У рамках децентралізації державної влади та реформи місцевогосамоврядування завершується процес розмежування сфер відповідальності державних та місцевих органів влади. Це, зокрема, стосується утримання об’єктівсоціально-культурної та гуманітарної сфери зокрема молодіжної сфери та національно-патріотичного виховання (далі – НПВ).
При цьому увага переважно акцентується на тому, що в рамках поглиблення процесу децентралізації частково передано видатки на утримання об’єктів соціально-гуманітарної сфери з метою оптимального і справедливого розподілу та збалансування ресурсу між усіма бюджетами.
А отже позитивним аспектом реформи міжбюджетних відносин є тенденція збільшення інвестиційних ресурсів місцевих бюджетів та зростання частки видатків на виконання самоврядних повноважень в тому числі в розрізі реалізації молодіжної політики.
Поточний рік має усі шанси стати початком розгортання осмисленої молодіжної політики на реформованому субрегіональному та базовому рівнях. Водночас механізм формування державної політики в сфері НПВ лише зароджуватиметься на рівні новостворюваних об’єднаних територіальних громад та у нових реаліях нового територіального районування.
Завершення формування спроможних громад та розмежування повноважень та функцій створить передумови для формування зон комфортного середовища для життя дітей та молоді, їх розвитку на рівні ОТГ. І тут важливо щобмолодіжна політика не залишалася розбалансованою та інертною як раніше.
На зміну принципу «роботи з молоддю» має остаточно прийти діяльнісний підхід «молодіжної участі», що ґрунтувався б на міжсекторальній взаємодії з врахуванням територіальних особливостей молодіжної роботи – відповідно до конкретних потреб молоді.
На жаль, поняття «громадянська активність» у масовій свідомості досі сприймається як протистояння з якимось непереборним станом речей. У нас чомусь не прийнято толерувати у дітей та юнацтва потреби розвивати навички громадської участі.
Тож маємо невтішні реалії – слабкість організованого молодіжного та дитячого руху, а також міграційні настрої, неможливість реалізації конституційного права на працю та незатребуваність людського потенціалу в межах сільських територій.
Таким чином, реалізація молодіжної політики і надалі структурно на рівні ОТГ охоплюватиме насамперед такі сфери відповідальності по роботі з молоддю як: освіта, соціальний захист, працевлаштування та ринок праці, молодіжне житло та інфраструктура, здоров’я тощо.
З одного боку децентралізація розширює можливості для розвитку молодіжної політики на місцевому рівні відповідно до потреб ОТГ, але водночас існують побоювання щодо забезпечення гарантованого та дієвого механізму реалізації молодіжної політики.
Причина криється в неорганізованості молодіжного руху, відсутності молодіжних організацій на рівні більшості ОТГ, які могли б ефективно розпоряджатися місцевим ресурсом, не кажучи вже про спроможність до лобіювання інтересів.
Тому для ефективної реалізації молодіжної політики на рівні громади необхідна позитивна динаміка розвитку інститутів громадянського суспільства та відповідна інфраструктура молодіжної політики з організаційним та фінансовим забезпеченням. Крім того, реалізація повноцінної молодіжної політики потребуватиме зусиль щодо:
• забезпечення діяльності молодіжних центрів і молодіжних працівників; • налагодження міжгалузевої та міжсекторальної взаємодії у молодіжній роботі; • здійснення оцінки ефективності молодіжної роботи на рівні громади (відповідно до розроблених показників) і звітування перед громадою про стан роботи з молоддю; • забезпечення умов молодіжної участі та молодіжного громадського контролю.
Разом з тим, зберігається привід для оптимізму в контексті можливого інфраструктурного забезпечення молодіжної політики на регіональному та місцевому рівнях.
Певні надії пов’язуються зі остаточним схваленням Верховною Радою України в другому читанні та в цілому законопроєкту № 3718 “Про основні засади молодіжної політики”. Власне документ фокусується на дещо інших інституційних основах для реалізації молодіжної політики.
На центральному рівні пропонується створити Національну раду з питань молоді як консультативно-дорадчий орган при Кабінеті міністрів України тощо. На регіональному – молодіжні ради для залучення молоді до формування та реалізації молодіжної політики на місцевому рівні. Законопроєктом запропоновано створити розгалужену мережу молодіжних центрів.
Також запроваджується поняття молодіжних просторів, що можуть створюватись на базі закладів освіти, культури, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування з метою реалізації молодіжної роботи та змістовного дозвілля дітей та молоді. Окремо деталізується суб’єктність та зміст молодіжної роботи.
Є сподівання, що законотворці зможуть до другого читання усунути основні недоліки, які зокрема, стосуються невизначеності правового статусу органів, які наділятимуться повноваженнями в сфері молодіжної політики і насамперед усього того комплексу питань, що стосується функціонування молодіжних центрів та напрямків їх діяльності.
Очевидно доцільно здійснити детальний аналіз ефективності бюджетного фінансування та реалізації чинних програм та заходів у сфері формування молодіжної політики, а також прогнозних оцінок фінансування відповідних заходів за певними напрямами.
Натомість становлення сфери НПВ та набуття нею інституалізаційних ознак відбувається від початку російської збройної та гібридної агресії. Патріотичне виховання трансформувалось в чинник національної безпеки, себто актуальний пріоритет суспільних потреб та інструмент збереження державності.
Побудова змістовної та стійкої системи НПВ потребує упорядкування наявних хаотичних соціально-орієнтованих відносин, надання їм значущих для суспільства виховних функцій. Особливо це важливо в умовах зародження інституційних механізмів формування державної політики в сфері НПВ на місцевому рівні. На протязі останніх років сфера НПВ та молодіжна політиказагалом не отримували належного сигналу від влади про готовність системно реалізовувати названі напрями гуманітарної політики.
І лише законопроект № 3718 “Про основні засади молодіжної політики” виявився маркером, який може надати суттєвих правових ознак статусу молодіжної політики, при цьому конкретизуючи місце НПВ в зоні відповідальності мережі молодіжних центрів (просторів).
Поштовхом до повноцінного початку реалізації державної політики в сфері НПВ в нових реаліях може стати Державна цільова соціальна програма національно-патріотичного виховання на період до 2025 року як фінансової бази реалізації поточної «Стратегії національно-патріотичного виховання» на 2020-2025 роки. Серед напрямків роботи два з них безпосередньо стосуються процесу розвитку сфери НПВ на субрегіональному та базовому рівнях, зокрема колийдеться про:
• формування української громадянської ідентичності через здійснення заходів, спрямованих на впровадження та утвердження суспільно-державних (національних) цінностей, розвитку громадянської ідентичності населення України; • підтримку та співпрацю органів державної влади та органів місцевого самоврядування з інститутами громадянського суспільства щодонаціонально-патріотичного виховання.
Отже, на регіональному рівні реалізовуватиметься державна молодіжна політика та державна політика в сфері НПВ в рамках підходів, запропонованих на національному рівні, зокрема в межах Державної програми «Молодь України» та Державної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання.
Власні регіональні програми можуть ухвалюватися та реалізовуватимуться набазовому та субрегіональному рівні, розроблені для поліпшення місцевої проблематики розвитку складових НПВ. Але для цього треба чимало зробити для стандартизації, моніторингу якості діяльності в сфері НПВ. Звичайно ж з урахуванням положень Стратегії НПВ та інших нормативно-правових актів, ухвалених на загальнонаціональному рівні.
Законодавче закріплення НПВ як структурної складової молодіжної політики має нівелювати сприйняття національно-патріотичного виховання як тимчасового процесу. Важливо вийти зі тенденційності сприйняття молоді в якості однієї з соціально-демографічних груп, що обмежена в можливостях та позиціонується переважно як об’єкт соціального захисту.
При цьому, процес національно-патріотичного виховання має прищеплювати духовний та ідейний сенс молодіжній політиці у засадничих пріоритетах. Зокрема така кооптація важлива з точки зору перспективи комплексного залучення усіх наявних потенційних ресурсів на рівні ОТГ – спрямування зусиль на створення молодіжного простору на базі об’єктів існуючої молодіжної інфраструктури або на базі об’єктів, які періодично використовуються населенням ОТГ: клубу, бібліотеки, спортивних закладів, загальноосвітнього навчального закладу тощо.
Компромісним маячком для поєднання кадрових, матеріальних-технічних, інтелектуальних ресурсів, обміну досвідом може стати створення постійно діючих опорних онлайн-платформ для співпраці активних молодих людей в межах укрупнених районів для лідерів дитячих/молодіжних громадських організацій та відповідальних за реалізацію молодіжної політики та державної політики в сфері НПВ, фахівців в об’єднаних територіальних громадах.
Стимулюючим інструментом молодіжної участі у вирішенні нагальних проблем громади мають бути відпрацьовані формати розробки, фінансування, реалізації, проєктів і ініціатив національно-патріотичного спрямування, надання статусу суб’єктності молодіжним ініціативним групам (тимчасово) на рівні з громадськими організаціями.
Важливим є формування відповідного інформаційного простору щодо просвітницької діяльності в сфері НПВ на рівні громади. Таким є найкоротший шлях до створенняцентрів національно-патріотичного виховання та розвитку напряму національно-патріотичного виховання у молодіжних центрах (просторах).
Слід розуміти, що основним проявом державної політики в сфері НПВ нарівні ОТГ є робота, яка б ґрунтувалась на діяльнісних підходах в площині проєктних технологій, заходах навчально-виховного та пізнавально-просвітницького характеру.
Рішення щодо фінансування заходів НПВ ухвалюватиме на рівні ОТГ з огляду на наявний ресурс та стратегічне розуміння того за допомогою яких інструментів доцільно формувати патріотичний світогляд, ціннісні орієнтири та активну громадянську позицію молоді тощо.
Тож, щоб не зазнати відторгнення на рівні ОТГ, реалізація державної політики в сфері НПВ потребуватиме уточнення механізму організаційного та методичного регулювання. На разі основним недоліком ресурсної бази фахівців по роботі з молоддю ОТГ є брак матеріальної і кадрової складової. Втім умовою ефективної роботи з молоддю є чітка організація міжсекторальної та міжвідомчої взаємодії з поєднанням в системі координат партнерської співпраці «держава – громадські організації – бізнес».
Відправною точкою впровадження молодіжної політики та національно-патріотичного виховання на рівні ОТГ є проведення комплексного дослідження щодо впливу молодіжної роботи (або її відсутності) на розвиток молоді ОТГ. За результатами висновків мають бути внесені відповідні зміни до Закону «Про місцеве самоврядування» та Закону «Про освіту» тощо. Деякі аналітики вважають, що реалізація державної політики в сфері НПВ на рівні ОТГ має окремо відображатися в концепції реалізації молодіжної політики в умовах децентралізації.
Звичайно, що методологія формування єдиного молодіжного простору на рівні об’єднаних територіальних громад має врахувати наявні кращі практики діяльності в сфері НПВ.
Індикатори, що визначають збільшення кількості дітей та молоді, залучених до проєктів та заходів національно-патріотичного виховання на місцевому та регіональному рівнях, мають відповідати ціннісним орієнтирам та індикаторам ефективності, які задекларовані в Стратегії НПВ на 2020-2025 роки.
Зміст Стратегії гармонізує та надає ціннісного бачення процесу активного залучення молоді до процесу формування, реалізації та ухвалення рішень в рамках молодіжної політики на рівні ОТГ, врахування інтересів та потреб молоді, формування активної громадянської позиції та молодіжної участі. Зокрема у форматах запровадження/покращення інноваційних механізмів молодіжної участі (молодіжного банку ініціатив, бюджету участі, молодіжних дорадчих органів).
Проблематика кадрового забезпечення, розвитку молодіжної інфраструктури, фінансування роботи фахівців сфери НПВ та залучення молоді до процесу прийняття рішень має відбуватися за принципом «жодних рішень для молоді без молоді».
Тоді меседжі про пасивність, асоціальність чи споживацьку культуру молоді втрачатимуть актуальність, бо знаходитимуться переважно в площині непрофесійності роботи з цільовою аудиторією молоді, якій зазвичай не вистачає самореалізації, просвітницьких та культурно-мистецьких заходів поза навчальним процесом чи монотонними робочими буднями.
Оригінальні, нестандартні ідеї, проєкти, послуги допоможуть молоді самореалізуватися, звернути увагу на неформальну освіту та дозволить розраховувати на успіх і визнання у себе вдома серед однодумців та односельців.
Автор: Іван ВІЛЬЦАНЮК, експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства
