Бувають дні, коли від новин стає дуже кепсько на душі. Такий був учора: до катастрофічного землетрусу на півдні Туреччини та в (забутій і покинутій, але досі населеній 3,5 мільйонами біженців) північно-західній Сирії додалися ще неприємні події.
…тому й пишу цей незапланований огляд подій у районі Бахмута.
Поки українці були зайняті святкуванням низки перемог, здобутих оборонцями Вугледара, або з насолодою полювали на відьом, ой, тобто на міністра оборони Рєзнікова (вочевидь, для того, щоб замінити його на когось із «обраних самовисуванців»), за минулі кілька днів ЗСУ провели «ротацію» підрозділів у районі Бахмута.
По суті, українці вивели більшу частину гарнізону і ввели нові свіжі підрозділи. Точніше, свіжі підрозділи було введено на позиції «за» містом, тобто на захід, на північ і на південь від нього, у сам Бахмут мало кого вводили.
Наприклад, одну бригаду вивели з Красної Гори і зробили спробу замінити її іншою. В іншому місці на позиції поставили 113-ту і 127-му бригади ТрО. Першу з них разом із залишками 4-тої та 17-тої танкових бригад розмістили на вершині славнозвісного пагорба над Благодатним, на північ від міста.
Звичайно, оборонні позиції там вибудувані добре, і будували їх… я вже навіть втратив лік тим усім бригадам, які побували в тому місці за минулі 5-6 тижнів. А позаду цих позицій пролягає нова лінія оборони, яку прокладено на пагорбах від Васюківки на півночі аж до траси М03 на півдні. Але, як тепер добре знають учасники Соледарського дискусійного клубу [так автор називає незгодних із вищим командуванням офіцерів ЗСУ — перекл.], і це простіше, ніж 1+1=2, — росіяни дуже уважно стежать за переміщенням частин ЗСУ, тому від них на 19358% можна очікувати атаки саме тоді й там, де відбувається ротація.
Саме це і сталось цього разу. В результаті один український батальйон втратив багато бійців у Красній Горі, а також саме повністю зруйноване село. А інший український батальйон росіяни змогли обійти і — на радість усіх путінофанів у соцмережах — «вагнерівці» (принаймні, вони стверджують, що то були саме вони) прорвався крізь обидві лінії оборони українців, зійшов на той пагорб і просунувся в західному напрямку майже до траси М03 і Заліснянського…
Звісно, кілька бригад ЗСУ миттєво відреагували у тому районі (все ще?): 30-та механізована та 219-та бригади ТрО, за підтримки 40-тої та 45-тої артилерійських, пішли в контратаку та розрізали росіян, що наступали, на частини, відновивши лінію фронту. Так швидко, що кілька росіян, які встигли повідомили про успіх, швидко видалили свої дописи….а «вагнерівці» та/або ВДВ/ВСрф залишили там десятки трупів…
Однак, у свою чергу, ЗСУ втратили щонайменше дві М777, що їх було пошкоджено вогнем російської артилерії, щонайменше дві БМП, підбиті ПТУРами, і не змогли перешкодити росіянам захопити територію М’ясокомбінату, а також школу №10, у північно-східному Бахмуті.
Звісно – хто я такий, щоб про це говорити. Я чудово розумію, що комусь уже набридли всі мої «скарги» на те, як ЗСУ веде цей бій. Припускаю, що може бути і якась «вища мета» у того, що там відбувається – незрозуміла мені, але очевидна тим, хто командує (чи то в Генштабі, чи то в ОК “Схід”, чи генералу-полковнику Сирському). Наприклад, щось на кшталт «затягнути росіян у пастку, щоб виснажити їх», як часто говорять в Україні впродовж останніх кількох тижнів. Це вже відбувалось не раз, і хай би так було.
Однак, навіщо тоді виснажувати власні війська та ТрО, що до того ж менш підготовлені й не так добре оснащені або не такі досвідчені, як «регулярні» підрозділи ЗСУ….?
Для чого використовувати ці підрозділи на одній з найважливіших ділянок передової? Чи хтось на вищому рівні думає про те, які наслідки це матиме, в той час як ЗСУ та Національна гвардія шукають добровольців для створення 14ти нових бригад? Яким повідомленням стануть такі невдачі? «Ласкаво просимо до нас, наші надрозумні стратеги змарнують вас, на гарматне м’ясо?»
Певне, зараз неначасі, давайте вже «після війни»…
Дбайте про свої війська, панове: кожен із них є людиною, має ім’я та родину. Якщо ви на це не здатні – ходіть та знайдіть собі іншу роботу.
Переклад: Тетяна Саніна, Антоніна Ящук
Редакція: Тетяна Саніна
Джерело тут
