“Міндічгейт” ознаменував вибухом політичної кризи. Стало зрозуміло, що система вже не вивозить. Я зараз не про державу в цілому, не про фронт чи оборону, а про політикум і управління.
Видання LIGA.net пише, що “монобільшість “слуг народу” – в депресії. Там не розуміють, чого очікувати далі та як голосувати за бюджет-2026. Без інших фракцій голосів на це їм не вистачить. Об’єднуватись з депутатами від колишньої ОПЗЖ більше ніхто не хоче. Президент пообіцяв своїй фракції власний план виходу з кризи. Допоки він над ним працює, зростає вірогідність італійського страйку депутатів. Тим паче що президент значно більше переймається міжнародним треком, аніж внутрішньополітичними проблемами – їх переклали на голову Офісу президента Андрія Єрмака. Який і сам їх не надто активно вирішує, і доступ до президента суттєво обмежив”.
Насправді політична криза в латентному форматі існувала в країні вже довгий час. Її просто публічно заперечували. Внутрішня фронда у владі збільшувалася, кількість тих, кого усунули від потоків та управлінських рішень, а натомість навішали політичну відповідальність без перспективи, зростала. Конфлікти між угрупуваннями ставали дедалі жорсткішими і не передбачали замирення. Зеленський втратив роль судді над сутичкою та центру “останнього слова”. З’ясувалося, що Банкова не контролює силовиків, а ті не поспішають виконувати команду “фас”, бо все якось “політично непевно”…
Ще минулого року я казав про насування “ідеального шторму” та консолідацію незадоволених. Тиждень тому Банкову могла врятувати відставка уряду та його перепризначення без токсичних фігур. Тепер ні. Володимир Олександрович затявся. Коли він погодиться здати Єрмака та прийде поговорити про уряд, вже вимагатимуть його власну голову. Кожна його кадрова поступка не встигатиме за вимогами суспільства. Ми це вже на проходили.
Яким міг би бути політичний антикриз Зеленського?
Перший. Погодитися на один з різновидів коаліції національної єдності. Провести консультації з парламентськими фракціями та запропонувати розділити з правлячою партією політичну відповідальність у Воєнному кабінеті. Якщо вже у Володимира Зеленського непереборна політична алергія щодо Петра Порошенка, то є “Батьківщина” Юлії Тимошенко. А у Юлії Володимирівни є концепція коаліційного уряду та готова програма “Нового курсу”, яка містить багато з того, що цілком зайшло й виборцям самого Зеленського. Тимошенко знається на соціалці, економічних “болях” та боротьбі з транснаціоналами. “Батьківщина” додала б на постійній основі голоси в парламенті. Це вже не офісно-президентська республіка, а є офіційні політичні партнери. Яка ж це вже диктатура? І в діалозі із західними партнерами завжди можна було б замаскувати небажання поступатися партнерам під “непримиримість та “агресивний суверенізм” союзника – Тимошенко. Такий союз міг би бути корисним. На певний час…
Другий. Коаліція національної стійкості. Концепт викладено в заяві Микити Потураєва і, схоже, підтриманій частиною “слуг” правіше за Арахамію. Потураєв і деякі «слуги» погодилися, що Уряд має бути: а) сформований з фахівців із бездоганною репутацією та підтвердженим досвідом управління у відповідних сферах; б) орієнтований на виконання чітко визначеного антикризового мандату: забезпечення обороноздатності, стійкості економіки, енергетичної безпеки та безкомпромісної боротьби з високопосадовою корупцією. Також пропонується щоб “владний трикутник: Президент України — Верховна Рада України — Кабінет Міністрів України — повинні повернутися в рамки Конституції України і будуватися за принципами парламентсько-президентської республіки». Звичайно для цього потрібна нова неформальна коаліція в ВР за участю усіх охочих, але персональний склад уряду не партійний, а більш технократичний. Знову ж таки повертаємося до оформлення політичної взаємодії з фракцією “Батьківщина”, депутататськими групами “Довіра”, “За майбутнє” і та ін.
Третє. Тимчасовий Уряд народної довіри. Це ідея від ініціативи 7 кроків до Перемоги. “Довіру до влади можна відновити лише за умови, що її формуватимуть люди, які пройшли крізь горнило війни, довели свою державницьку позицію, продемонстрували моральні, етичні та вольові якості, а також мають відповідну фахову підготовку, компетенції та здатність працювати в умовах кризи”. Такий уряд має складатися з професіоналів, яким довіряють фахівці, які не мають корупційного минулого та брали безпосередню участь в обороні України. А ще – це тимчасовий уряд, оскільки відразу після його формування має бути оголошено про підготовку виборів президента та парламенту.
Якщо ще на тому тижні можна було сперечатися яка з форм краща, то тепер вже немає жодної різниці. Будь-яка краще ніж те, що обрав Зеленський. Ігнорування здорового глузду й збереження офісоцентричного режиму прискорює наш рух до прірви. Навіть уряд з Тимошенко здається ліпшим, ніж Алі-Баба та його 40 міндічів. Бо це хоча б якась політика та баланси стримування і противаг.
Так, можна дочекатися другого акту драми (одні кажуть, що він почнеться до нового року, інші – після свят), чи нового твіта з 1 пунктом від Трампа. Але тоді наслідки можуть бути набагато гірші.
автор – Віталій КУЛИК
