ЧИ ЗМОЖЕ ТРАМП ВИТІСНИТИ ВЕНЕСУЕЛЬСЬКОЮ НАФТОЮ РОСІЮ З РИНКУ?

Січ 8, 2026

Після усунення Ніколаса Мадуро у Вашингтоні заговорили про «нову нафтову Венесуелу». Дональд Трамп відкрито закликав американські компанії інвестувати мільярди доларів і повернути країну на світовий ринок. Держсекретар Марко Рубіо пішов ще далі – заявив, що венесуельська нафта не повинна контролюватися Китаєм, Росією чи Іраном. Ринки миттєво відреагували: ціни коливалися, а в медіа з’явилися заголовки про «нафтову альтернативу Росії». Але політичні заяви – це не барелі. І тут починається реальність.

Після зміни влади у Каракасі Дональд Трамп публічно говорить про «мільярди доларів інвестицій» і можливість швидко повернути Венесуелу на світовий нафтовий ринок.

У Білому домы не приховують, що США готові координувати продаж венесуельської нафти, контролювати фінансові потоки та спрямовувати доходи на «стабілізацію» економіки.

Звучать і більш конкретні орієнтири: за сприятливих умов Вашингтон очікує збільшення видобутку на 200–400 тис. барелів на добу протягом 12–24 місяців.

Європейські політики додають геополітичний вимір: повернення Венесуели на ринок, мовляв, може послабити позиції Росії, збільшивши глобальну пропозицію і створивши тиск на ціни.

На цьому тлі трейдери вже закладають у котирування потенційні додаткові барелі у середньостроковій перспективі, що й пояснює короткочасну волатильність цін.

Звучить переконливо.

Але за межами риторики бракує ключового – операційного плану:

– хто саме інвестує (корпорації чи фонди);

– у які родовища, на яких юридичних умовах;

– як будуть вирішені арбітражі на мільярди доларів;

– хто візьме на себе політичні та технологічні ризики.

Бізнес, на відміну від політиків, дивиться на цифри тверезо – і поки що не аплодує, а рахує. Чи має Венесуела потенціал? Так. Але…

Потенціал у Венесуели колосальний. До приходу жо влади ультрапопуліста Уго Чавеса країна видобувала 3–3,5 млн барелів на добу. Запаси нафти оцінюються у понад 300 млрд барелів – найбільші у світі. Проблема в іншому.

Політизація нафтової галузі, масові звільнення фахівців у PDVSA (в т.ч. – іноземців), націоналізація і вигнання іноземних компаній за Чавеса, а згодом корупція, управлінський хаос і санкції за Мадуро призвели до обвалу видобутку.

Тепер майже в 7,5 разів менше – 400 тис. барелів на добу.

Венесуела втратила не нафту, а інституції, людей і довіру інвесторів. Ключова проблема – нафта Оріноко. Це надважка нафта з щільністю 8–10 API, яка просто не тече без обробки.

Вона потребує:

– апгрейдерів,

– постійних поставок розріджувачів,

– стабільної електрики та логістики.

Її собівартість висока, а вуглецевий слід – один з найгірших у світі. Таку нафту неможливо «увімкнути за наказом» або швидко масштабувати.

Видобуток у Венесуелі справді можна збільшити – з цим погоджуються майже всі західні аналітики. Але ключова умова – час і дуже великі гроші.

Показовий кейс – історія Алі Моширі, колишнього топменеджера Chevron, який намагається залучити $2 млрд для інвестицій у венесуельські нафтові активи. Важлива деталь: це не Chevron і не великий мейджор, а приватний інвестфонд.

Мета фонду – запустити 20–50 тис. барелів на добу. У масштабах країни, яка до Чавеса видобувала понад 3 млн б/д, це майже статистична похибка.

Логіка тут типова для distressed assets: зайти дешево, стабілізувати частину активів, заробити на арбітражі ризиків і вийти через 5–7 років.

Саме тому першими в Венесуелу заходять фонди та приватний капітал, а не нафтові гіганти з багатомільярдними балансами й репутаційними ризиками.

Якщо подивитися ширше, експерти описують три можливі сценарії.

Перший – інерційний. За мінімальних інвестицій і політичної турбулентності видобуток коливатиметься біля 0,8–1,0 млн б/д, без суттєвого зростання. Це сценарій «виживання», а не розвитку.

Другий – помірно оптимістичний. За часткового зняття санкцій, доступу до сервісів і стабільних правил гри Венесуела може додати 200–400 тис. барелів на добу протягом 1–2 років, вийшовши на рівень 1,2–1,4 млн б/д. Саме цей сценарій більшість аналітиків вважає найбільш реалістичним.

Третій – політично оптимістичний. Повернення до 2 млн б/д на початку 2030-х і навіть 3 млн б/д у довшій перспективі можливе лише за умови десятків років стабільності та інвестицій понад $150–180 млрд, що робить його радше стратегічною мрією, ніж ринковим планом.

Тому консенсус західних експертів звучить жорстко:

– короткостроково – волатильність і жодного стрибка;

– середньостроково – обмежене зростання за ідеальних умов;

– довгостроково – повернення до старих обсягів лише за наявності захисту права власності, вирішених арбітражів, масового CAPEX і політичної стабільності.

Головне: жоден серйозний експерт не говорить про швидке диво. Венесуельська нафта може повернутися на ринок, але не в темпах, які дозволили б швидко витіснити Росію.

Венесуельська нафта може частково вплинути на ринок у майбутньому.

Але витіснити Росію швидко – ні.

Політична риторика знову випереджає фізичну реальність. А нафта, на відміну від заяв, не реагує на гасла.

автор – Максим ГАРДУС, експерт з питань енегетичної санкційної політики

джерело

посилання