У цьому звіті багато добрих новин, хоча, звісно, хотілося б ще більше. Що викликає особливу повагу Купера – це зміна тактики наступу ЗСУ, який доволі повільний, проте це зумовлено турботою про життя солдатів. Купер вживає слово «методичний» – нехай би отак «методично», вибиваючи ворогів, українські сили дійшли на півдні до узбережжя й ще далі.
Доброго ранку всім! [Матеріал опубліковано 21.06 о 7.00 ранку за Києвом]
…я й далі під враженням від того, що кілька ідіотів з Угорщини додумалися витягнути 11 військовополонених українців з росії прямо до Будапешта [тепер Угорщина, всупереч міжнародному праву, утримує цих українців під арештом – перекл.]. Тобто, не секрет, що я за визначенням вважаю всіх політиків корумпованими й некомпетентними («доки не доведено протилежне»), але такий рівень огидного політичного ідіотизму притаманний хіба пудінґу, дампу [так Купер називає путіна і трампа – перекл.] та їм подібним, а Угорщина ж із таким «керівництвом» входить до ЄС і НАТО…
Єдине, що «добре» з усієї цієї пригоди із затриманням українців – те, що троє полонених все ж були передані українському посольству.
Але давайте поговоримо про події на фронті.
Повітряна / ракетна війна
18 червня великий склад озброєнь ВСрф у Риковому, що на південь від Херсону, самоліквідувався внаслідок спонтанної детонації. Можливо, просто побачив ракету Storm Shadow. Вибух був настільки потужним, що знищив не лише складські приміщення та пошкодив залізницю поблизу, але й повністю розніс шмат Рикового. «Вторинні вибухи» (спровоковані первинною детонацією) чули ще шість годин поспіль. Агентурна розвідка повідомляє, що навіть сьогодні вранці росіяни продовжували збирати шматки своїх 52 убитих та десь такої ж кількості поранених (дивно, що російські пабліки не плачуться про вбитих цивільних, хоча, на мою думку, там могли бути жертви). А ще, яка ж сумна новина, що серед охоронців складу були кадировці…
Трохи раніше українці знищили дві рейкові бригади на перегонах залізниці від Криму до Рикового й Мелітополя (тобто ті потяги, що «живили» названий та інші склади амуніції). Та насправді, цей удар був лише прикінцевим із цілої серії: доти українці розгромили склади в Ажурному, Скадовську, Геніченську та кількох інших місцях (ось маленька гарненька карта цих атак). А ще 20 червня щось гучно вибухнуло в Корсунці недалеко Каховки.
Все це значить, що ПС ЗСУ змінили тактику: вони вже перестали бити по російських штабах (бо випалили всі упродовж останніх двох тижнів) і знову перейшли до знищення складів. Ці удари позбавили ВСрф тижневого запасу артилерійських снарядів – а якщо врахувати ще обстріли залізниці, то, може, й більшої кількості – тепер росіянам треба знову накопичувати боєзапас і влаштовувати нові склади і то тепер ще далі від лінії фронту…
Тепер з російського боку…
…за виключенням щоденних артилерійських та ракетних обстрілів Сумської області, району Нікополя та Херсона, де загинули численні цивільні, залучені до евакуаційних та рятувальних робіт…
російські сили, здається, вичерпали всі свої запаси балістичних та крилатих ракет, упродовж свого «бліцкрігу» проти Києва в травні. За останні два тижні відбувалися хіба спорадичні удари малою кількістю крилатих ракет. Трохи частіше били «шахедами». Балістичні ракети вони тепер можуть запускати значно рідше – десь «раз на тиждень».
Хоча 17-18 червня українська сторона повідомила «лише» про збиття чотирьох «шахедів» (і одного «ланцета»).
19 червня, близько 2.39 ВКС у балістичному режимі вдарили кількома ракетами С-300 по Запорізькій області, а потім запустили слідом 4 «калібри» та 4 «шахеди». Українці заявили, що ці останні 8 боєзарядів було збито.
У ніч з 19 на 20 червня збили ще 32 із 35 запущених «шахедів». Більшість із них (близько 20) – у Київській області. Три прорвалися на захід і вразили «об’єкт критичної інфраструктури» у Львові. Водночас, «широкомасштабний авіаудар» зафіксували в Запоріжжі, проте деталей не повідомляли, окрім, що «пошкоджено промислові об’єкти та приватні будинки». Видається, що людських жертв не було.
До речі, якщо вірити US Defense News, більшість «шахедів», знищених від вересня 2022 й до січня 2023 р. – а це не менш як 540 одиниць – були збиті з німецьких самохідних зенітних установок «Гепард».
Як я вже згадував у своїх попередніх звітах, протягом останніх двох тижнів росіяни регулярно реагували на українські атаки ударними ґвинтокрилами Ка-52 (і рідше – Мі-28).
На початках вони переважно застосовували ракети ЛМУР [льогкая мнгоцелєвая управляємая ракєта, або «издєліє 305» – ред.]. Максимальний радіус ураження ЛМУРів становить близько 14 000 м, удар добрячий, і, схоже, за перші два тижні цього місяця вони встигли завдати кілька таких ударів по українських транспортних засобах. Між тим, схоже, що росіяни вже вичерпали запаси цієї зброї (й саме тому кількість відповідних відео у Telegram різко пішла на спад), і повернулися до використання менш далекобійних (10 000 м) «віхрєй». Й відтак гелікоптери [з яких запускають ці ракети – ред.] опинилися в зоні досяжності української протиповітряної оборони, а тому було цікаво спостерігати за відповідними повідомленнями ЗСУ:
– 14 червня: 1 гвинтокрил Ка-52 оголошено збитим над південним Запоріжжям (інших подробиць немає);
– 17 червня: 2 Ка-52 нібито збиті між 22.00 і 23.00 годинами;
– 18 червня: 1 Ка-52 збито (час і місце не вказані) рано вранці, іще 1 – у другій половині дня.
– 19 червня: 1 Ка-52 збитий «увечері, близько 23.00».
Наскільки мені відомо, нічого з цього поки що не підтверджено: щонайбільше, росіяни оприлюднили відео, на якому видно, як один з Ка-52 скидає паливні баки і втрачає більшу частину свого хвоста… Тим не менше, можливо, що частина українських заяв пов’язана з розгортанням зенітної системи ППО SAMP-T (спільно розробленої Францією та Італією), яку офіційний Париж підтвердив як «вже в Україні». Перший батальйон цих установок прибув разом з 700 ракетами «Астра-30».
До речі, якщо порахувати, що ВКС рф отримали близько 150 Ка-52, а потім відняти кількість візуально підтверджених як збиті (близько 47), плюс кількість неробочих зразків, які видно зліва на цьому фото то виходить, що загальний російський арсенал тепер скоротився приблизно до 40-50 бортів.
Крім того, 20 червня росіяни заявили, що Мі-24 ПС ЗСУ був збитий їхніми перехоплювачами в районі Краматорська, а Мі-8 – наземними засобами протиповітряної оборони в районі Оріхова. Жодних доказів цього надано не було, однак, згідно із повідомленнями Генштабу, кількість бойових вильотів ПС ЗСУ скоротилася до 15-20 на день. Це менше, ніж «понад 20 на день» на початку цього місяця, що, ймовірно, свідчить про певне виснаження особового складу.
Битва за Донбас
Куп’янськ-Сватове-Кремінна… 19 червня офіційний Київ повідомив, що ВСрф розпочали наступ на північний захід від Луганська:
– перший напрямок з району Покровського в напрямку Куп’янська та
– інший – з Кремінної в напрямку Торського та Лиману.
Українці (переважно) доповідали про «сильні обстріли», «гарячі бої» та «складну ситуацію». Найсильніші атаки, схоже, здійснює 76-та дивізія ВДВ на півдні, в напрямку Ямполівки і Зарічного. ЗСУ обороняються там силами 23-гої стрілецької, 111-тої і 126-тої танкових бригад, ймовірно, за певної підтримки 95-тої штурмової бригади. Далі на південь російські БАРС-12, -16 і -20 наступають через ліс вздовж Сіверського Дінця. У складі ЗСУ там діють 63-тя й 67-ма механізовані бригади.
По суті, це цікава спроба змусити українську сторону зменшити тиск на півдні Запорізької області та південний-захід Донецької й передислокувати частину своїх резервів на північ. Cверблячка інтуїції у моєму лівому мізинці говорить: це добрий знак.
Росіяни зосередили значні сили в тилу на ділянці Сватове – Кремінна – Рубіжне – Лисичанськ. У них була можливість передислокувати їх на південь України або «щось зробити» з ними там, де вони знаходяться. Обрали друге… Наскільки добре це спрацює – не знаю. Можна лише сказати, що навіть операції підрозділів ВДВ обмежені світловою добою, їм не вистачає зв’язку, підготовки та обладнання, щоб перевершити ЗСУ в бою 1 на 1. До прикладу: останнім часом українці спостерігають зростання кількості російської бронетехніки, покинутої через надто поганий технічний стан: її витягли з нафталіну і відправили на фронт без необхідного капітального ремонту (в принципі, те саме можна сказати і про третину того, що НАТО надсилає в Україну…, однак українці не використовують зламану західну техніку в бою без необхідних перевірок і технічного обслуговування).
Бахмут… 17-18 червня 57-та моторизована, здається, була у Берхівці, але потім її було контратаковано росіянами з трьох боків. Це змусило її повернутися на південно-західну околицю. На південь від Бахмута 3-тя штурмова ще продирається в напрямку Кліщіївки…
Авдіївка… ще з 18 червня ЗСУ наступають на північ від міста, близько двох кілометрів на північний схід від Бревно і на південь від Красногорівки, і, здається, трохи просунулися в напрямку Новоселівки.
Мар’їнка… росіяни завдають локальних ударів по Красногорівці (на північ від Мар’їнки), по Мар’їнці та на південь від неї, але все це «ні до чого не веде»…
Південне Запоріжжя (та південно-західна Донеччина)
Василівка («пояснення»: це східна сторона того, що колись було «Каховським морем», поки російська нечисть не підірвала Каховську дамбу, факт чого половина «Заходу» й досі «не може офіційно підтвердити»….як правило тому, що «це все не так однозначно»)…
16 червня ЗСУ закріпились у руїнах села Лобкове. 17 червня атакували П’ятихатки з двох боків, спричинивши паніку серед росіян: вони стверджували, що «українці в уніформі ВСрф» проникли на «4-ту військову базу» (підрозділ ВСрф, що зазвичай дислокується в Південній Осетії), розташовану на захід від Лугового (це десь 10 км на південь від Кам’янського і 10 км на південний захід від Лобкового), і що цих «бойовиків» було спалено – поки не виявилося, що росіяни знищили своїх же солдатів Після цього їм довелося замовкнути.
Протягом 18 червня росіяни контратакували, заявляючи про величезні втрати українських сил. Думаю, вони й справді наробили неприємностей і знищили близько 7-8 одиниць бронетехніки. Проте українці підтягнули підкріплення та знову атакували, знищивши батальйон із 300 осіб або 4-тої військової бази, або батальйону «Шторм Осетії», включаючи його командира (вціліло менше 20 росіян). Дехто стверджує, що фактичне ім’я частини було «80-та бригада», але я в цьому не впевнений.
19 червня 128-ма гірсько-штурмова бригада атакувала Жереб’янки з двох боків (там засів БАРС-32). Трохи пізніше ВСрф почали контратаку на П’ятихатки (або кинули туди «підкріплення», бо не знали, що населений пункт вже було втрачено): українці відступили на вихідні позиції, а потім відкинули росіян, завдавши їм втрат у бронетехніці, розпочавши ще одну атаку з П’ятихаток у бік невеликого ліска на невисокому пагорбі на південний схід. Іронічно, проте російські інформатори підтвердили цю атаку та присутність 128-тої гірсько-штурмової, і ще… вони більше не жартують про цей підрозділ ЗСУ (128-ма базується в Мелітополі, а на початку війни брала участь у приголомшливому, але й сумному, прориві з міста через Токмак і Пологи до Гуляйполя (через це росіяни регулярно кепкували про цю бригаду, публікуючи фантастичні заяви про її втрати).
Станом на 20 червня 128-ма повернулася до наступу на Жереб’янки… і мені цікаво: чи спровокує це 49-ту чи 58-му армію (не знаю, яка з них відповідає за даний район) до ще однієї контратаки «оперативного рівня», чи ні? Чи, як дехто стверджує, її насправді вже було розбито артилерією ЗСУ ще за 10 км на південь від лінії фронту?
Новоданилівка… З 16 червня ЗСУ повільно, але впевнено просувалися в південному напрямку. Спочатку вони завезли «щось», що почало придушувати засоби російської радіоелектронної боротьби. Судячи з усього, це вплинуло і на «ланцети», а то й на Ка-52 та російські ПТРК (вони ще два дні тому регулярно «вбивали»). Потім ЗСУ закінчили розмінування додаткових проходів через мінні поля, а ще – територій навколо власних позицій. За активної артилерійської підтримки було вибито все, чим росіяни намагалися завадити цій діяльності. Завдяки артилерії значно покращилася маневреність військ ЗСУ, було налагоджено безперебійне постачання БК (такого ефекту не вдалося б досягти, якби сюди просто надсилали підкріплення, та й перекидати надто багато солдатів у надто вузьку зону було б небезпечно).
17 червня ЗСУ дійшли до північної околиці Роботиного й почали систематично (хоча й повільно) нищити тамтешній російський гарнізон. 18 або 19 червня ВСрф здійснили велику контратаку й тепер стверджують, що відтіснили українців приблизно на два кілометри назад. Відтоді там «тихо». Східніше українці далі вгризаються в російські мінні поля, розміновують додаткові лінії приблизно за 5-6 кілометрів на південь від Малої Токмачки.
Гуляйполе… точно не знаю, що відбувається між Марфополем і Приютним: обидві сторони майже нічого не розповідають, хіба тільки спростовують заяви супротивника, відповідно 0+0=0… Судячи з повідомлень про захоплених солдатів і БМП ЗСУ на південних околицях цього району, можна припустити, що українці проводять рейд біля Пречистівки, хоча…
Старомайорське… (раніше «район Великої Новосілки» або «Времівський виступ», але, думаю, більше немає сенсу називати район за назвою місцем, яке тепер далеко за лінією фронту)…
15 червня ЗСУ почали наступ на великій частині російської лінії фронту між Урожайним і Керменчиком; окремі підрозділи опинилися на підступах до Ключового і…. «трохи далі на південний схід» (так, «знову»)…, і після цього пудінгова PR-машина видала чергову хвилю повідомлень про «масові втрати українців». Насправді цей хід ЗСУ застав росіян зненацька. Не тільки тому, що вони досі намагаються налагодити зв’язок з «обложеним» гарнізоном у Рівнополі та витрачають сили на «контратакування» Макарівки, а й тому, що, схоже, ця атака відбувалася за підтримки «чогось» повʼязаного з РЕБ, що «хтось» привіз у цей район і — принаймні тимчасово — придушив активність знаменитої російської «трійки» «орлан+zala+ланцет» (ці «штуки» легко перегріваються, якщо довго працюють на повну потужність).
У результаті станом на 19 червня ЗСУ перебували «між Завітним і Керменчиком» і просувалися на південь, а ще на захід через річку Мокрі Яли, знову…
Загалом, ЗСУ і далі обережно й методично просуваються через (фактично) першу лінію оборони на півдні. Завдяки цьому вони зводять власні втрати до мінімуму і в той же час забезпечують максимальну підтримку штурмових військ. Якщо порівнювати з початком місяця, це серйозна зміна тактики. Росіяни, як і раніше, за кожної нагоди контратакують. Їхні офіцери нижчої та середньої ланки, звичайно, відстійні, а кількість російських підрозділів уздовж першої лінії тим часом скоротилася щонайменше на третину, але загалом підготовка російських підрозділів, рівень зв’язку і планування — на вищому рівні, ніж очікувалося, тому, звичайно, вище командування намагається використати кожну можливість, щоб завдати втрат ЗСУ. Іншими словами, вони знають, що роблять, контролюють свої війська. Але в нічному бою українці легко перемагають росіян — і використовують цю свою перевагу по максимуму, а ще – власну вищу обороноздатність: завдяки кращій підготовці та вогневій підтримці, зараз один український батальйон може протистояти двом або навіть більше російським.
Переклад: Дарина Постернак, Тетяна Саніна, Ростислав Семків, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Джерело тут
