Том Купер вважає, що росіянам не вдасться сконцентрувати достатню кількість сил «в один кулак» для значного наступу через активність української далекобійної артилерії, наїжджає на окремих «польових командирів», що не завжди годяться з розпорядженнями вищого командування ЗСУ і дивується, скільки ще «м’яса» кинуть російські генерали пуд «убивчий вогонь» української армії.
Перш ніж перейти до коментування головних тенденцій стратегічного рівня станом на кінець січня, пропоную ще одне невелике оновлення оперативного чи навіть тактичного характеру.
ХОРОШИЙ, ПОГАНИЙ ТА ЗЛИЙ
Перш за все… давайте «відрефлексую» ситуацію на оперативному рівні. Українські речники не втомлюються наполягати, що насувається «велиииикий» російський наступ. До їхнього хору вже навіть приєдналися деякі західні голоси. Утім, той наступ все ніяк не розпочнеться.
Тим часом, що більше я навперехрест перевіряю доступну за останні кілька днів інформацію, тим більш переконуюся, що той масштабний наступ, насправді, вже йде повним ходом. Просто це не та операція, коли всі сили та засоби зібрано «в єдиний кулак» і спрямовано в одну точку на лінії фронту.
А тепер відкиньтеся в кріслі, глибоко вдихніть і подумайте. Звісно, нас тут на Заході ще від часів (Першої) Холодної війни постійно вчили – та що там, прямо втовкмачували в голови – що слід чекати «приходу совєцьких орд» так, наче в москви є реально «нескінченні» запаси військ та озброєнь. Тим часом, принаймні станом на сьогодні, путін нічого «нескінченного» не має. Звісно, його запаси «великі», проте, як нещодавно підсумував [російський експерт] павел лузін, навіть вони закінчуються
Крім цього, останні 11 місяців бойових дій, знову ж, яскраво продемонстрували, наскільки критичною для операцій ВСрф є «логістика». Щойно логістичні механізми перестають працювати, російські армії колапсують і розсипаються, наче карткові будиночки. Навіть путін вже зрозумів, що можна давати будь-які накази, проте без достатнього забезпечення ні регулярні частини ВСрф, ні навіть ВДВ нікуди не просунуться.
Тим часом, зараз уже не путін заправляє цією «грою», видаючи свої ідіотичні накази, а ґерасімов. Він, може, й корумпований, та ще й до такої міри, що боси мексиканських наркокартелів позленіли б від заздрості, може, має доброго пластичного хірурга, проте таки є добрим стратегом і працює самовіддано, як не надто красивий стриптизер.
Ну й риску підведем: центральною ланкою російської логістики є залізниці. росіяни нікуди в цій війні не рухаються, як не мають в тилу надійного залізничного сполучення. Саме тому – поміж іншим – вони не «атакували повторно Київ з білорусі», як про це багато хто торочив у січні, а їхня «значна концентрація військ у цій країні, як виявилося, була призначена для поповнення та відновлення 2-гої гвардійської мотострілецької дивізії (ага, тої «відомої» таманської…). Відповідно, з цим напрямком усе ясно (принаймні хочу на це сподіватися).
Тобто, «велииикий» наступ спонукав би ґерасімова сконцентрувати багато резервів та боєприпасів. Але справа в наступному: що б там не белькотали путлєрфани в соцмережах, російські засоби ППО не можуть захистити навіть «середнього розміру» склади амуніції від ударів українських РСЗВ М142 HIMARS, М270, самохідних гармат «Panzerhaubitze 2000» та «Caesar». Й навіть попри те, що ракет M30 GMLRS для HIMARS постійно бракує, Київ постійно заявляє, а місцеві в мережах підтверджують, що ЗСУ продовжує висаджувати в повітря принаймні по одному російському складу боєприпасів кожнісінької ночі. (Найсвіжіший приклад: пізно вночі з 1 на 2 лютого українці накрили воєнну базу ВСрф неподалік Мелітополя, де в той час були розквартировані 1500 російських вояків. Місцеві стверджують, що будівля, в якій вони перебували, вибухнула й росіяни досі збирають частини тіл своїх солдатів…).
Через такі загрози, ґерасімов просто не може накопичити досить ресурсів у одному секторі, щоб потім зібрати багато війська й атакувати на відповідній ділянці фронту. Значна концентрація сил для формування «ударного кулака»
а) була б одразу зафіксована розвідками НАТО та України, що дало б ЗСУ можливість належним чином підготуватися до оборони та
б) концентрація боєприпасів на великих складах стала б чудовою ціллю для української далекобійної артилерії.
Висновок очевидний: ґерасімов – читайте, його заступники – мають розосередити й заховати свої ресурси. Бажано, в багатьох місцях за 50-80 км. від лінії фронту, в глибокому тилу одразу кількох секторів.
Відповідно, я стверджую, що ґєрасімов організовує не «один велиииикий» наступ, а кілька «менших» (принаймні, «менших, ніж очікується»). Підтвердження цьому я знаходжу в нещодавніх подіях. Минулого тижня ми побачили одну таку операцію в районі Вугледара. Можемо впевнено стверджувати, що до неї було залучено 4-5 повних бригад (а не БТГр), та ще й із підкріпленнями, тобто «цілу загальновійськову армію». Також уже зрозуміло, що операції такого самого або навіть більшого масштабу відбуваються в районах Кремінної та Соледара.
Це, звісно, моє припущення, але зважаючи, що «ВДВ і ВСрф можуть підвезти і розгорнути водночас обмежену кількість особового складу», а ще на «необхідність розосереджувати склади постачання», а ще на обмежену здатність ВСрф проводити наступальні операції (через слабку підготовленість маси мобілізованих резервістів) — це припущення цілком правдоподібне.
І стає ще правдоподібнішим, якщо зробити перехресну перевірку інших різних подій на оперативному й тактичному рівні. Наприклад: численні російські джерела повідомляють про «посилене полювання на українські системи ППО», які стали «проблемою не тільки для ВКС, а й для інших гілок ВСрф» — тобто йдеться про серйозні спроби «стримування ворожих сил протиповітряної оборони» (на Заході це називають «Suppression of Enemy Air Defences», SEAD).
Звісно, деталей ми не знаємо. Зараз мені відомо тільки те, що ця боротьба ведеться силами підрозділів ВКС — літаками Су-34 і ракетами Х-31 і Х-59. Здається, дехто недооцінює ситуацію і стверджує, що ВКС полюють на дуже специфічну установку «Бук М1» (точніше, на український підрозділ, який завдав росіянам дуже неприємних втрат). Втім, для повітряних воєн сучасності дуже характерно не вдаватися в деталі операцій і розкривати їх «значно пізніше», тож я й не очікую, що інформація спливе найближчим часом. Надто високі ставки. Але ось кілька моментів:
а) той факт, що звіти про «полювання» зʼявилися зараз, свідчить, що почалося воно вже деякий час тому (можливо, два тижні, якщо не більше);
б) ніхто не буде розгортати велику операцію SEAD «просто так»: проводити їх надзвичайно складно, довго і дорого, а ще — якщо це тільки не НАТО, яке бомбардувало Сербію 1999 року виключно з повітря, — вимагає підтримки наземних військ.
БИТВА ЗА КРЕМІННУ
Тепер до подій на тактичному рівні…
Креміна… хоча українці й казали, що очікуваний в останні два дні великий наступ росіян в цьому районі так і не розпочався, росіяни повідомляють, що він таки відбувся. За їхніми словами, ця операція, в центрі якої (у повному складі) 76-та дивізія ВДВ та БАРС-13, рухаються в напрямку Красного Лиману, і у трьох кроках від сіл Чорнопопівка, Житлівка та від Креміні через Діброву на північний захід, захід і південний захід. Повідомляють про російські атаки на всьому шляху Р066 до Невського і Площанки, а також про захоплення Білогорівки, проте українські звіти вказують, що ЗСУ відбиває штурм Ямполівки. Гадаю, нам доведеться почекати і подивитися, що з цього вийде.
ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ «СОЛЕДАР» ТА «ДУРНІ-ГЕНЕРАЛИ»
Зазвичай я «групую» ситуаційні звіти з Донбасу в один під назвою «Битва за Донбас». У випадку же розвитку подій на ділянці між Сіверськом і Бахмутом я зроблю виняток із цілком конкретних причин.
Оскільки зеків «вагнера» де-факто «розтрачено» (або принаймні вони потребують термінового підкріплення ), те, що від них залишилося, було виведено з Бахмута і приєднано до загального російського наступу, який перенаправили на північ від міста. Власне на північ від Соледара. А точніше: між Сіверськом і Бахмутом. На мій погляд, те, що там відбувається останні три дні, є найкращим підтвердженням моєї тези, що «велиииикий» російський наступ практично вже відбувається.
Звісно, це зовсім не схоже на те, що можна було би очікувати від ВДВ і ВСрф до початку війни (див.: «орди механізованих частин, що заходять у глибокий український тил»), потужного просування, з “неприємними” результатами . Натомість [нині] це повільна, методична загальновійськова операція з інтенсивною авіаційною та артилерійською підтримкою «російського типу».
Найгірше те, що деякі командири бригад і батальйонів ЗСУ, дислокованих у районі на північ від Соледару, продовжують поводитися як члени якогось дискусійного клубу, й тому впродовж останніх двох днів росіяни прорвали українську лінію фронту на ділянці шириною десь 4–5 км і закріпились у хуторах Миколаївка та Сакке і Ванцетті, на північ від Соледара та приблизно 7–8 км на північ від Бахмуту.
Наскільки це стурбувало Оперативне Командування “Схід” ЗСУ, видно з того факту, що 241-шу бригаду ТрО (добре оснащений підрозділ з Києва, який раніше дислокувався в Бахмуті) передислокували на північ, де вона контратакувала Благодатне та захопила принаймні частину села: навіть 93-та механізована повернулась на сцену і намагається зупинити просування росіян між Сіверськом і Бахмутом.
… і тут я повертаюся до «старої» дискусії про схильність ОК Схід «збирати» різні підрозділи на вузькій ділянці фронту, створюючи таким чином хаос у системі командування. Та до певних ОСОБЛИВО недисциплінованих польових командирів ЗСУ та їхній опір «генералам-дурням».
Список підрозділів, розгорнутих на лінії фронту між Сіверськом (на півночі) і Бахмутом (на півдні), тим часом нагадує склад половини ЗСУ; принаймні ситуацію на початку січня в районі Соледар-Бахмут. Насправді, тут є підрозділи 4-тої та 17-тої танкової, 10-тої гірської, 46-тої повітряно-десантної, 61-шої механізованої, 77-мої повітряно-десантної, 113-тої та 115-тої ТрО, 128-мої гірсько-штурмової бригад, а також 43-тьої артилерійської та кількох незначних підрозділів «спецпризначення»… і все одно росіяни просуваються, як правило, завдяки непокорі українських польових командирів [вищому командуванню], через що, зі свого боку, довелось викликати 93-тю механізовану із (заслуженої) відпустки…
Тепер, коли вже таке сталось, зверніть увагу, панове, ви всі облажалися, незалежно від того, наскільки ви незалежні, добре навчені, бойові досвідчені та надрозумні – та якими би ви не були. Наслідком цього є втрати людей і техніки. Зрозумійте і прийміть це та нарешті почніть виконувати накази: ви можете обговорювати їх до та після, але не під час операції, і особливо, якщо ви неодноразово виявляли помилку. Інакше ГенШтабу України ліпше витратити час і ресурси, щоби перекинути вас для вторгнення у Вануату…
Справа в тому, що, як і в Соледарі на початку січня, ЗСУ має достатньо сил, щоб зупинити це просування росіян. Однак, поки ОК Схід не впорядкує ланцюжок командування й ті, хто під його контролем, не почнуть виконувати їхні накази, навряд чи ситуація якось кардинально зміниться.
РАЙОН НА ПІВДЕНЬ ВІД БАХМУТА І ВУГЛЕДАР
Бахмут… околиці міста, найперше мені йдеться про південь: можу помилятися, та мені здається, що ЗСУ досі утримують важливу висоту біля Кліщіївки. Але росіяни просунулися в долину на південь, а потім і на захід від міста, наблизилися до Іванівського і траси Т0504, що зʼєднує Бахмут із Костянтинівкою. Про це чергове «повільне, методичне», але потужне просування росіян можна судити з того, що трьом бригадам ЗСУ складно зупинити наступ на Часів Яр та Іванівське.
Вугледар… ну, коли вже рибарь каже, що «погода погана» і «наступ призупинили» — усе стає одразу зрозуміло. Насправді ВСрф раз за разом здійснювали невеликі атаки, але не спромоглися ні на що інше, як втратити ще кілька БТР-ів і багато солдатів. Трохи кумедно спостерігати, як росіянам не вдається перетнути кілька кілометрів відкритого простору під убивчо точним артилерійським вогнем ЗСУ…
Але не хвилюйтеся, вони будуть лізти знов і знову — щойно командири 58-мої загальновійськової армії знайдуть достатньо гарматного мʼяса, яке ще не потрапляло у мʼясорубку, як вже встигли зробити 40-ва і 155-та бригади морських піхотинців [рф] минулого тижня.
Переклад: Тетяна Саніна, Ростислав Семків, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
