Один із найщедріших спонсорів російських обстрілів вирішив заявити про свою образу (це визначення НАЗК). Уявіть собі: тютюнова корпорація «Філіп Морріс Інтернешнл», яка старанно наповнює бюджет країни-агресора, раптом обурилася, що її власну фабрику під Харковом накрило російською ракетою.
Українські ЗМІ чемно відзвітували: наприкінці січня — приліт, персонал в укритті, ніхто не постраждав. Дякувати Богу, люди цілі. Але вибачте, люди, а що ви, власне, робили на фабриці, яка, за офіційними запевняннями компанії, «закрита»? Бо пані з пресслужби вже відзвітували: харківські потужності законсервовані, все виробництво — у Львові. То що ж там горіло? “Моральні принципи”?
І ось тут настає момент істини, гідний пера класиків сатири. Компанія, яка ще 2022 року пафосно обіцяла «вихід із російського ринку», нікуди, звісно, не вийшла. Бо навіщо? Ринок — годівниця. Податки платяться, прибутки ростуть, виробництво нарощується. І ось цій самій компанії раптом прилітає від тих, кого вона ж і спонсорує. Російські ракети, російське залізо — і все це, панове, за ваші гроші. Прикурюйте тепер від цього вогнища з відверто московським «душком».
Та найбільше вражає не цинізм — цинізмом нас не здивуєш. Вражає балансування на рівні вищого пілотажу: лівою рукою компанія звітує про «мільйони гривень на сучасне укриття для працівників», а правою — перераховує мільярди рублів на «сво» в росії. Нічого не муляє? Руки не болять? Сумління мовчить, бо «nothing personal, it’s just business»? Ну-ну.
А знаєте, яке найсуворіше покарання спіткало «Філіп Морріс» в Україні? Їх внесли до списку «спонсорів війни». Оце так прочухан! Публічний осуд! Мабуть, у корпоративній штаб-квартирі досі тремтять від переляку.
І що далі? А далі — а нічого! Компанія працює. Виробляє. Продає. Має свою лінійку, свою частку ринку, свої пільги. І навіть користується тим самим «адвалором» — хитрим алгоритмом акцизу, прив’язаним до ціни, який, як відомо, дуже люблять ті, хто вміє рахувати гроші. Тут трохи про це я вже писав – https://politcom.org.ua/prybutok-vse-vijna-nishho-tyutyunovi-korporacziyi-philip-morris-i-jti-vbyvayut-ukrayincziv
А головне — майже всі працівники «Філіп Морріс» та їхнього дистриб’ютора «Тедіс» (належить одеському бізнесмену, чиє прізвище вже стало мемом) — заброньовані. Не служать. Не воюють. Виробляють продукт, який вбиває повільно, але впевнено, поки їхні співвітчизники гинуть швидко — від російських ракет, сплачених їхнім же роботодавцем.
І тут у мене, знаєте, питання до тих, хто купує продукцію цих лицемірів. Ви чим себе виправдовуєте? «Якісний тютюн»? «Звик до смаку»? «А що я можу вдіяти»? А ще питання до працівників. Вас, справді, не «вкурвлює»? Не нудить від усвідомлення, що ваша зарплата має легкий присмак попелу з Бучі, Ізюма, Бахмута, Авдіївки?
Ви сидите в офісі у Львові, бронь забезпечує спокійне життя, а на сході гинуть люди — зокрема й від податків, які ваша компанія справно сплачує в росії. І щось мені підказує: начальство не радить про це думати. Начальство радить курити. Бажано — їхню продукцію.
“Філіп Морріс” – третій найбільший платник податків у росії. $7 мільярдів — у 2024 році. $220 мільйонів — тільки податку на прибуток. Дані — не мої, це Київська школа економіки, це B4Ukraine. Відкриті джерела. Відкрита правда. А в Україні — відкриті магазини, повні полиці, щитова реклама, і жодних реальних санкцій.
Як таке можливо? Як компанія, яка через сплату податків в росії фактично фінансує вбивство українців, отримує в Україні не націоналізацію, не ембарго, а — пільги? Статус «критично важливого підприємства»? Бронювання для персоналу? Хто ті лобісти, що гріють це “диво”? Скільки коштує цей сюрреалізм і хто постачає декорації?
Звісно, нам скажуть: «Економіка! Робочі місця! Податки!» А ви знаєте, як пахнуть ці податки? Вони пахнуть димом. Але не тютюновим. І поки ми куримо, платимо й мовчимо — вони курять у райських куточках, заплющуючи очі й цитуючи класику: «Нічого особистого, просто бізнес».
А бізнес, як відомо, любить тишу. І не любить, коли йому нагадують, що ракети, які прилітають по його фабриках, — це бумеранг, який він же й запустив.
Приємного вам диму, панове спонсори. Сподіваюся, він виїсть вам очі.
автор – Віталій КУЛИК
