У книзі «Про походження часу», мемуарах Томаса Гертога про його співпрацю зі Стівеном Гокінґом, він переконливо доводить, що світ має квантову природу, від якої залежать і його «вічні» закони.
Закони фізики не викарбувані в камені, а народжуються та розвиваються разом із Всесвітом, яким вони керують. Спочатку їх було багато, між ними розгорталася дарвінівська боротьба за існування, і наші закони — це ті, що врешті-решт перемогли. Хіба це не найяскравіший приклад того, як універсальний закон природи виникає випадковим чином із сингулярної ситуації?
Щоб зрозуміти таке, слід зробити ще один крок у дивну онтологію, що її передбачає квантова фізика, і уявити спостереження як невід’ємну частину самої реальності: «Якщо у вас, як і в мене, традиційна західна освіта, то науку викладають як відкриття законів природи, які завжди точні, незалежно від того, чи спостерігає хтось чи щось. У квантовому ж світі частинка перебуває в суперпозиції своїх можливих положень і швидкостей, які описуються хвильовою функцією, поки одне з них не буде зафіксовано спостерігачем (при цьому інше, неминуче, стає непізнаванним)» [1].
Гокінґ і Гертог тут уникають пастки, яка припускається в суперечці про те, що насправді вважається спостереженням, – вони дотримуються найширшої точки зору: «Спостерігач не обов’язково має бути людиною чи розумною істотою. Будь-який запис квантових подій – це форма спостереження, тому коли кристал кварцу зберігає шлях пройденої крізь нього субатомної частинки, кристал діє як спостерігач». Саме тому нам слід відкинути трактування квантової механіки, що передбачає існування верховного Спостерігача (іноді прямо згадується бог), який повністю визначає реальність.
Головна теза квантової механіки полягає в тому, що лише через спостереження хвильова функція «зколапсовує» в реальний маршрут (до цього моменту вона проходила всіма можливими маршрутами). Подібне пояснює, що Гокінґ і Гертог мають на увазі під космологією «зверху вниз»: «Підхід до головоломки антропного принципу “зверху вниз”, що включає спостерігача, позбавляє його парадоксів. З класичної точки зору здається незвичайним, що закони фізики на кожному кроці йшли шляхом, що призводить до виникнення Всесвіту, придатного для життя. Але якщо ми лише зараз включаємо телескоп і спостерігаємо фрагмент хвильової функції, в якій ми живемо, то він обов’язково має бути тим, який передбачає життя. Можливо, ми фіксуємо фрагмент, виникнення якого статистично вкрай малоймовірне в результаті багаторазових кидків гральних кісток. Але тоді й усі інші варіанти більш-менш малоймовірні».
Це підводить нас до третього ключового поняття – голограми: зображенню об’єкта, яке фіксує не лише його актуальний стан, а й його інтерференційну картину з іншими можливостями, втраченими при нав’язуванні поточного стану. Хоча я, звісно, не маю права судити про ці поняття з квантової механіки, мене так і тягне застосувати їх до історії людства. Можливо, найяскравішим прикладом голографічної історії є не хто інший, як Маркс. Маркс не еволюціоніст, він пише історію «зверху вниз», тобто його відправною точкою є сучасний глобальний капіталістичний порядок, і з цієї точки зору він розглядає всю історію як поступовий рух до капіталізму. Це не телеологія: історія не направляється капіталізмом як своїм телосом, але як тільки капіталізм з’являється, він дає ключ до всієї (передісторії) – тут вступає в дію відома історія Маркса (з «Економічно-філософських рукописів») про лінійний розвиток від доісторичних суспільств через азійський деспотизм, античне рабство і феодалізм до капіталізму. Але, знову ж таки, у цьому розвитку немає телеологічної необхідності, він виникає в результаті низки випадкових колапсів суперпозицій.
Девід Ґребер пропонує відмовитися від капіталізму як «вершини», з якої ми повертаємося до минулого, що неминуче до нього веде. Цікавість таких робіт, як «Світанок усього», полягає в тому, що вони є свого роду квантовою суперпозицією фактичного раннього розвитку цивілізації: велика, добре організована держава (інки), яка (принаймні, певний час) не слідувала лінії неолітичної централізації, державної влади та класових розбіжностей. Розкол суспільства інків на його «анархічну» та авторитарну версії, таким чином, відображає момент, коли в своєрідній дарвінівській боротьбі два накладені один на одного соціальні порядки боролися за панування, і авторитарний переміг.
……
У тому ж сенсі деякі історики-марксисти відзначали, що вибухове явище капіталізму на початку Нового часу було зумовлено (випадковою їхньою взаємодією) двома не пов’язаними між собою факторами: наявністю надлишкового фінансового багатства (головним чином золота з Латинської Америки) і зростанням числа знедолених «вільних» людей в результаті приватизації громадських благ – надлишкове багатство «інвестувалося», використовувалося для найму та експлуатації знедолених робітників. Але це поєднання ніяким чином не було передвизначено: історія могла піти по-іншому, знедолені бідняки були б поневолені або мобілізовані як загроза існуючому порядку, а надлишок золота просто призвів би до його девальвації тощо.
Тут ми бачимо, наскільки правий був Лакан, вказуючи на те, що прогресивна еволюція – це нова форма телеології. Справжній розрив телеології – це лише історія «зверху вниз», яка розглядає лінійний прогрес як ретроактивний факт, як результат зворотної проекції нашої точки зору в минуле. У квантово-голографічній історії ця ретроактивність стає спостережуваною, і всі суперпозиції, присутні в минулому і стерті в результаті свого розпаду, стають видимими знову. У цьому сенсі можна навіть сказати, що Вальтер Беньямін у своїх тезах «Про поняття історії» пропонує голографічне поняття історії, на відміну від традиційно прогресистсько-еволюціоністської версії: справжня революція спокутує минуле, тобто вона реактуалізує минулі суперпозиції, втрачені в результаті їх розпаду на користь панівної ідеології. Такий безпосередній контакт між теперішнім і минулим позачасовий у тому сенсі, що він обходить часову причинно-наслідкову мережу, що пов’язує минуле і теперішнє: «Минуле несе в собі потаємний вказівник, що відсилає її до визволення. … Між нашим поколінням і поколіннями минулого існує таємна угода. Значить, нашої появи на землі очікували» [2].
У деяких уривках Гайдеґґер розширює цей підхід на саму долюдську природу: «Я часто замислююсь — і це тривалий час було для мене основним питанням — чим була б природа без людини — чи не повинна вона резонувати через нього, щоб досягти своєї найвищої потенції» [3]. Зверніть увагу, що цей уривок відноситься до часу відразу після лекцій Гайдеґґера про основні поняття метафізики в 1929-30 роках, де також сформульована шеллінгіанська гіпотеза про те, що, можливо, тварини невідомим досі чином усвідомлюють свою нестачу, «убогість» свого відношення до світу — можливо, існує нескінченний біль, що пронизує всю животу природу: «якщо це позбавлення світу в певних обставинах обертається стражданням, тоді — оскільки позбавленість світу і що випливає звідси бідність належать буттю тварини — крізь усю тваринну імперію й імперію життя взагалі мають пролягати страждання і біль» [4].
Отже, коли Гайдеґґер міркує про біль у самій природі, взятій незалежно від людини, як можна інтерпретувати це твердження, не вдаючись до антропоцентрично-телеологічного мислення? Як ми вже згадували, відповідь була вказана не ким іншим, як Марксом, який у вступі до «Критики політичної економії» писав: «Буржуазне суспільство є найбільш розвинена і багатобічна історична організація виробництва. Тому категорії, що виражають його відносини, розуміння його структури, дають разом з тим можливість проникнення в устрій і виробничі відносини всіх віджилих суспільних форм, з уламків і елементів яких воно будується, частково продовжуючи волочити за собою їхні залишки, які воно не встигло подолати, частково розвиваючи до повного значення те, що раніше існувало лише у вигляді натяку. Анатомія людини – ключ до анатомії мавпи; навпаки, натяки на вище у нижчих видів тварин можуть бути зрозумілі лише в тому випадку, якщо це вище вже відоме» [5].
Коротше кажучи, перефразовуючи П’єра Байяра [6], Маркс тут говорить про те, що анатомія мавпи, хоча й сформувалася раніше анатомії людини, тим не менш, певним чином плагіатує шляхом передбачення анатомії людини. Тут немає телеології, ефект телеології строго ретроактивний: як тільки капіталізм з’являється тут (виникаючи абсолютно випадковим чином), він дає універсальний ключ для всіх інших формацій. Телеологія полягає саме в еволюційному прогресизмі, де ключем до анатомії людини є анатомія мавпи. Таким чином можна також зрозуміти, чому Кант стверджує, що в якомусь сенсі світ був створений для того, щоб ми могли вести в ньому нашу моральну боротьбу: коли ми залучені в напружену боротьбу, яка значить для нас усе, ми переживаємо це так, ніби весь світ рухне, якщо ми зазнаємо невдачі; те саме справедливо і тоді, коли ми боїмося невдачі в напруженому любовному зв’язку. Тут немає прямої телеології: наша любовна зустріч – результат випадковості, тому її легко могло б і не бути, але, трапившись, вона визначає наше ставлення до всієї реальності. Коли Беньямін писав, що велика революційна битва вирішує не лише долю теперішнього, але й долю всіх минулих невдалих битв, він задіює той же механізм ретроактивності, який досягає свого апогею в релігійних твердженнях про те, що у вирішальній битві вирішується не лише наша доля, але й доля самого Бога.
Отже, голографія передбачає, що ціле є частиною своєї частини, тобто частина складається з усіх (інших) частин свого цілого. Капіталізм — це лише частина історії, момент світового розвитку, але він нав’язав себе як призму, крізь яку ми бачимо весь розвиток як кроки, що поступово ведуть до нього. Справжня історія, таким чином, — це не поступовий розвиток частин, а низка змін у тому, як структуроване саме «ціле». Ми не змінюємо факти минулого, ми просто поміщаємо їх в інший символічний контекст, ми змінюємо їхнє значення… Така символічна ефективність відіграє ключову роль у нашому житті.
Поняття «монети в трильйон доларів» заслуговує тут особливої уваги: уряд США міг би викарбувати фізичну монету з платини номіналом в 1 трильйон доларів, яку потім можна було б використати для скорочення державного боргу. Ця стратегія була вперше запропонована в 2011 році як потенційна альтернатива підвищенню стелі держборгу, але, незважаючи на кількох відомих прихильників цієї ідеї, вона була відхилена в 2013 році. Хіба ми не стикаємося тут із символічною ефективністю в чистому вигляді? Невелика сума грошей (дрібна монета), просто замкнена в державному банку, може серйозно вплинути на весь фінансовий стан країни.
посилання
[1] Хертог Т. Про походження часу. Остання теорія Стівена Гокінґа
[2] Беньямін В. Про поняття історії.
[3] Лист Мартіна Гайдеґґера до Елізабет Блохман від 11 жовтня 1931 р.
[4] Гайдеґґер М. Основні поняття метафізики
- Маркс К. Зібрання творів. — Т. XII, ч. 1. — С. 195–196.
- Bayard P. Le plagiat par anticipation. P.: Editions de Minuit, 2009.
Переклад ПолітКом
