Реформа самоврядування уряду Єжи Бузека була однією з найважливіших системних змін Третьої Речі Посполитої. Однак усвідомлення її наслідків практично відсутнє в уяві сучасних поляків. Тим часом, в результаті реформи колишні міста воєводських центрів втратили на значенні, поступово поринувши в економічну та демографічну кризу. Якщо найближчим часом ми нічого з цим не зробимо, ерозія таких центрів, як Ченстохова, Валбжих чи Ломжа, стане незворотною. Про причини кризи середніх міст і реалістичні шляхи виходу з неї Рох Зигмунт розмовляє з Каролем Валяховським, автором книги «Поза найбільшими. Дослідження колишніх столиць воєводств».
– Ти любиш повертатися до Ченстохової?
У більшості осіб, які – подібно до мене – виїхали зі свого міста на навчання, родинні зв’язки та стосунки, зав’язані в Ченстохові, є міцними. Хоча я вже 14 років живу в Кракові, моя ідентичність є розсіяною. Я почуваюся і краків’янином, і частостохов’янином, але також янов’янином, бо, власне, я родом з Янова під Ченстоховою.
Під час промоції моєї книги «Поза найбільшими» я помітив, що з людьми, які мають схожий досвід з моїм, легше розмовляти. Люди, які не походять з великих метрополій, краще розуміють, що сталося в Польщі за останні 30 років. Вони не поділяють думки, що факт від’їзду молодих талантів до великих міст є чимось очевидним.
– А що сталося за останні три десятиліття?
Якщо жили в метрополіях, можна було скласти враження, що Польща досягла якогось вражаючого успіху, що наш розвиток досяг неймовірного рівня. І справді, якщо подивитися на показники ВВП, так воно і сталося.
– То в чому проблема?
На практиці ми маємо багато різних Польщ. У найбільших центрах ситуація значно краща, ніж у 90-х. Але в середніх і малих містах уже не так оптимістично. Уявімо собі мешканця Валбжиха. Ще нещодавно це було місто середнього розміру з непоганими перспективами, де рівень життя був справді добрим. Сьогодні Валбжих – це польський Детройт. Місце, на яке в нікого немає ідеї.
Польща поділилася на ворогів трансформації та її бенефіціарів – згідно з поділом, запропонованим Яцеком Соколовським у книзі «Транснація. Поляки в пошуках політичної форми». Малі та середні міста належать до першої групи. Ми мали справу з низкою процесів, які протягом багатьох років послаблювали їх, одночасно посилюючи найбільші центри.
– Ця диспропорція з’явилася на початку 90-х, чи може трохи пізніше?
Період, який я враховую у своїх дослідженнях, починається в 1995 році. Ще до кінця ХХ століття не було видно чіткої різниці між, наприклад, Валбжихом, Бельськом-Бялою чи Ченстоховою та найбільшими метрополіями, такими як Варшава чи Краків. Початок серйозних проблем – це реформа самоврядування 1999 року та чіткіше входин Польщі в глобальну економіку.
Наша географічна структура є поліцентричною – у нас є розсіяна сітка багатьох міст, що є одним із найважливіших елементів спадщини ПНР. У 1975 році в Польщі було запроваджено 49 воєводств, внаслідок чого посилилися середні міста.
Тоді в них створювали велику промисловість, що допомагало їм розвиватися. Тим часом, після змін за часів уряду Єжи Бузека, ми мали справу з метрополізацією. Держава почала посилювати найбільших.
– Якою була в 90-х ідеологія щодо Польщі малих і середніх міст? Був якийсь план чи ідеї, що потрібно робити?
Відповім анекдотично. Під час дослідження я провів багато глибинних інтерв’ю. Одне з питань, яке я задавав, стосувалося того, яку територіальну політику проводили окремі уряди, які вони мали з цього приводу засади. Я гадав, що це буде тема, про яку я спокійно зможу написати розділ. Однак виявилося, що цього сюжету взагалі немає. Усі мої співрозмовники одностайно стверджували, що у нас ніколи не було жодної територіальної політики. Мислення мапою не працювало.
– Але взагалі не намагалися цього робити?
Якщо подивитися на стратегічні документи, то дещо там знайдемо. Був план Міхала Боні, який передбачав поляризаційно-дифузійну модель, тобто таку, в якій розвиток мав розливатися від метрополій до менших міст. Однак на практиці він ніколи так не реалізовувався.
З іншого боку, Стратегія відповідального розвитку Матеуша Моравецького теоретично робила ставку на міста середнього розміру. Колишній прем’єр мав ідею-фікс їх посилювати. Тільки за цим документом не стояли жодні реальні інструменти, програми підтримки.
Тим часом на Заході модним є підхід, відомий як place-based policy, тобто територіально орієнтована політика.
– Що це означає на практиці?
Держава дивиться на карту і бачить, що Ченстохова та Грудзьондз мають абсолютно різні проблеми, отже, вони потребують різних форм підтримки. Наша державна політика була територіально сліпою. Рафал Матя якось сказав мені, що перше, що слід зробити, – це повісити карту Польщі в кабінеті кожного міністра. Щоб ці люди усвідомили, що за межами Варшави теж існує якийсь світ.
Переклад з пол ПолітКом
