бути нормальні та порядні люди. Наприклад, ті, які будуть обурюватися і не дозволять катувати українських солдат. До таких треба ставитися з повагою, адже вони проявляють християнське милосердя до затриманих, до своїх побратимів-слов’ян.
До цієї теми згадався випадок. Це було за радянських часів, коли проти хіпі проводили репресії: затримували через одяг, довге волосся, рок-музику. Нас забрав наряд міліції. Сержантом тоді був українець, виходець з села, таких ми називали «рагулями», не через походження, а через невихованість, нетактовність. Він нас затримав, намагаючись вислужитися перед начальством, начебто через антирадянщину. Але у відділку підполковник-росіянин наказав нас відпустити, він не побачив нічого антирадянського в нашому зовнішньому вигляді. Ось про що я вам кажу: є люди, а є тварини.
– Коли цей рух тільки-но зароджувався у США, хіпі вийшли на демонстрацію проти війни у В’єтнамі. Чи можуть бути подібні акції за мир і проти мобілізації у середовищі українських хіпі?
-Тоді Америка відсилала свої війська у В’єтнам і вела війну в чужій державі. Молодь не хотіла їхати за тисячі кілометрів і вмирати за чужу країну…
Те, що нині відбувається в Україні, – зовсім інше. Росія безпардонно відібрала в нас Крим, на цьому її апетити не вгамувалися і вона поперла ще й на Східну Україну. Але наш народ робить все можливе, щоби стримати цю навалу. Отож, у такій ситуації було би безглуздо виступати проти мобілізації, адже в нас зовсім інша ситуація.
Утім, якщо би, не дай Бог, була би загальна мобілізація, то всі ми станемо на захист нашої батьківщини. Тут нема жодних сумнівів…
– Хіпі можуть брати участь у військових діях. Чи є у вас такі знайомі?
– Маю хорошого товариша 50-річного байкера Джона Ющенка, який живе у Канаді (його дід емігрував з Києва до Канади в 1910 році). Товаришуємо вже десь 20 років. Коли почали переписуватися, він ще не знав української, втім дуже цікавився нашою країною. Вперше приїхав сюди 2003 року, показали йому Київ, Карпати і Джон був зачарований Україною. Також він був тут під час Євромайдану. Ющенко так глибоко перейнявся подіями в Україні, що через півроку, коли Майдан переріс у війну, вирішив захищати наш край. Канадець залишив роботу, попрощався із друзями та дружиною і приїхав до Львова. Чоловік протягом місяця день і ніч працював на бронетанковому заводі (Джон є професійним механіком). Дуже приємно, що такий подвиг робила людина з контркультури.
Що стосується хіпі, якщо таки прийдеться боронити Україну зі зброєю в руках, то ми до цього готові.
– Чи підтримуєте стосунки із хіпі зі Сходу України?
– У мене є чимало знайомих у Харкові. Вони і досі там, нікуди звідти не виїхали, незважаючи на ситуацію в країні. Це проукраїнськи налаштовані люди: неодноразово брали участь у демонстраціях під час Майдану.
У їхньому середовищі також звучать наші гасла «Слава Україні! Героям Слава», вони відкрито носять синьо-жовті стрічки. Можливо, вони ще більше патріотично налаштовані, ніж ми тут.
– А як щодо російських хіпі?
-Із деякими в нас виник конфлікт через нинішню ситуацію в Україні. В «Фейсбуці» ми часто виставляємо інформацію про трагічні події в нашій країні, ділимося своїми переживаннями та емоціями. Половина хіпівських побратимів із Росії накинулась на нас із звинуваченнями, мовляв, ми – ніякі не хіпі, а бандерівці, нацисти, фашисти…На цьому фоні зав’язалась полеміка, багатьох колишніх товаришів навіть довелося видалити з друзів.
Тепер видно, хто є друг, а хто – ворог. Мені нема чого соромитися: я – хіпі, але це не заважає мені бути патріотом своєї держави. Більшість українських хіпі займають таку ж патріотичну позицію.
– Нині в Україні справжній «бум» волонтерської активності. Ви якимсь чином долучалися до допомоги українським солдатам?
– Наш профком профспілкової організації Львівської опери (Ред.– Алік працює освітлювачем у Львівській опері) постійно збирає кошти на медикаменти, бронежилети, продукти для бійців. Маємо навіть за це дві грамоти від ГФ «Рабів до раю не пускають».
Коли дізналися, що на Майдані застрелили нашого колегу Андрія Мовчана, який працював у театрі ім. Франка освітлювачем, колектив майстрів по світлу зібрав гроші для його батьків. Сестра загиблого Андрія була дуже вражена і зворушена тим, що ми його не знали, але не залишили наодинці з бідою його родину, навіть нам лист вдячності надіслала.
– Вже майже рік Україна перебуває у стані війни. Сум, жах, біль, страждання. Як все це подолати? Як віднайти гармонію, спокій та мир із собою?
Мій рецепт такий: треба просто любити світ. Коли прокидаєшся, тішся сонцю і дякуй за ще один дарований чудовий день, бо для когось завтра може і не наступити.
Кінець-кінців, треба змиритися із думкою, що всі ми смерті. Прийде мить, коли нас не стане на цьому світі, а що ми зробили для того, щоби довкола стало менше зла?!
Не можна думати лише про себе, треба жити для когось, ділитися своєю добротою і теплом. Маємо бути братами і сестрами, але не на словах, а на ділі. І, щоби ця любов променіла із нас, а в наших серцях не було місця для жадоби.
