Продовжуємо публікувати переклад великого огляду Тома Купера, присвяченого явищу військової некомпетентності. Цей допис трохи відступає від основної теми і фокусується переважно на «діяльності» керівництва США, його наслідках для Європи та світу, а також основних кроках, які варто зробити європейським урядам. Основну думку можна передати такою цитатою: «Зараз (і ні в якому разі не пізніше) ми, європейці, маємо почати шукати способи не тільки вижити, а й перемогти і знищити путінський режим. Так, усі карти на столі. Ми мусимо зосередитися на цьому завданні». Читайте Купера і підтримуйте українське військо.
Вітаю всіх!
Нічого не можу із собою вдіяти: із великим зацікавленням читаю всі «шоко-трепетні» реакції на останні дії Тарарампа. Мені щонайменше смішно спостерігати за реалізацією усіх Тарарампових, Маскових і іже з ними «найгірших сценаріїв» – або, правильніше сказати, «гірших, ніж вважалося за можливе», – у США та на міжнародній арені.
Як мінімум так само смішно спостерігати за усіма відповідними реакціями. За намаганням зробити «факт-чекінг» їхніх заяв.
…ніби такі, як Тарарамп, Маск, пуддінг, Фарадж, Орбан тощо коли-небудь турбуються через те, чи є правдою те, що вони кажуть.
…при цьому ніхто не перевіряє факти й в іншій площині – зіставлення того, що всі ці «коричневі» персонажі наверзли у більшості своїх чудових заяв, і що вони взагалі хоча б щось розуміють.
Нічого. Або майже нічого. Так само і з гарантіями пуддінга щодо безпеки та суверенітету України, його погрозами ядерною зброєю…
Якщо нема чого робити, перевірте, хто такий Тарарамп. Насправді він банкрут, він довів до банкрутства майже усіх своїх бізнес-партнерів (у тому числі декількох російський мафіозних босів, які контролюються пуддінговим феесбе), зруйнував усі свої мегаломанські проєкти. Він спочатку увів «тарифи, тарифи, тарифи», а потім так само швидко скасував їх… Він вихваляється тим, що «Мексика надсилає тисячі військових для кращого захисту кордону зі США». Так Мексика робила це задовго до того, як Тарарампу спало на думку вимагати цього…
Як то кажуть, мені це видається кумедним. Тим паче, що усі можливі балакучі голови про це ані пари з вуст.
Менш кумедно спостерігати за повною некомпетентністю європейських політиків/осіб, які приймають рішення (це далеко не одне й те саме).
Я можу зрозуміти, якщо в Києві панує «шок і трепет»: можливо, Зеля і справді має 57% політичної підтримки, але це не робить ні його, ні Єрмака «компетентними». Лише – на думку громадськості – «найбільш придатними». Навіть якщо це достатньо охолоджує Зелі голову, щоб пережити ці «бурхливі часи» із необхідною холоднокровністю. Власне, це майже те саме, що «найдешевша, але найсправедливіша пропозиція», яку ви можете отримати від вашого торгового партнера…
Чим далі на захід, тим гірше: ніхто не знає, скільки там людей, приголомшених і нездатних серйозно реагувати. Цей список довгий. Подивимося на тих, хто здатний – а цей список фактично не існує. Хоча ні, здається, є один почесний виняток – це німецький міністр оборони. Але він вже висловив Венсу свою думку, а потім нерішучий, одержимий процедурами та дипломатією Шольц змусив його замовкнути…
У дійсності нічого з того, що робить Тарарамп, не було «непередбачуваним», як широко стверджувалося протягом останніх 4-5 місяців. Як мінімум від моменту завершення минулорічної виборчої кампанії у США, як мінімум після усього того расизму та неонацизму, що неодноразово вигулькували наприкінці жовтня та початку листопада, все мало бути кристально ясним: ми всі маємо очікувати від цього персонажа «найбільшого зла». Або й набагато гірше: чим довше він залишатиметься при владі, тим більше він відчуватиме, що може робити щось ще більш «божевільне».
І все ж таки, Європа – і Україна – знову були заскочені зненацька й абсолютно непідготовлені. Буквально «зі спущеними штанами». І це «незважаючи» на численні конференції, зустрічі, домовленості та багато іншого щодо того, чого очікувати від Тарарампа і що робити – які відбулися у січні і проводяться зараз.
«Ніхто не знав, що так буде». Еге ж? Блискуча робота наших спецслужб! (…не кажучи про нашу «розвідку»…)
І, уявляєте, який сюрприз: усі замирення – цього разу від Тарарампа, особливо Зелі й того пустопорожнього балакуна Макрона – не працюють. Знову…
…ех…
Ну добре, чи сюрприз це, якщо врахувати те, що я написав у першій і другій частинах цього огляду?
Чого очікувати? Що люди, які відмовляються досліджувати таку купу цінного досвіду багатьох недавніх воєн, можуть взагалі чогось «навчитися» і виконувати свою роботу – наприклад, консультувати своїх некомпетентних політичних шоу-майстрів? Що вони розроблять хоч якесь «чітке бачення майбутнього», «стратегію» щодо того, що робити далі, і таким чином хоча б наблизяться до того, що визначає поняття «лідер(и)»?
Якщо є якісь сумніви, подивіться на ось цей приклад, коли якийсь дурень у Франції опублікував велику «світоглядну» статтю в Le Monde, пояснюючи, що Україна не «протягне» і півроку без фінансової та військової допомоги США…
Думаю, даний персонаж проспав із кінця вересня 2023 року приблизно до травня 2024 року (не кажучи про період з 2014 по 2022 рік). Або був надто зайнятий підтримкою ізраїльського геноциду палестинців, щоб звернути увагу на «Україну» й той факт, що саме Байден заморозив усю допомогу і взагалі нічого не давав… і не лише протягом «шести місяців».
Пам’ятайте: Le Monde – це «розсадник французьких ліваків»… а також деяких представників пихатих французьких політичних і дипломатичних кіл… тих самих, які (як і подібні партії у Німеччині, США та декількох інших місцях у світі) не можуть дати собі раду настільки добре, щоб повернутися до влади. Але люблять оголошувати, що деякі книги про недавні війни «написані придурками з ЦРУ» або «оцінювати» їх в інтернеті однією зіркою і «фууу» – замість того, щоб читати їх та займатися самопросвітою.
Звісно, будь-яка людина з головою знає, що «період із вересня по травень» — це трохи довше, ніж «шість місяців». Але хто ж знав, що знайдуться настільки самовпевнені люди, які будуть думати, що їм не треба вивчати війни – знати, як говорити про війни, знати, що і коли робити під час війни, принаймні аргументувати інакше, крім «хто програє – ми чи українці»? Хто очікував від таких людей тверезого мислення? Знати, що таке «Європа»? Що таке «Україна» – і «українці»?… і що таке шість місяців?
Так, мій найдорожчий читачу, я повторююся, але не можу не сказати це знову: ми тут, у Європі, дійсно перебуваємо у тій самій ситуації, як хтось колись сказав про британську армію: леви, яких у бій ведуть ідіоти…
***
ЩО РОБИТИ?
Що ж треба зробити, щоб повернути нашу систему (принаймні) до «функціонального» стану?
По-перше, є декілька речей, які мають зрозуміти для себе уряди як України, так і всієї Європи. Головне – усі ми зараз перебуваємо у стані війни. Так, можливо, бомби й ракети падають «лише в Україні», але менше з тим – ми ВСІ у стані війни. Ми у стані війни проти росії та пуддінга, а тепер і проти Тарарампа… Я не знаю, як виглядатимуть «США» через 5 днів.
Не сумніваюся, що у США є багато прихильних американців, людей, яких я вважаю близькими друзями. Сподіваюся, що ми дружитимемо й надалі… соррі, хлопці… сухий факт полягає у тому, що вони просто не при владі… власне, вони дозволили відвертим нацистам зруйнувати їхню політичну систему і перетворити її на щось, що можна назвати лише «комунізмом для (над)багатих». Цей процес зайшов так далеко, що я маю великі сумніви, що вони коли-небудь отримають шанс обрати когось іншого замість рудоголового й таким чином відновити свою демократію.
Отже, перепрошую, але у нас війна.
Це факт – і це триває вже декілька років.
Те, що залишилося від «демократії» в Європі (ще Канаді, а також Австралії та Новій Зеландії), перебуває у стані війни як мінімум з мегаломанською американською олігархією. Так само, як ми воюємо з магаломанською олігархією пуддінга.
…а це, своєю чергою, для наших власних зомбі-ідіотів означає, що час на те, щоб почати розуміти, що ми на війні і маємо діяти відповідно (а не просто «ми типу на війні») – вважайте, що сплив.
Перший, обов’язковий крок для усіх «наших» спецслужб – будь-де, від Лісабона до Києва (а краще від Оттави через Нью-Делі до Сіднея) – припинити усі зв’язки зі спецслужбами США. Не те, що я б не довіряв розвідувальним службам США чи їх людям (навіть попри те, що вони десятиліттями шпигують за «союзниками» так само, як і за «Аль-Каїдою», пуддінгом та будь-ким іншим), але не можна довіряти їхньому головному клоуну… гм… вибачте, головнокомандувачу. Бо його найближчі помічники публічно розкривають навіть американські «головні таємниці» і роблять це на власний розсуд (або взагалі без розсуду, «просто так сталося»), не побоюючись жодних наслідків. Плюс Тарарамп – актив кдб/фсб. Це факт.
Тому розвідувальні зв’язки мають бути перервані. І розвідувальна діяльність США у Європі – яка переважно ведеться відкрито – має бути повністю обмежена і швидко переведена в розряд незаконної.
Далі. Якщо Тарарамп хоче вивести американські війська з Європи – чи то «лише» Східна Європа (тобто, «колишні члени Варшавського договору») чи то «далі» – добре. Відпустіть їх. Досі не було і, можливо, ніколи не буде іншого більш сприятливого моменту для того, щоб збройні сили США покинули Європу.
Чому так сталося? І чи це (виведення військ США у будь-якому вигляді) залишить Європу «голою» – повністю беззахисною перед загрозою російського вторгнення?
…і, звісно, лише за умови, що ми будемо єдині, а не будемо сваритися через дрібниці…
Відповідь на перше питання проста, відповідь на друге питання – ні, не залишить.
По-перше (тут, власне, і криється відповідь на друге питання), завдяки тому, що українці розтрощили російську армію, – ні, серйозної загрози російського вторгнення в Європу на північ чи захід від України немає принаймні років 5-10 (якщо не більше). Як мінімум «те, що залишилося» від неамериканських військ НАТО, здатне протистояти такій загрозі. Власне, зараз ситуація склалася так, що ми – «Європа» – не лише можемо, але й повинні дозволити собі розбудувати наші збройні сили до необхідного рівня (такого, щоб принаймні відбити бажання, якщо не повністю знищити будь-які «хотєлкі» пуддінга у майбутньому). Це було б чудово і для нашої економіки…
По-друге, частковий чи повний вихід американських військ з Європи змусить Тарарампа зіткнутися з гіркими скаргами з боку тієї частини своїх олігархів, які заробляють мільярди на збереженні військової присутності США в Європі (тобто, утримання баз, забезпечення запасами, амуніцією, обладнанням тощо) – і які понесуть від цього величезні фінансові втрати (а у багатьох випадках це буде реально «екзистенційною загрозою»). «Вишенька на торті» – збройні сили США втратили б значну частину своїх можливостей разом із втратою свого «авіаносця Європа», який потрібен їм для масових операцій на Близькому Сході, в Африці та більшій частині Західної Азії… Так, ми можемо встановити Тарарампу «зворотну послугу» і вимагати високу оплату за приземлення для дозаправки в Європі будь-якого американського літака або за захід у порт будь-якого американського військового корабля.
Якщо ви думаєте, що «інколи банан – це просто банан», – окей, добре-бобре. Але потім не кажіть, що я не попереджав.
***
ФОКУС
Наступні декілька кроків начебто є «автоматичні», але насправді щоб їх здійснити, необхідно налаштуватися на серйозну співпрацю (замість традиційних сварок через дрібниці) між пʼятдесятьма країнами Європи… а для цього потрібна така штука, як «зосередженість».
Зараз (і ні в якому разі не пізніше) ми, європейці, маємо почати шукати способи не тільки вижити, а й перемогти і знищити путінський режим. Так, усі карти на столі. Ми мусимо зосередитися на цьому завданні.
Цей режим буквально годує Тарарампа, Фараджа, Ле Пен/НР, AfD та їм подібних по всій Європі – людей, які наполегливо працюють над тим, щоб нас роз’єднати, розділити на «вила» і «смолоскипи» (див. ілюстрацію). Ця історія триває вже так довго, що сумніватися не випадає: пуддінг щодня диктує цим персонажам, що говорити і що робити. Тому «пережити» вторгнення цього режиму в Україну, «у будь-який спосіб утриматися на плаву, поки цей режим загнеться», буде недостатньо. Режим пуддінга – це смертельна загроза для всіх нас. Його необхідно знищити.
Тому наступним необхідним кроком є повна заборона всіх зв’язків між такими суб’єктами у Європі та пуддінгом. Плюс повна заборона на діяльність будь-яких організацій, насамперед політичних партій, засобів масової інформації та соціальних мереж, які просувають «пуддінга і Ко».
Так, толерантність – основа нашої «ідеології». Але толерантність має свої межі. Зрештою, ми ж пишаємося тим, що не толеруємо вбивства, наприклад…
До речі, чи призведе «знищення путінського режиму» до того, що «росія розвалиться», а «царьки отримають контроль над ядерною зброєю»… Та кого в біса це хвилює? Зараз ситуація інша, а отже, це не має значення. «Колись у майбутньому»… ну, в майбутньому завжди буде якась інша, нова загроза для людства (якщо не кліматичні зміни, то великий астероїд, що його бачить уже чимало астрономів і який може впасти на Землю і зробити свою справу).
Словом, зараз це питання нашого власного виживання – виживання Європи – знищити цей режим. Хай там що станеться у майбутньому – ми побачимо, що й коли станеться, і зможемо вирішити всі проблеми, щойно режим пуддінга буде повалено.
Іншими словами: наша політика, наші політики – зокрема і наші власні олігархи – повинні нарешті зосередитися на справді важливому. Інакше наша олігархія не зможе далі отримувати гарні прибутки від усіх своїх можливих оборудок і закінчить тим, що їх замінять такі, як Маск.
Мабуть, найкращий приклад такої «зосередженості» — київський уряд. Досі він робив «то те, то се», або якщо й «зосереджувався», то на нездійсненних мріях (типу «доїдемо до Мелітополя, а потім на море»…). Не дивно, що в результаті уряд виявився «майстром на всі руки» і ні у чому не фахівцем, хіба що як залежати від «Заходу»; а всередині країни робилося дуже мало.
…окрім балаканини та ведення політично вмотивованих бойових дій у своїй країні…
…або створення хибного враження, що лише члени цього уряду розуміють, як керувати Україною, а отже, вони «незамінні», і жоден українець не перевершить їх у майстерності. Ми вже не раз описували цей «синдром Мубарака» (покійний Хосні Мубарак, колишній президент Єгипту, якось публічно заявив, що не може обрати собі віце-президента, бо в усій країні немає підхожої людини на цю посаду…).
Насправді, єдина інстанція українського уряду, яка хоч щось зараз робить правильно, – це СБУ, що провадить кампанію (поки що, і невідомо, завдяки кому) постійних дронових ударів по російській нафтовій промисловості. Принаймні, так тривало минулі 1-1,5 місяці. Звісно, цій кампанії досі бракує масштабу. Але навіть якщо вона серйозно триває лише останні 1-1,5 місяці, і хай дронам досі бракує дальності й точності, – її можна описати як «зосереджену на тому, що дійсно важливо».
За іронією долі – так, це означає, що СБУ займається не своєю роботою («захистом Конституції та внутрішнього порядку» в Україні), і фактично дронову кампанію мусить перебрати на себе хтось інший (а наслідки цього можуть бути фатальними), але факт залишається фактом: СБУ руйнує основне джерело доходу пуддінга. Можна лише сподіватися, що так триватиме і надалі. Не лише у найближчі 1-2 місяці, але доти, доки в росії не залишиться жодного робочого нафто- та/або газопереробного заводу, жодної нафтобази в межах досяжності українських БПЛА.
Це важливо ще й ось чому: російська промисловість не виготовляє більшість складних машин, необхідних для ремонту нафтогазової галузі. Вона не могла цього робити навіть 15-20 років тому, коли перебувала в «приязних» стосунках із «Заходом», а зараз і поготів. Вона змушена імпортувати все із Заходу. Досі, останні три роки, росії не вдавалося цього робити. Але з приходом до влади Тарарампа, Маска та інших… усе може швидко змінитися (тим більше, що китайці завжди поруч). Тому цю галузь – російську нафтогазову промисловість – треба знищити якомога швидше. Як мінімум вивести її з ладу на найближчі 6-12 місяців.
З огляду на все це, зовсім не дивно, що уряд Зеленського досі не має уявлення про те, як перемогти росіян-нападників (і тут він нічим не кращий за будь-який інший європейський уряд). А ще цей уряд – через власну недолугість – а також Головком (Сирський) і Генштаб України не мають зеленого поняття, як протистояти вторгненню, ба навіть як реформувати Збройні сили. Тут доречно навіть сказати, що з причин, розглянутих у частинах 1 і 2 цього допису, європейські збройні сили переважно теж не мають зеленого поняття, як реформувати себе.
Про це – у частині 4.
(…далі буде…)
Переклад: Катерина Соболева, Антоніна Ящук
Редакція: Катерина Соболева
Джерело тут
