На тлі стрімкого зростання популярності партії Реформ, Лейбористська партія повинна перемогти у боротьбі за громадську думку, інакше до 2029 року її чекає політичне забуття.
На щорічній конференції Лейбористської партії в Ліверпулі Кір Стармер нарешті представив політичну стратегію протидії зростанню впливу британської ультраправої партії Реформ. На тлі стрімкого зростання її рейтингів (27% проти 17% у лейбористів) Стармер розкритикував ключову політику Найджела Фаража щодо депортації сотень тисяч мігрантів зі статусом «необмеженого дозволу на проживання» (ILR), назвавши її расистською та аморальною – і він був правий у обох випадках.
Близько 165 тисяч людей отримали ILR минулого року: цей статус не надає повного британського громадянства, але зазвичай є шляхом до його отримання, гарантуючи більшість прав громадян, включаючи соціальні виплати. Фараж заявив про скасування статусу з заміною на п’ятирічні візи та позбавлення доступу до соціальних benefitів.
Наслідком стало б миттєве погіршення статусу сотень тисяч трудових мігрантів і збільшення масштабів бідності. Як і всі ультраправі популістські ініціативи, ця політика непрацездатна і розрахована на задоволення мстивих фантазій расистськи налаштованих виборців.
Ця пропозиція прозвучала одразу після жорстокої ультраправої демонстрації, де 100 тисяч людей рушили за засудженим расистським злочинцем Томмі Робінсоном до Уайтхолу, щоб почути заклик Ілона Маска до повалення уряду Великої Британії. Вона змусила Стармера зробити те, що йому не вдавалося протягом майже всієї каденції: ідентифікувати внутрішньополітичного противника та мобілізувати проти нього прогресивних виборців.
Успіх цієї тактики залежить від трьох факторів. По-перше, лейбористський уряд має почати відчутно покращувати життя робітничого класу в короткостроковій перспективі – людей, чиї реальні доходи знижувалися, чиї громадські служби занепадали, а беззаконня підривало якість життя. По-друге, необхідно зберегти фіскальну стабільність – приклад Макрона у Франції ясно демонструє чому. По-третє, і найважливіше, партія має вийти з технократичної зони комфорту та почати діяти так, ніби все суспільство і демократія зазнають асиметричної атаки – адже саме це зараз і відбувається.
Підйом Фаража зумовлений не лише наслідками політики жорсткої економії під час правління торі та гнівом через прибуття біженців на малих човнах. Це продукт діяльності ультраправих телеканалів і контент-мейкерів, які вільно використовують слабке регулювання та алгоритмічне посилення на платформах на кшталт TikTok і X.
Лейбористи втрачають підтримку через програш у інформаційній війні. Профіль Стармера в X часто публікує бездушні обіцянки мертвою мовою, нагадуючи політика 1990-х років у костюмі, що опинився посеред вуличних сутичок між фашистами, ісламістами та ультралівими.
Отримавши владу, лейбористи тижнями повідомляли про ситуацію «гіршу, ніж очікувалося» – що було правдою, але позбавило їхній нарратив надії та живої сили.
Отже, рішення перейти в наступ – постійно повідомляти усіма каналами, що загроза депортації стосується не лише невдалих біженців, а й людей, які створили домівки, сім’ї, платили податки та стали частиною спільноти, – було для Стармера єдиним вибором.
Компромісний варіант із заспокоєнням виборців Реформ “полегшеною” версією їхніх вимог став неможливим після рішення Фаража криміналізувати та депортувати медсестер, соціальних працівників та їхні родини, які прибули законним шляхом.
Однак втрата голосів робітників з колишніх промислових містечок – лише одна з проблем Стармера. Партія зелених із новим лідером-лівиком Заком Поланскі може привернути до 12% виборців. У мажоритарній системі лейбористи традиційно «переманили» таких виборців до тактичного голосування.
Зараз дві тенденції підривають цю стратегію: «ціннісне голосування» (прихильники зелених використовують голос як сигнал без огляду на уряд) та загострення уваги прогресивних колів на конфлікті в Газі навіть всередині самої Лейбористської партії.
Хоча позитивні ініціативи лейбористів у сфері нульових викидів не приносять політичних дивідендів у боротьбі із зеленими. Майбутнє партії після 2029 року визначатиметься тим, чи зможе вона протистояти загрозі уряду Фаража або коаліції з торі.
Стармера чекають дві небезпеки: соціальна напруга між ультраправими та протестувальниками через Газу створює атмосферу страху й насильства, де наратив відповідального уряду губиться. Кібератаки, підпали мечетей та антисемітські теракти відкривають широкі можливості для гібридних операцій Росії та Китаю.
Друга загроза – фіскальна. Лейбористи обмежили себе зобов’язанням не підвищувати три ключові податки, а їхні правила позик уразливі до технічних коректив. Разом із вимогами щодо оборонних витрат, наслідками COVID та торгівельною війною Трампа це може змусити уряд вдатися до поєднання позик і податків.
Найглибша небезпека криється тут: за чотири роки до виборів лідерство Реформи в опитуваннях є умовним. Але якщо Фараж збереже перевагу, світові ринки облігацій почнуть враховувати його програму вартістю £125 млрд на рік, а також ризики передачі влади абсолютно недосвідченій партії з доведеними зв’язками з Росією.
За прогнозами, доходності британських облігацій можуть зрости до 8% не лише у разі перемоги Фаража, але вже при її перспективі. Це підриве основу економічного плану Стармера та викличе паніку серед виборців.
автор – Пол МЕЙСОН, журналіст, письменник і кінорежисер. Його остання книга — «Як зупинити фашизм: історія, ідеологія, спротив» (How To Stop Fascism: History, Ideology, Resistance, видавництво Allen Lane), співпрацює New Statesman, Der Freitag і Le Monde Diplomatique.
9 жовтня 2025 року
Переклад з англ ПолітКом
