У міру того як Бразилія наближається до вирішальних виборів, країна має зіткнутися з глибокими структурними викликами, які десятиліттями підривали демократичний поступ.
Невизначеність не обов’язково є прокляттям. Вона може містити й нові можливості, і непередбачені майбутні сценарії, здатні позитивно змінити будь-який стан речей. Поточний стан світу не може слугувати виправданням паралічу, оборонної поведінки чи відсутності бачення. Щоденні заголовки свідчать, що ми живемо у нестабільному контексті після низки шоків, що накопичувалися протягом останнього десятиліття. Ситуація Бразилії є частиною цього ширшого середовища, але водночас вона є наслідком десятиріччя глибокої політичної нестабільності, яка випробувала стійкість найбільшої демократії Латинської Америки.
Кілька вирішальних подій сформували бразильську реальність 2025 року. Масові протести червня 2013-го, криза на сировинних ринках 2013–2014 років, глибока економічна рецесія 2015–2016 років, імпічмент президента Ділми Руссефф у травні 2016-го, обрання Жаіра Болсонару в 2018-му, пандемія COVID-19 та спроба перевороту проти Луїса Інасіу Лули да Сілви 8 січня 2023 року — кожна з цих подій залишила незгладимий слід на політичному ландшафті країни.
Бразилія вже тривалий час стикається з проблемою низької довіри до уряду та слабкою міжособистісною довірою — показниками, що свідчать про вразливість демократичної системи. Процес руйнування довіри до влади розпочався ще під час першого президентського терміну Ділми Руссефф (2011–2014), яка обіймала посаду після Лули. Інституційна криза стала очевидною у червні 2013 року, коли сотні тисяч громадян Бразилії вийшли на масові демонстрації, висловлюючи протест проти неспроможності держави забезпечити якісну освіту, медицину, безпеку та громадський транспорт. Соціальне невдоволення тільки стало глибше в умовах економічної кризи, яка настала невдовзі. У цей період виконавча влада помітно ослабла, поступившись впливом законодавчій, яка запровадила механізм «обов’язкового бюджетування», спрямовуючи значні фінансові ресурси на індивідуальний розподіл членами Конгресу.
Руссефф переобрали на другий термін саме тоді, коли став публічним масштабний корупційний скандал “Лава-Жату” (“Автомийка”). П’ятнадцять місяців по тому вона стала жертвою того, що багато спостерігачів охарактеризували як парламентський переворот. Антикорупційний наратив накрив країну, проблему сприймали як системну, а федеральну виконавчу владу оголосили головним винуватцем. Законодавчий орган 2015–2018 років виявився більш ворожим до уряду, ніж більшість його попередників. Прокуратура, судова влада та Рахункова палата отримали підтримку національних медіа й створили відчуття терміновості, зображуючи систему управління як корумповану та некомпетентну. Після двох років глибокої рецесії Руссефф усунули з посади парламентськими маневрами, попри слабкість формального обвинувачення саме бюджетні порушення використали як підставу для її усунення.
Тягар когнітивного дисонансу
За дослідженнями Buffy, Бразилія посідає одне з провідних місць серед країн, що потерпають від когнітивного дисонансу. Суспільне уявлення про країну не відповідає її реальності. Причин цьому безліч: низький рівень освіти, медіа, що контролюються олігархічними родинами, судова система, глибоко вкорінена в захисті власних привілеїв, глибинні нерівності, сформовані протягом століть, а також слабкі демократичні інституції. Держава функціонує як інструмент еліти країни, а не як представник суспільства загалом. Національне врядування залишається роздробленим між численними центрами влади, і мало хто з них демонструє справжню турботу про інклюзивний та сталий розвиток.
Від часу повторної демократизації в середині 1980-х держава була головною ареною, через яку проходив увесь політичний процес. Проте за чотири десятиліття після відновлення верховенства права держава так і не спромоглася одночасно подолати нерівність і захистити демократію про що свідчать дослідження Програми розвитку ООН та Латиноамериканського центру адміністративного розвитку. Події 2015–2022 років оголили глибокі вразливості національних інституцій Бразилії. Поєднання економічної, політичної та соціальної криз спричинило різкий відкат від тих здобутків, яких країна досягла у попереднє десятиліття.
Бразильська держава історично перебувала під контролем груп інтересів, пов’язаних з елітами країни. Під час ліво орієнтованих президентів 2003–2016 та 2023–2025 років було досягнуто значного соціального прогресу за багатьма напрямами: подолання бідності, розширення доступу до освіти, захист довкілля, покращення системи охорони здоров’я тощо. Соціальна участь стала частиною цих процесів завдяки місцевим і національним радам, які залучали звичайних громадян та їхніх представників до ухвалення урядових рішень. Однак ці зміни виявилися нестійкими, адже на базовому рівні розподілу влади не відбулося жодних структурних трансформацій.
Хибні уявлення про природу бразильської держави з її трьома гілками влади та трьома рівнями управління лише ускладнили ситуацію ще більше. Бразильське суспільство просто не розуміє власний державний апарат. Громадяни не пов’язують виборчі процеси з мандатами політичних посадовців. Не дивно й то, що антиполітичні настрої підживлювали авторитарні політичні сили. Бразилією керувала крайня права протягом 2019–2022 років, і демократія ледь пережила спроби перевороту, спрямовані на збереження влади Болсонару та блокування повернення Лули на пост президенту після його перемоги на виборах.
Відбудова з руїн
На початку свого нинішнього терміну Лула створив Міністерство управління та інновацій у сфері державних послуг. Виклики були величезні: відновити державні структури, зруйновані його попередником, побудувати ефективніші інституції та створити нові публічні організації, здатні відповідати на сучасні виклики в країні. Уряд відновив набір до державних служб, що в свою чергу був практично забутий у попередні роки та разом із цим переглянув заробітні плати у публічному секторі, щоб компенсувати роки втрат, та значно інвестував у цифрову трансформацію державного управління.
Вражаюче зниження рівня вирубки лісів, досягнення майже повної зайнятості, стабільні темпи зростання на рівні трьох відсотків протягом трьох років та впровадження прогресивних податкових заходів повернули країну на шлях розвитку у відносно короткий термін. З’явилося нове покоління соціальних програм: “Більше спеціалістів” у сфері охорони здоров’я, “Pé-de-Meia” в освіті, “Винагорода за екологічні послуги” у сфері захисту довкілля та “Екологічний перехід” у фінансах, серед інших. Ці ініціативи здобули визнання та підтримку громадськості. Соціальна інтеграція залишається й наразі постійним пріоритетом президента в його зусиллях подолати поляризацію та об’єднати країну.
Успішне головування Бразилії в G20 та BRICS, а також досягнення у підготовці до COP30 утвердили Лулу як поважного міжнародного лідера, здатного протистояти викликам, зокрема тарифам Дональда Трампа та суперечливим підходам до Латинської Америки й інших історичних партнерів.
Бразилія стикається з численними парадоксами на шляху до наступних президентських виборів. Потенційний четвертий термін Лули виглядає цілком можливим, передусім завдяки відновленню економічного зростання, зменшенню бідності та інноваційним успіхам у зовнішній політиці. Хоча цього явно недостатньо, аби подолати глибоку поляризацію, хоча це в свою чергу і відновило надію та раціональний підхід у бразильській політиці. Водночас з цим залишається питання: чи зможуть ці досягнення перетворитися на структурні трансформації, необхідні для розриву історичних моделей захоплення держави та нерівності, що й надалі підривають найбільшу демократію Латинської Америки?
Brazil in the Labyrinth: State, Democracy and Inequality
оригінал доступний за посиланням: Brazil in the Labyrinth: State, Democracy and Inequality
автор – Франсіско ГАЕТАНІ, є надзвичайним секретарем з трансформації держави в Міністерстві управління та інновацій в державній службі Бразилії (MGI).
переклад з англійської – Едуард ФІЛІППОВ, студент – політолог КНЕУ, стажер Навчально-наукової лабораторії протидії дезінформації КНЕУ
27 листопада 2025 року
