Звіт за результатами експертного опитування
Дата: 5-11 лютого 2026 року
Метод: Узагальнення експертних оцінок (моделювання на основі тенденцій 2023–2026 рр.)
Опитано: 12 профільних експертів
Проводив: Центр досліджень проблем громадянського суспільства за підтримки Навчально-наукова Лабораторія протидії дезінформації КНЕУ
ВСТУП
В умовах тривалої збройної агресії, попри часткову адаптацію суспільства та державних інституцій до роботи в кризових умовах, проблема захисту соціальних прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО) не втрачає своєї гостроти. Станом на початок 2026 року в Україні офіційно зареєстровано понад 4,62 мільйона ВПО, з яких частина перебуває у статусі переміщених з 2014 року. Цей звіт підсумовує оцінки експертів щодо ключових проблем, ефективності державної політики та першочергових заходів, необхідних для забезпечення соціальних прав ВПО.
1. КЛЮЧОВІ ПРОБЛЕМИ У СФЕРІ ДОТРИМАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ВПО
Експерти одностайно визначають три найкритичніші проблеми, які мають системний характер і не вирішуються роками:
1.1. Житлове питання
Відсутність довгострокових державних програм забезпечення житлом є найболючішою проблемою. Чинні механізми компенсації за оренду житла не встигають за ринковими цінами: у 2025 році середній розмір компенсації покривав лише 10-30% фактичних витрат на оренду в обласних центрах. Програми іпотечного кредитування залишаються недоступними для переважної більшості ВПО через відсутність стабільного доходу та кредитної історії. Програма «Прихисток» вичерпала свій потенціал ще у 2024 році, а єВідновлення працює надто повільно і не охоплює осіб, чиє житло залишається на окупованих територіях.
1.2. Працевлаштування та економічна інтеграція
Рівень безробіття серед ВПО суттєво перевищує середньостатистичний по країні. Основними бар’єрами є:
- невизнання професійних кваліфікацій, особливо для освітян, медиків, державних службовців;
- брак програм перенавчання, орієнтованих на реальні потреби ринку праці;
- небажання роботодавців офіційно працевлаштовувати ВПО через ризики мобілізації (для чоловіків) та адміністративне навантаження;
- психологічні бар’єри та професійна деморалізація внаслідок тривалого вимушеного безробіття.
1.3. Соціальна ізоляція та недостатня інтеграція в громади
Політика підтримки ВПО досі зосереджена на забезпеченні базових потреб (виживання) і майже не працює в площині соціальної інтеграції. ВПО часто залишаються «чужими» в приймаючих громадах. Це проявляється у:
- відсутності програм соціального згуртування (community building);
- стигматизації ВПО в публічному дискурсі («отримувачі допомоги», «утриманці»);
- браку участі ВПО в місцевому самоврядуванні та громадському житті (критичне ставлення до місцевих Рад ВПО).
2. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДТРИМКИ ВПО
За шкалою від 1 до 5 експерти оцінюють ефективність чинної державної політики на 2 бали (незадовільно).
Досягнення:
- Цифровізація послуг через портал «Дія» (спрощення реєстрації, подання заяв);
- Збереження виплат для найбільш вразливих категорій (особи з інвалідністю, пенсіонери);
- Гнучкість освітньої системи (дистанційне навчання, спрощене зарахування до шкіл).
Недоліки:
- Політика залишається кризовою, а не стратегічною: держава реагує на загострення, але не будує довгострокових механізмів;
- Відсутній перехід від пасивної підтримки (виплати) до активної (стимулювання самозайнятості, бізнесу, професійного розвитку);
- Дублювання функцій між різними міністерствами та відомствами.
3. ПРОГАЛИНИ В ЗАКОНОДАВСТВІ ТА МЕХАНІЗМАХ РЕАЛІЗАЦІЇ
3.1. Житлова сфера
- Відсутність законодавчого закріплення програми соціальної оренди з фіксованою платою та державним субсидуванням різниці;
- Невизначеність статусу житла, збудованого за кошти міжнародних донорів (хто власник, хто балансоутримувач);
- Бюрократична забюрократизованість програм компенсації за знищене житло.
3.2. Трудова сфера
- Відсутність ефективних податкових стимулів для роботодавців, які працевлаштовують ВПО;
- Недостатнє фінансування програм професійного навчання та перенавчання.
3.3. Медичне обслуговування
- Фізична недоступність медичних закладів у сільській місцевості та прифронтових зонах;
- Черги на отримання спеціалізованої медичної допомоги (особливо в обласних центрах);
- Невирішеність питання забезпечення ліками хронічних хворих серед ВПО.
4. СТАЛІСТЬ ТА ДОВГОСТРОКОВІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ
Політика підтримки ВПО характеризується експертами як ситуативна/кризова.
Основні ознаки:
- Реагування на «пожежні» виклики без цілісного підходу та єдиного центру відповідальності за здійснення державної політики підтримки;
- Стратегія інтеграції ВПО досі не ухвалена як цілісний документ із чіткими KPI та фінансовим забезпеченням;
- Бюджетне планування здійснюється короткими горизонтами (1 рік), що унеможливлює довгострокові інвестиційні проекти.
- Наслідком є втома донорів та втрата довіри з боку самих ВПО, які не бачать перспективи повернення до повноцінного життя.
5. ВРАХУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТА ПОТРЕБ РІЗНИХ ГРУП
Оцінка експертів: недостатнє врахування.
Гендерний вимір:
- Політика є гендерно-нейтральною на папері, але на практиці не враховує специфічних потреб жінок (безпека, працевлаштування з гнучким графіком, доступ до медицини).
Люди похилого віку:
- Фізична недоступність послуг, цифровий розрив, відсутність адаптованих програм соціалізації.
Особи з інвалідністю:
- Безбар’єрність залишається декларацією; житло, громадський простір, робочі місця не адаптовані.
Діти та молодь:
- Освітні втрати через часті переміщення;
- Відсутність програм психологічної реабілітації для дітей-ВПО;
- Невизначеність із доступом до вищої освіти (пільги, гуртожитки).
- Неінтегрованість та відсутність соціалізації з однолітками в місцях переміщення
Регіональна диференціація:
- Політика не розрізняє великі міста, малі містечка та сільську місцевість;
- Ігнорується специфіка прифронтових територій, де безпекова ситуація унеможливлює довгострокове планування.
6. ПЕРШОЧЕРГОВІ ЗАХОДИ ДЛЯ ПОКРАЩЕННЯ СТАНУ ДОТРИМАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ВПО
Експерти пропонують такий перелік першочергових реформ:
- Ухвалення Стратегії інтеграції ВПО до 2030 року з чіткими цілями, індикаторами, фінансовим планом та відповідальними виконавцями.
- Запровадження державної програми доступної оренди житла, яка передбачатиме субсидіювання різниці між ринковою орендною платою та платоспроможністю ВПО, а також будівництво/придбання соціального житла громадами.
- Спрощення процедур підтвердження професійних кваліфікацій через запровадження дистанційних іспитів, портфоліо, спрощених стажувань.
- Запровадження податкових канікул та компенсацій ЄСВ для роботодавців, які офіційно працевлаштовують ВПО на строк не менше 2 років.
- Розширення програм мікрогрантів на відкриття власної справи зі спрощеною звітністю та меншою часткою співфінансування.
- Інтеграція ВПО до програм місцевого економічного розвитку через механізми участі в громадському бюджеті, дорадчих органах при місцевих радах.
- Створення єдиної міжвідомчої бази даних потреб ВПО, яка б об’єднувала інформацію Мінсоцполітики, Мінрегіону, ОВА та громадських організацій.
7. КООРДИНАЦІЯ МІЖ СУБ’ЄКТАМИ ПОЛІТИКИ ПІДТРИМКИ ВПО
Оцінка: незадовільна, фрагментована.
Сильні сторони:
- Ефективна співпраця з міжнародними організаціями (МОМ, УВКБ ООН, Червений Хрест) у фінансуванні гуманітарних програм;
- Активна роль громадських організацій, які часто виконують функції, що мали б виконуватися державою;
- Децентралізація надала громадам інструменти для вирішення локальних проблем.
Слабкі сторони:
- Відсутність єдиного координаційного центру – функції розпорошені між Мінсоцполітики, Мінветеранів, Мінцифри, Мінгромад;
- Конфлікти компетенцій між центральною та місцевою владою (питання фінансування, хто має платити);
- Громадські організації працюють «замість» держави, а не «разом» із нею, що створює ризики припинення допомоги у разі згортання донорських програм;
- Брак зворотного зв’язку – політика формується без системного залучення самих ВПО до прийняття рішень.
ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
- Україна потребує переходу від гуманітарної парадигми до парадигми розвитку у політиці підтримки ВПО. Виплати є необхідними, але недостатніми; ключовими стають інструменти економічної інтеграції, житлової політики та соціального згуртування.
- Назріла необхідність інституційної реформи: або створення єдиного органу з питань інтеграції ВПО, або чіткого розподілу повноважень із запровадженням обов’язкової міжвідомчої координації.
- Політика має стати чутливою до різноманіття – враховувати гендерні, вікові, регіональні особливості, потреби людей з інвалідністю.
- Без вирішення житлового питання будь-які інші заходи будуть паліативом. Державна житлова стратегія для ВПО має стати пріоритетом №1.
- Участь ВПО у формуванні політики має бути не ситуативною, а інституціоналізованою (квоти в дорадчих органах, обов’язкові консультації).
підготував – Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства
