Безумовно, все виглядає багатообіцяючим: стрімке зростання інвестицій в диджиталізацію та штучний інтелект (ШІ), тисячі MedTech та HealchTech стартапів, мільйони користувачів health&wellness додатків, панелі конгресів та окремі заходи, присвячені інноваціям в охороні здоров’я, майже щоденні новини про нові прориви.
Проте весь масив наявних та майбутніх ШІ-продуктів в медицині – це поки що не ринок. Це багатошаровий та різнобарвний ландшафт – із різною щільністю кисню, глибинами і абсолютно різнорідними екосистемами, добре освоєними та майже не заселеними. Тут уже проростають цілком життєздатні моделі, а там почали копати в максимально невдалому місці, всупереч геодезії локації. Щось вже реально працює, щось знаходиться на низькому старті, інше зависло в демо-режимі або й не має шансів в коротко- та середньостроковій перспективі.
Найперший прорив вже напевно відбувся в медичній візуалізації: радіологія, дерматологія, офтальмологія, патологія. Тут вже далеко не прототипи, а FDA-схвалені алгоритми, CPT-коди для оплати страховими компаніями, інтеграції з медичними інформаційними системами та кейси комерційного впровадження. Відомі й гучні екзити та IPO. ШІ-асистована візуалізація вирвалась вперед завдяки простому факту. Зображення – це максимально структурований та стандартизований сегмент з усього безмежного масиву медичних даних, що добре піддається машинному навчанню. Опис медичної візуалізації – це за визначенням не діагноз, тобто цей сегмент, переданий штучному інтелекту, найбільш швидко долає регуляторні та етичні бар’єри впровадження.
Наступний шар – це системи підтримки вже власне клінічних рішень (clinical decision support systems). Тут важливо відрізняти два підтипи. Перший – рішення, що працюють на основі єдиного різновиду медичних даних, другий – ті, що консолідують різні їх види. Моносистеми можуть працювати лише на симптомах, тільки на лабораторних показниках, або аускультативних даних тощо. Вони вже використовуються та приносять клінічну користь першим адоптерам. Обмеженість подібних продуктів зумовлена відсутністю повного контексту клінічного кейсу – і сьогодні це допоміжні рішення для лікаря-людини. Поки що тут немає стабільного шляху компенсації витрат, зазвичай нема розуміння – хто заплатить, пацієнт, лікар чи госпіталь (спойлер: платити не хоче ніхто). А значить – нема впевненої монетизації.
Другий тип – мультимодальні системи, які поєднують кілька джерел: симптоми, медичні зображення, результати аналізів, анамнез та медичні записи. Багато хто вважає, що саме за ними – найбільший потенціал, адже вони відтворюють логіку мислення медпрацівника в реальних клінічних ситуаціях. Їх розглядають як можливий ключ до повної “заміни лікаря” – принаймні там, де немає фізичної складової діагностики чи лікування (наприклад, хірургічного втручання). Однак мультимодальні системи технологічно значно складніші. Один із головних барʼєрів – глибока фрагментованість систем охорони здоров’я, навіть у межах однієї країни, не кажучи вже про міжнародний масштаб. Медичні дані зберігаються у несумісних системах різних провайдерів, часто досі вручну. Навіть зібрати повноцінний data set – уже серйозний виклик.
Що стосується впроваджень, тут ще складніше. Відповідальність та центри прийняття рішень розтягнуті по різним інституціям, і будь-які зміни відбуваються дуже повільно. Бюджети розмазані між провайдерами, страховиками, державою, всі не можуть домовитись, але єдині в одному: хочуть побачити надшвидкий ефект від впровадження. Інноваційні рішення тут стикаються з типовою проблемою «value–capture mismatch»: користь є, вона безумовно визнається, вона очевидна до скрипу, але… платити за неї – ніхто не хоче або не може.
Яскравий приклад ШІ-асистованої системи прийняття клінічних рішень – «цифровий сімейний лікар», тобто спроба замінити первинну ланку умовним чат-ботом. Ласий шматок для розробників сьогодні – і водночас одна з найбільш неоднозначних зон.
В демо “сімейний лікар як чат-бот” виглядає чудово. Багатьох прототипів мають вражаючий UX, високу швидкість та точність відповіді, широку базу знань тощо. На виставках і в інвестиційних пітчах все звучить переконливо. Але в реальному житті adoption подібних рішень майже ніякий. І стабільного еволюційного треку для широкого впровадження поки що немає.
Поясню: причина не в технології. А в тому, що вона намагається замінити не будь-кого – а живого лікаря та власний вибір людини. В наш час живий лікар – це не обов’язково той, хто сидить у кабінеті поруч. Це може бути «свій» лікар у месенджері, онлайн-консультація з довіреної клініки, знайомий фахівець, до якого звертаєшся напряму, з будь-якого куточка світу.
І тут стає очевидним: не лише заможний, але й середній клас – той, хто має доступ до інтернету, самостійно приймає медичні рішення, і може оплатити хоча б базові послуги з власної кишені – в значній кількості випадків обере живу людину. Не обов’язково в кабінеті. Часто – онлайн. А як бота, на додачу до лікарської консультації, використовуватиме, за бажанням, відкриті лінгвістичні ШІ-моделі. В крайньому разі, оплатить потрібну консультацію офлайн з власної кишені.
Масові впровадження таких рішень як «бази» в охороні здоров’я технологічно готові – але антропологічно ні. І саме це – головний бар’єр.
Щобільше, в розмовах про масову диджиталізацію медицини часто забувають (а іноді й навмисне оминають), що значна частина світу досі живе зовсім не в умовах цифрової доступності. У багатьох країнах світу мільйони людей досі ходять босоніж по ґрунтових дорогах. У багатьох регіонах планети більшість не має постійного доступу до інтернету. Мільйони – елементарно неграмотні. І це не про якісь заморські землі. Навіть в межах України спосіб життя людей у великих містах і в депресивних селах – це дві абсолютно різні антропологічні реальності. Одна живе з мобільними додатками та трекерами, і майже всі покупки робить через інтернет, а інша – з кнопковими телефонами та в способі життя, що мало змінився за 50 років.
І, нарешті, ще один аспект проблеми. Медичний чат-бот (як, зрештою, і сам сімейний лікар) може бути ефективним лише тоді, коли після нього існує чіткий і досяжний маршрут далі: спеціалізоване обстеження, лікування, інтенсивна терапія або хірургічне втручання. Варто враховувати, що навіть сегмент профілактики сьогодні – це не лише розмови про здоровий спосіб життя, але цілком фізичні обстеження – дедалі більш спеціалізовані, а, значить, все дорожчі в інвестиційному сенсі та в плані утримання.
Досконалий трекер симптомів матиме сенс тоді, коли після виявленого вчасно (можливо, ще на досимптомній стадії) порушення людина матиме змогу пройти лікування та позбутись проблеми, поки хвороба не перейшла в занедбану форму. Акцентую: це часто не лише «змінити спосіб життя», а негайно пройти конкретне, можливо й дороговартісне лікування. Якщо такого шляху нема, або черга навіть на прості маніпуляції сягає років у конкретній системі охорони здоровʼя – цифровий сімейний лікар існуватиме у вакуумі.
До того ж архітектура медичних систем у різних країнах настільки різна, що створення “універсального” чат-бота – примарна ідея. Бо за однакових клінічних симптомів дії користувача в різних системах мають бути абсолютно різними. І головне: спроба оцифрувати те, чого фізично немає (а саме – доступних медичних послуг в усій їх необхідній людям повноті), виглядає радше як погано поданий жарт. І саме це, на мою думку, є одним із наймасштабніших викликів для інновацій даного типу.
Проте цей шлях не обов’язково має бути еволюційним.
Селекторні наради та дзвінки по Skype існували й до 2020 року. Але всі працювали і спілкувались переважно наживо. “Корпоратив онлайн? Та не смішіть!” сказав би будь-хто з будь-якого корпоративного сектору до пандемії.
Локдауни викликали соціальний шок, але й прискорили масову адаптацію до принципово нових умов життя. За лічені тижні поведінкові моделі, які здавались непорушними, змінились без шансу на відкат. В результаті, мобільність багатьох соціальних верств після пандемії суттєво збільшилась, адже навичка працювати онлайн з нами вже назавжди.
Схоже може відбутись і з цифровим сімейним лікарем. Я думаю, що тригером переходу стане не прорив у кодуванні чи безпекових протоколах, не новий стартап і не «достатня зрілість інституцій». Все це вже є, і останній рубіж, що залишився – це, власне, сам споживач, людина. Найімовірніше, квантовий стрибок відбудеться внаслідок чергового масштабного шоку. Не обов’язково епідеміологічного – можливо, він буде політичним чи економічним.
Підґрунтя для цього переходу вже перегріте. Сектор первинної медицини в Європі, як і в усьому світі, тріщить: старіння лікарів, вигорання, відтік кадрів, дефіцит молоді, небажання працювати в сільських регіонах. Пацієнтів стає дедалі більше – а лікарів все менше. Вже зараз багато країн балансують на межі неможливості підтримувати базовий рівень доступу до первинної медичної допомоги – і ситуація лише погіршується. Додамо до цього ще одну велику війну, або масштабну рецесію, що обнулить державні бюджети. Саме така ситуація – не черговий апгрейд цифрових рішень, а удар по всій соціальній структурі – може стати точкою біфуркації. І саме тоді «цифровий сімейний лікар» займе своє місце, і це буде безповоротно та назавжди. Принаймні в країнах з широким доступом до інтернету. Для тих, хто не матиме ресурсу для здійснення та реалізацію власних виборів в медичному обслуговуванні, це стане єдиною опцією на заміну теперішньої первинної ланки. Що відбуватиметься після цього переходу – тема окремої розмови.
Йдемо далі: wellness і self-monitoring. Apple Watch, Oura, Levels, CGM – це вже не футуризм, а рутина для мільйонів користувачів. Уточню: лише для тих, хто не ходить, умовно, босоніж по ґрунтовій дорозі, а пересувається власним авто. Але й тут спектр широкий. Є прості рішення на кшталт цікавих мобільних застосунків для контролю тиску, болю, сну, пульсу. А є – “медичні Ламборджині”: дорогі системи оцінки генетичних ризиків, хайтек-програми інтерпретації даних зі складних біосенсорів, преміальні трекери “всього в організмі”.
Це – окремий світ в екосистемі медичних інновацій, що стрімко розвивається, і розвиватиметься далі. На його верхівці – продукти, орієнтовані на вузьку нішу. Тут платять з власної кишені за статус, зручність, естетику та право «бути на передовій». Саме тут з’являються рішення на основі ШІ, що схожі на 7-зіркові готелі: вони не для мас, але у своїй моделі монетизації життєздатні та прибуткові. Тим, хто не вилетить із цієї гри – вдасться зібрати свої вершки, в тому числі – фінансові.
Але не варто плутати цю картинку з реальністю для більшості людства. Як і в житті – хтось усе життя ходить босоніж, хтось їздить на маршрутці, хтось має економ-авто, а хтось – Maserati. І так само структуруватиметься і ринок інновацій у медицині. Це кут зору, дуже непопулярний в сучасній лівоцентристській ідеології Європи і головних інституцій охорони здоров’я, де знак якості обов’язково має шильдік “рівність доступу”. Проте в реальності частина цифрових рішень в медицині та охороні здоров’я може “прокладати нові дороги”, що стануть єдино можливими для одних користувачів, оновлювати “громадський транспорт” – для інших і створювати футуристичні моделі “преміальних автомобілів” – для небагатьох.
Так, як це відбувається скрізь в житті.
Ті розробники, які швидше та чіткіше усвідомлюватимуть своє місце, цільову аудиторію, потенційного платника та потрібні ресурси для розвитку, матимуть суттєво більші шанси пройти етапний відбір та дійти до фінішу – переможцями.
Автор: Олена ЧЕРНЕНКО, засновник та генеральний директор “Медкапіталгруп”
Джерело тут
