Фрагмент із книжки Серджіо Беттіні «Мистецтво на заході античного світу» описує світ, у якому важко не впізнати схожість із тим, у якому ми живемо.
«Привілейована державна бюрократія перебирає на себе політичні функції (передбачаючи візантійський і середньовічний суд), тоді як маси виявляються ізольованими (зародок народної анонімності середньовіччя), однак усередині держави формуються нові соціальні осередки навколо різних форм діяльності (зародки середньовічних корпорацій), і латифундії, ставши автаркічними, з’явилися прелюдією до появи низки великих монастирів і самої феодальної держави».
Якщо концентрація політичних функцій у руках державної бюрократії, її ізоляція від народної бази і зростаюча індиферентність мас цілком відповідають нашій історичній ситуації, то досить оновити терміни в цих рядках, щоб і тут побачити щось знайоме. Великі латифундії, про які пише Беттіні, сьогодні відповідають економічним і соціальним групам, які діють дедалі автаркічніше, слідуючи логіці, що цілком відірвана від інтересів суспільства, а соціальні осередки, що формуються всередині держави, відповідають не лише лобі, які діють усередині державної бюрократії, а й включенню цілих професійних категорій у державні функції, як це сталося останніми роками з лікарями.
Книга Беттіні датується 1948 роком. 1971 року вийшла книжка Роберто Вакки «Прийдешнє середньовіччя», у якій автор передбачив катастрофічний розвиток найрозвиненіших країн, що зіштовхнуться з нерозв’язними проблемами, пов’язаними з виробництвом і розподілом енергії, транспортом, водопостачанням, утилізацією відходів та обробкою інформації. Якщо Вакка писав, що в його роки застереження про катастрофу, що насувається, були настільки численні, що породили справжню «руїнографічну» літературу, то нині кількість апокаліптичних прогнозів, особливо пов’язаних із кліматом, щонайменше подвоїлася.
Але якщо катастрофи, подібні до тих, що виникають унаслідок використання ядерної енергії, якщо не вірогідні, то, вже точно, можливі, то деградація систем, у яких ми живемо, мислима і без того, щоб із необхідністю набувати катастрофічної форми. Політичний, економічний і духовний крах європейських країн, наприклад, очевидний сьогодні, навіть якщо вони продовжать існувати ще якийсь час. Як же тоді ми тоді собі уявляємо епоху нового середньовіччя? Як політична індиферентність, яку ми бачимо навколо себе, може трансформуватися в «народну анонімність», здатну винаходити нові й анонімні форми самовираження та життя?
І яким чином ізоляція державних бюрократій і множення автаркічних володарів могли провіщати появу явищ, подібних до великих монастирів, у яких втеча із суспільства породжує нові форми спільноти? Безсумнівно, це може статися тільки в тому випадку, якщо спочатку невелика, але зростаюча кількість людей зможе побачити в політичних формах, що розпадаються, провісника нових або давніх форм життя.
Джорджо АГАМБЕН
переклад ПолітКом
