Багатьом відоме твердження, що всі системи соціального устрою неодмінно мають вироджуватися в олігархію, що і є суттю залізного закону олігархії.
Варто відразу зауважити, що коли Міхельс формулював цей закон у 1911 році, він мав на увазі будь-які ієрархічні соціальні організованості, бо інші, наприклад, безієрахічна мережева організація, й не розглядалися, через відсутність на той час технічних засобів їх реалізації. Але повернемося до самого закону. Чому він категорично стверджує неминучість виродження, але нічого не каже про час та умови переходу від будь-якої форми правління до олігархії? Як це не дивно, але це пояснюється тим, що немає ніякого залізного закону олігархії, а є лише дві нестійкості великих ієрархічних систем.
По-перше, нестійкість до некомпетентності, що породжує негативну селекцію.
По-друге, нестійкість до соціального розшарування, що призводить до ослаблення соціальних ліфтів та асиметрії керуючих та фактографічних інформаційних потоків зверху вниз та знизу вгору (управління йде переважно зверху вниз (без зворотного зв’язку), а накопичення фактів знизу вгору (без надання низам необхідної для прийняття рішень інформації)).
Спільно ж ці дві нестійкості роблять будь-яку складну ієрархічну систему вкрай нестабільною та схильною до перетворення на олігархію. Але час настання такого переходу, як ми бачимо, залежить від початкових умов, типу зв’язаності системи та від безлічі випадкових факторів, а тому не може бути чітко спрогнозованим. Однак за тривалого часу спостереження ймовірність такого переходу зростає.
Варто також зазначити, що і сама олігархія не є стабільною системою і цілком може поступитися як більш авторитарному, так і більш демократичному устрою, але зі значно меншими ймовірностями таких переходів. Насправді, олігархічні стани не є більш стійкими, ніж інші, просто часом панування олігархії ми часто вважаємо весь той час, коли одне олігархічне угруповання тим чи іншим способом (навіть умовно демократичним) заміщає інше угруповання (тобто низка нестабільностей призводить до зміни імен можновладців, але не форми правління, що і спостерігалося в Україні впродовж останніх десятиліть).
До речі, вищезгадані нестійкості будь-яких ієрархічних систем організації управління можуть бути відкладені у часі завдяки суттєвим збуренням соціальної системи, наприклад, через війни. Однак вони невідворотно настають після припинення дії штучних збурень (тому власне війни ніколи і не припиняються).
Що ж робити, щоб обійти неіснуючий, але невідворотній залізний закон олігархії?
По-перше, зменшити до мінімуму ієрархічність системи управління (пряма демократія).
По-друге, слідкувати за відкритістю та ефективністю соціальних ліфтів та не допускати обмежень в розповсюдженні серед простих громадян важливих для прийняття рішень фактів (а також зменшувати кількість шумових фейків, відволікаючої інформації та осліпляючої пропаганди).
Для реалізації всього цього потрібно підвищити рівень гідності громадян шляхом припинення делегування ними можновладцям своїх прав і, головне, обов’язків. Кожен громадянин має особисто захищати свою гідність та гідність інших усіма можливими способами, включно із застосуванням зброї, яка має бути у всіх відповідальних громадян, чия адекватність постійно перевіряється обов’язковою службою в армії та поліції, участю в судах присяжних та в прийнятті законів в рамках прямої демократії.
За такої безієрархічної та відкритої соціальної організації невідворотній, хоч і неіснуючий, залізний закон олігархії не буде нам загрожувати.
Автор: Э. ПАРЭССЭ
Джерело тут
