Коли Трамп послаблює західні альянси, а демократія зазнає ерозії вдома, європейці стикаються з болісною правдою: світ минулого щез.
Коли Друга світова війна лютувала в Європі на початку 1940-х років, у Стокгольмі німецький емігрантський видавець опублікував мемуари Стефана Цвейга «Світ учора: спогади європейця». Сповитий смутком, Цвейг описує «розрив часу», який поклав край старій Європі в лютості двох жахливих світових воєн.
Чи переживає сьогоднішня Європа ще один такий розрив? Чи ми знову стаємо свідками зникнення старого порядку — єдиного, який більшість із нас коли-небудь знав? Якщо так, то це невимовна втрата. Старий порядок гарантував мир, безпеку та добробут — спочатку лише Західній Європі, але після 1989 року й решті європейського континенту (за винятком колишньої Югославії). Той щасливий час тепер дедалі більше нагадує «Світ учора 2.0».
Варто згадати, що попереднє відходження Америки від континенту створило фатальний простір для радикальних ідеологій і ворожої пропаганди. За Гітлера та нацистів крайні націоналісти, прославляльники насильства та расизму, вороги демократії та запеклі прихильники диктатури вирішили, що настав їхній час. Нацисти захопили владу і навмисно розв’язали Другу світову війну, вкинувши Європу в прірву.
Де ми знаходимося сьогодні? Росія не тільки розв’язала загарбницьку та знищувальну війну проти України, але й почала випробовувати готовність НАТО захищати свій повітряний простір, порушуючи кордони Польщі та Румунії дронами та відправляючи винищувалі над Естонією. Тим не менш, хоча заяви США про солідарність часто звучали досить мляво з моменту повернення Дональда Трампа до Білого дому, було б помилкою казати, що ситуація можна порівняти зі світовою війною.
Швидше, президент Росії Володимир Путін бачить можливість переформатувати — за (добровільну чи мимовільну) допомоги Трампа — світовий порядок на свою користь. Європа є першим пунктом призначення його ревізіоністської стратегії, оскільки вона військово слабка та нерішуча, і більше не може повністю розраховувати на Америку.
Тут, у Європі, багато хто запитує себе, якій меті має слугувати політика Трампа. Навіщо він докладає всіх зусиль, щоб послабити Сполучені Штати та Захід в цілому? Чому він настільки м’який щодо Путіна?
Трамп, можливо, боїться ескалації війни в Україні у велику пожежу, але його підхід лише збільшує ймовірність саме такого результату. Політика його адміністрації умиротворення щодо Кремля та агресії щодо європейських союзників, очевидно, спонукала Путіна тиснути ще сильніше.
Світово-історичний успіх трансатлантичного світу ґрунтувався на військовому захисті, який забезпечувала Америка. Але завдяки підтримці сильних альянсів (НАТО для безпеки, Європейський Союз для економіки, демократії та права) Західна Європа протягом чотирьох десятиліть Холодної війни перетворилася на свого роду протекторат. У цьому процесі вона втратила — або, можливо, забула — свій суверенітет.
Європейці добре та безпечно жили в світі учорашнього дня, але ми знехтували обов’язками, що випливали з нашого зростаючого добробуту. Все змінилося, коли з’явився Трамп, заявивши, по суті: «Все, досить». Наступне падіння із затишного комфорту в крижану реальність силової політики відбулося так швидко, що ми не встигли адаптуватися. Все це стало справжнім шоком, який посилився ще й через раптове повернення війни на континент.
Але під час другої президентської каденції Трампа гостріше постало ще одне питання: що буде з Америкою? Хоча вона залишається провідною світовою державою, ця горда, стара демократія явно в небезпеці. Не минає і дня без новин про подальшу втрату прав, нехтування процедурами або порушення норм. Уряд федерації перетворився на інструмент для задоволення особистих примх Трампа.
«Земля вільних» перетворюється на олігархічну автократію прямо перед нашими очима. Неперервний потік указів з Білого дому фундаментально змінив місце Америки у світі. Колись ця країна уособлювала обіцянку свободи; тепер вона є найновішим і найпомітнішим випадком ерозії демократії та зростання авторитаризму.
Свобода слова — колись священна корова американської демократії — відкидається, її замінює режим злочину образ величності (криміналізація висловлювань проти монарха). Навіть ведуться серйозні дебати про те, чи будуть у майбутньому в США — батьківщині сучасної демократії — вільні та справедливі вибори. Не забуваймо: все, що відбувається в США, завжди впливатиме на всіх нас. Світ без могутньої демократичної Америки був би фундаментально іншим і, безсумнівно, гіршим.
Як і Цвейг, я не можу позбутися враження, що над нами сідає сонце. Щось безумовно добігає кінця. Моя прив’язаність до ідеї трансатлантичного Заходу та до образу Америки як бастіону свободи, демократії та безпеки була глибокою і довічною. Але це був світ учора.
автор – Йошка ФІШЕР, міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини з 1998 по 2005 рік і лідер німецької партії «Зелених» протягом майже 20 років.
8 жовтня 2025
