Нещодавно в одному пабліку прочитав “ЮВТ була в політиці, ще коли більшість нинішніх можновладців ходили під стіл пішки. І якщо поставити на ваги НАБУ і ЮВТ, у сенсі «хто кого з’їсть», ми б скоріше поставили на неї, ніж на «антикорупціонерів». Це уявлення поширене поза нашою фейсбучно-ліберальною бульбашкою. Чому так?
- Досвід “зламу” системи та символ опору. Юлія Тимошенко має унікальний досвід протистояння системному тиску та кримінальним переслідуванням, який формував її як політикиню ще з часів Леоніда Кучми. Справжнім випробуванням стала реальна посадка за часів президентства Віктора Януковича. Однак цей період, замість того, щоб знищити її кар’єру, став потужним каталізатором її політичної легенди та перетворив її на символ опору авторитарним практикам. Навіть серед її критиків є усталене уявлення, що Тимошенко здатна перевернути й цю справу НАБУ на свою користь, використавши її для посилення своєї позиції.
- Ідеологічна альтернатива та критика інфраструктури управління. Сьогодні Тимошенко артикулює парадигмальну альтернативу, різко відмінну від домінуючого дискурсу. Вона пропонує сувереністський, патерналіський, соціально орієнтований та економічно протекціоністський порядок денний, що є явною антитезою неоліберальній глобалізації та неоколоніальним практикам. Вона критикує НАБУ не просто як правоохоронний орган, а як інструмент політичного впливу та селективного правосуддя. Її риторика, спрямована проти умов міжнародних кредитів та моделей реформ, що закріпачують країну, знаходить відгук у певних верствах населення. Тому атака НАБУ на Тимошенко сприймається її прихильниками як помста за сувереністську позицію.
- Контекст нормалізованої парламентської корупції та “вибірковість” правосуддя. В Україні клієнтилізм і фінансове мотивування депутатів десятиліттями були нормою формування парламентських більшостей. Політичні сили “наймали” депутатів-одномандатників, пропонуючи “бонуси” за голосування, що створювало “торгівельні” фракції. Тобто платити депутатам було невимовною нормою увесь час. У цьому контексті справа НАБУ проти Тимошенко розглядається багатьма як “вибіркова”. Виникає питання, чому переслідують саме її, а не з “директорів парламент”у, хто безпосередньо фінансував утримання коаліцій через конверти?
- Політичний, а не кримінальний характер справи. Звинувачення вимагає для Тимошенко застави в 50 млн грн. та електронний браслет. “Батьківщина”, найімовірніше, ці гроші знайде. На відміну від ряду інших нардепів, Тимошенко не тікатиме — вона не втекла навіть за Януковича. Хоча в антикорупційному середовищі цю справу вважають простою, реальність складніша. Ми вже перебуваємо в електоральній логіці, і справа набуває передусім політичного, а не суто кримінального характеру. Поза певними інформаційними бульбашками її сприймають як елемент зачистки політичного поля та усунення незручного опонента, що може ускладнити її перебіг і зробити результат не таким однозначним, як очікують ініціатори.
Сьогодні історія НАБУ — це каскад піару, гучних підозр, публікацій та звинувачень, що зрідка переходять у реальні вироки, особливо стосовно діючих політиків першого рангу. Операція “Мідас” вам у поміч. Тепер НАБУ стикається не з очікуваним “легким” об’єктом, а з досвідченим політичним гравцем, який вже кілька разів виходив із-під ударів системи, перетворюючи переслідування на політичний капітал. Отже якщо виявиться, що мало місце “вибіркове правосуддя”, то у підсумку “з’їдять” антикорів, буде суттєво підірвана довіра до цієї інституції.
автор – Віталій КУЛИК
