Нещодавно в мережі багато людей сміялися над поспішною “демобілізацією” з наглядових рад Тимофія Милованова. “Принципова” відставка людини, яка “звикла діяти” та “створювати нормальний прозорий комплаєнс”… Але замість хайпу варто було прискіпливо подивитися на самі наглядові ради, і не лише «Енергоатому» та «Укроборонпрому», а взагалі – як на інструмент зовнішнього управління активами. Чи справді корпоратизація забезпечила держкорпораціям ефективний менеджмент, прозорість рішень, декорумпувала та вивела їх у прибутковий режим?
Коли відбувалася корпоратизація «Енергоатому», окремі експерти запитували, чи є сенс у такому рішенні в умовах війни та окупації ЗАЕС? Чи є хоч один успішний приклад роботи державного підприємства після корпоратизації? Нагадаю, це було восени 2022 року! Нардеп Олексій Кучеренко тоді вказував, що «НАК «Нафтогаз», в якому ми аудит не можемо три роки зробити і зрозуміти, чому падає видобуток і чому він збитковий, чи Оператор ГТС в боргах як у шовках, чи «Укренерго» зі своїми проблемами? Покажіть хоч один приклад. Тому казати, що під час війни ця корпоратизація («Енергоатому)» хоч щось принесе для підприємства, для енергетики України, вибачте, це авантюра».
Минуло 2 роки з часу корпоратизації ( давайте говорити про 3 роки з моменту корпоратизації ). Наглядова рада НЕК «Енергоатому» виявилася неспроможною та відверто непотрібною структурою. Під освяченням “незалежних” наглядачів в «Енергоатомі» розквітло організоване злочинне угрупування, яке крало з бюджету лярди грошей, а збитки вішало на людей у вигляді збільшення тарифів. Бо це історія не одного взятого «Енергоатому», а всієї енергетики. Запитайте у Професора…
Я пам’ятаю, як з високої трибуни ВР у жовтні 2022 року нардеп Андрій Герус проголошував, що “такий процес корпоратизації дасть змогу компаніям працювати більш прозоро, формується новий підхід до звітності, формується щоквартальна, піврічна, річна звітність, яка подається в Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Також це дає можливість компаніям формувати або створювати якісь спільні підприємства для реалізації нових проектів. І це взагалі крок уперед, тому що форма «державне підприємство» — це атавізм, це застаріла форма. І нині світ рухається до того, що має бути акціонерне товариство”. Його колеги та спікери від відомого медіаолігарха десятки годин ефірів присвятили оповідям, як корпоратизація «Енергоатому» врятує галузь від корупції та прибере від мирного атому всі ці традиційні клани, що десятиліттями годувалися…
Герус тоді мені десь написав у коментах, що “процес корпоратизації абсолютно не означає, що це якийсь процес приватизації. І в нашому законопроекті прописано, що 100 відсотків акцій буде залишатися у власності держави. Інше законодавство також говорить, що такі об’єкти не підлягають приватизації”… Так. «Міндічі» не збиралися тоді приватизовувати АЕС, вони приватизували фінансові потоки.
Давайте подивимося на інші корпоратизовані компанії з “потужними” наглядовими радами:
– «УКРЗАЛІЗНИЦЯ». Корпоратизована в 2015 році. У 2018 році компанія була перетворена з публічної на приватну. Є підприємством-монополістом у сфері залізничних перевезень. Станом на листопад 2025 року – банкрут. Як зазначала голова ТСК народна депутатка від фракції “Слуга народу” Юлія Гришина, “«Укрзалізницю» ми майже втратили у зв’язку з тим, що у нас абсолютно непрофесійне керівництво, більшість якого тимчасово працює на своїх посадах. Друге — це корупція, яка не розслідується. Коли немає розслідування, немає результатів, підозр, люди не несуть відповідальності, не відшкодовують державі збитки, це стимулює збільшення рівня корупції в «УЗ». Усе це знищує державне стратегічне підприємство”, — наголосила нардепка. Натомість Сергій Лещенко, член наглядової ради «УЗ», визнаючи факт банкрутства компанії, виправдовує роздачу безкоштовних кілометрів… Цікаві ідеї від “наглядачів” та виправдання власної потрібності.
– «УКРЕНЕРГО». У звіті профільної ТСК зазначається, що дії керівних органів державної компанії НЕК «Укренерго» у період із 2018-го до 2022 року мали ознаки зловживання владою, перевищення повноважень і доведення до дефолту. “На початок воєнного стану обсяг кредитного портфеля НЕК «Укренерго» складав €1 151,59 млн і $512,22 млн. Із них за період 2018–2022 років вибірка коштів здійснювалася по шість із 10 проєктів. Водночас були встановлені факти сплати відсотків за їх невибірку в розмірі €4,8 млн і $2,5 млн. Систематичне неефективне використання високої ліквідності (залишків на рахунках) НЕК «Укренерго» призводило до додаткових витрат на обслуговування кредитного портфеля” тощо. Наглядова рада «Укренерго» до останнього не бачила проблем у правлінні Кудрицького, ще й всіляко мотивувала себе значними гонорарами.
– «НАФТОГАЗ». Ще один банкрут під управлінням наглядової ради. В 2018-2019 році глава наглядової ради НАК «Нафтогазу» Клер Споттісвуд отримувала гонорар у сумі 230 тисяч доларів на рік. Робота “наглядачів” полягала виключно в підписанні протоколів, які готувало правління. В 2020 році, коли «Нафтогаз» показав колосальні збитки і стало остаточно ясно, що «програма 20/20» для ніби як збільшення видобутку газу — це авантюра, члени наглядової ради «сором’язливо» понизили собі гонорари. Коли Андрію Коболєву вручили підозру у справі про отримання багатомільйонної премії (це в ситуації загальних збитків «Нафтогазу»), та ж Споттісвуд виправдовувала космічні гонорари та премії правлінню.
Після «Міндічгейту» притомні люди починають задавати питання, а що, власне, роблять наглядові ради, щоб запобігти такому схематозу. Ніби їх створювали для прозорості корпоративного управління, фінансів та зниження корупціогенних ризиків? То чому в корпоратизованих компаній виникають найбільш гучні корупційні історії із крадіжками в млрд грн? Це недолуга політика відбору членів наглядових рад? Хто і чому саме цих людей, за якими критеріями, обирає в наглядачі? Як так сталося, що у більшості випадків наглядові ради не помічають схематозу?
Можливо, є сенс у пропозиції Юлії Тимошенко про те, що має настати кримінальна та майнова відповідальність членів наглядових рад за корупцію в піднаглядних держкорпораціях? Хоч би повернути мільйонні гонорари, які вони собі встановлювали за рахунок держбюджету.
Принаймні, є привід ретельно перевірити державні корпоратизовані компанії-монополісти, які управляються іноземним грантовим менеджментом. Співвіднести заплановано-задекларовані показники ефективності та реальний стан компаній.
автор – Віталій КУЛИК, політолог
