Безсумнівно, це потужний і глибокий текст, що викликав бурхливе обговорення. Його рекомендується прочитати кожному. Особливо батькам, які замислюються про майбутнє своїх дітей. Варто дати його почитати й самим дітям, щоб вони подумали про світ, у якому житимуть завтра. У статті йдеться про найнагальніше й найважливіше – про те, що формує наш сьогоднішній світ і визначатиме наступні десятиліття.
«Оруел боявся тих, хто заборонять книги. Гакслі боявся, що не буде причин забороняти книги, тому що ніхто не захоче їх читати»
– Ніл Постман, «Розважаємося до смерті: суспільний дискурс в епоху шоу-бізнесу».
Ера друкованого слова
Це було одне з найважливіших перетворень у новій історії. При цьому не пролито ані краплі крові, не зірвано жодної бомби. Жодна революція перед тим не проходила настільки тихо: у кріслах, бібліотеках і кав’ярнях. В результаті в середині XVIII століття величезна кількість людей почала читати.
У перші століття після винаходу друкарського верстата читання залишалося дозвіллям еліти. До 1700-х років освіта стала доступнішою, а книги дешевшими. Читати почали навіть бідні. Люди розуміли, що відбувається щось важливе. Здавалося, читати почали всі – чоловіки й жінки, багаті й бідні. Це називали «лихоманкою» та «манією». Як зазначає історик Тім Бланнінг, «консерватори були в жаху, прогресивні уми – в захваті: читання не знало соціальних кордонів».
Цю трансформацію називають «революцією читання». Вона стала безпрецедентною демократизацією інформації – найбільшим в історії переходом знань до простих людей.
На початку XVIII століття у Великій Британії було випущено 6 тисяч книг. До його кінця їхня кількість уже перевищила 56 тисяч. Протягом 1700-х років вийшло понад півмільйона публікацій німецькою мовою. Історик Саймон Шама стверджує: «рівень грамотності у Франції XVIII століття був значно вищим, ніж у США наприкінці XX століття».
Раніше читали «інтенсивно», перечитували 2–3 книги знову і знову. Читацька революція зробила популярним «екстенсивне» читання. Людей цікавила вся література: від газет до філософії, від богослов’я до науки. Верстати друкували величезну кількість книг.
Це була епоха монументальних творів: «Словник англійської мови» Семюела Джонсона, «Занепад і падіння Римської імперії» Едварда Гіббона, «Критика чистого розуму» Іммануїла Канта. По всій Європі стрімко поширювалися радикально нові ідеї. Що важливіше, змінився спосіб мислення.
Світ друкованого тексту впорядкований, логічний і раціональний. Книги класифікують знання, висувають тези й аргументи. «Звернення до писемного слова, – писав теоретик медіа Ніл Постман, – означає слідування за думкою, що вимагає здатностей до класифікації та міркування».
Постман зазначав, що зріст друкованої культури у XVIII столітті відбувся разом із підвищенням престижу розуму, боротьбою з забобонами та розвитком науки. Інші історики пов’язують поширення читання з епохою Просвітництва, народженням ідей прав людини, появою демократії. Підвищення інтересу до літератури йшло пліч-о-пліч навіть із початком промислового перевороту. Світ, який ми знаємо, був створений під час читацької революції.
Контрреволюція
Ми живемо в часи контрреволюції. Понад триста років потому книги починають зникати. Дослідження показують різке падіння інтересу до читання. Навіть найсуворіші критики XX століття не уявляли масштабів катастрофи.
У США за останні 20 років кількість людей, які читають для задоволення, зменшилася на 40%. У Великій Британії понад третина дорослих визнають, що взагалі перестали читати. Національний фонд грамотності повідомляє, що рівень читання серед дітей рекордно низький. Видавнича галузь переживає кризу. Письменник Олександр Ларман зазначає, що книги, які раніше продавалися сотнями тисяч, тепер навряд чи купують у кількох тисячах примірників.
У звіті ОЕСР 2024 року йдеться, що рівень грамотності в більшості розвинених країн або падає, або не змінюється. Стикнувшись з такою статистикою, можна припустити, що причиною стала війна або крах системи освіти.
Насправді причина – смартфон. Гаджет широко поширився в розвинених країнах в середині 2010-х років. Цей період назавжди залишиться важливим рубіжем в історії людства.
Технологія абсолютно нова. Кіно й телебачення утримують увагу тимчасово, а смартфон – постійно. Він націлений викликати залежність. Користувачі безперервно дивляться сповіщення, короткі відео та контент у соцмережах. Людина щодня проводить у середньому 7 годин перед екраном смартфона. Зумери – до 9 годин. У The Times підрахували, що сучасні студенти витратять у середньому 25 років життя, гортаючи стрічку.
Читацька революція дала людям знання, а екранна їх позбавила. Найбільше страждають університети. Їм доводиться навчати «постграмотних» людей, які виросли у світі коротких відео, ігор, алгоритмів та штучного інтелекту.
Повсюдний мобільний інтернет зруйнував здатність до концентрації та зробив словниковий запас бідним. Книги стають для багатьох недоступними. Американське дослідження показало, що студенти-філологи не змогли зрозуміти навіть перший абзац роману Чарльза Діккенса «Холодний дім». Раніше книгу регулярно читали діти.
У статті The Atlantic розповідається про досвід професора, який зіткнувся зі студентами елітних коледжів:
«Двадцять років тому мої студенти без труднощів вели складні обговорення «Гордості та упередження» та «Злочину і кари» з різницею у тиждень. Тепер вони кажуть, що обсяг читання непосильний. Справа не лише в темпі. Їм важко стежити за деталями та утримувати в пам’яті загальний сюжет».
«Більшість наших студентів, – за іншим відгуком, – по суті безграмотні». Так кажуть багато викладачів. «Крах грамотності» відзначають навіть в Оксфорді та Кембриджі.
Університети втрачають свою функцію – передавати знання. Нове покоління перестає розуміти твори Шекспіра, Мільтона та Джейн Остін, які передавалися з покоління в покоління. Традиція вчитися – це дорогоцінна нитка, що пов’язує людей через століття. Вона обірвалася під час краху Римської імперії. Варвари громили міста, палили й руйнували бібліотеки. Велика кількість книг і авторів була забута. Частину відкрили заново в епоху Відродження, але багато що пропало назавжди. Зараз ця нитка рветься знову.
Інтелектуальна трагедія
Відмова від читання призводить до погіршення пам’яті, концентрації, аналітичного мислення. Знижується й якість мови. Після появи смартфонів у середині 2010-х років глобальний міжнародний показник, що оцінює здібності учнів, почав знижуватися. Як пише Джон Мердок у Financial Times, студенти все частіше кажуть, що їм важко думати й концентруватися.
У дослідженні «Моніторинг майбутнього» підлітків питали, чи відчувають вони труднощі з мисленням, концентрацією уваги чи вивченням нового. Частка учнів, які повідомляють про труднощі, була стабільною до 2000-х років. У середині 2010-х років вона почала стрімко зростати. Як каже Мердок, ці проблеми характерні не лише для учнів.
У дорослих спостерігається аналогічна картина. Зниження помітне в усіх вікових групах. Найтривожніший приклад пов’язаний із рівнем IQ, який протягом усього двадцятого століття стабільно зростав. Останнім часом показник почав падати.
Мова йде не просто про втрату інформації, а про трагічне збіднення людського досвіду. Століттями мислячі люди вірили, що література й навчання – вищі цілі існування. Класична література збереглася, оскільки, за знаменитим висловом Меттью Арнольда, містить «все найкраще, що було коли-небудь придумано й сказано». Великі твори дозволяють переживати досвід людей з різних епох. Наукові, історичні та документальні книги – усвідомити своє місце у світі. Смартфони позбавляють нас цих можливостей.
Причинами тривоги та депресії у молодих людей часто називають почуття самотності та постійне порівняння себе з іншими в соцмережах. Але це також пов’язано зі споживанням поверхневого й фрагментарного контенту. Він не задовольняє глибинні потреби в знаннях та якісному художньому досвіді.
Світ без розуму
Виснаження культури, мислення та інтелекту – трагічна втрата для людства. Це найважливіший виклик для суспільства. Наша цивілізація створена грамотними й думаючими людьми.
Як пише Волтер Онґ у книзі «Усне мовлення та грамотність», певні форми мислення неможливі без читання й письма. Навряд чи комусь вдасться розвинути стрійний аргумент у спонтанному мовленні. Легко збитися, почати собі суперечити й виглядати незграбно. Важко уявити людину, яка змогла б усно відтворити великий філософський твір – скажімо, 900-сторінкову «Критику чистого розуму» Канта. Це неможливо ні зробити, ні вислухати.
Щоб створити свою велику працю, Кант мав записувати ідеї, закреслювати, обдумувати й переписувати протягом багатьох років. Допоки вони не склалися в переконливе й логічно стрійне ціле. Справді зрозуміти книгу можна лише перечитувавши незрозумілі місця й постійно аналізуючи текст. Мислення нерозривно пов’язане з читанням і письмом.
Античний філолог Ерік Гевлок говорив, що писемність у Стародавній Греції сприяла зародженню філософії. Люди змогли заперечувати й уточнювати ідеї. Це стало когнітивним звільненням людства.
Як висловився Ніл Постман: «Філософія не може існувати без критики. Письменність робить можливим піддавати думку постійному аналізу. Вона породжує граматистів, логіків, риторів, істориків, вчених». Вся інтелектуальна інфраструктура цивілізації залежить від розвиненого мислення. Це й історичні, і наукові роботи, політичні пропозиції та строгі дебати, що проводяться в книгах і журналах.
Ці форми думки є інтелектуальною основою нашої реальності. Якщо зараз світ здається нестабільним, то це тому, що ці основи руйнуються. Як можна було помітити, світ на екрані смартфона більш мінливий, ніж світ книг. Він хаотичніший, емоційніший і зліший.
Волтер Онґ підкреслює, що література раціоналізує мислення. Якщо ви хочете викласти свою точку зору усно в TikTok, ви не повинні використовувати логічні аргументи. Можна маніпулювати емоціями аудиторії за допомогою музики чи зображень. Це не раціонально, але дуже дієво.
Книга, на щастя, не може кричати на вас і не може плакати. Автори покладаються лише на розум. Вони повинні вибудовувати свої аргументи речення за реченням. Книги далекі від досконалості. При цьому тісніше пов’язані з логікою, ніж будь-які інші засоби людського спілкування.
Онґ помітив, що ті суспільства, що не використовують писемність, часто вражають грамотну людину своїм містичним і емоційним мисленням. Із скороченням читання ми, схоже, повертаємося до «усних» звичок мислення. Звичний світ руйнується. Виникає паніка, ненависть і племінні війни. Антинаукові ідеї процвітають на найвищих рівнях.
Конспірологи користуються величезною популярністю в інтернеті. Їхні думки, викладені на папері, здалися б безглуздими. Але на екранах вони переконливі. Поширення ірраціонального мислення ставить під загрозу нашу культуру. Скоро ми переконаємося в неможливості бути цивілізованим суспільством, використовуючи інтелектуальний інструментарій дописемної епохи.
Кінець творчості
Ера друкованого слова була культурно багатою. Читання стало основою для творчості та новаторства. Кожному не обов’язково бути книжковим червом. Але якщо є звичка, яка об’єднує мислителів, що створили нашу цивілізацію, то це звичка читати.
Теодор Рузвельт і Вінстон Черчилль читали все життя. Клемент Еттлі згадував, що ще школярем читав по чотири книги на тиждень. Девід Бові, за його власними словами, читав «жадібно» і зберігав кожен куплений твір. Пол Маккартні назвав книги своїм джерелом натхнення. Томас Едісон, Чарльз Дарвін і Альберт Ейнштейн теж захоплювалися літературою протягом усього життя. Навіть Ілон Маск визнає, що його виховали книги.
Читання збагачує творчість, відкриваючи доступ до знань. «До всього найкращого, що було придумано й сказано». Література озброює аналітичними інструментами, вчить досліджувати й мислити.
Ейзенштейн показує, що в епоху Ренесансу новаторами ставали читаючі студенти. Книги давали можливість дізнаватися більше. Не потрібно було обмежуватися знаннями одного наставника. У підсумку учні менше залежали від традиційних ідей і охоче приймали нові течії. Вони починали перевершувати своїх учителів. Сучасні студенти, що відмовилися від читання, знову опиняються в залежності від авторитету викладачів. Вони не здатні придумувати нове. Це один із симптомів поверхневої епохи смартфонів. Але це не все.
Пісні стають коротшими й одноманітнішими. Знімаються шаблонні фільми. Кількість «проривних» винаходів знижується. На науку витрачається більше грошей, ніж будь-коли в історії, але темпи прогресу сповільнюються. Звичайно, позначаються багато факторів. Але цього й слід було очікувати від покоління, чиє дитинство минуло в екранах, а не за читанням і роздумами. Навіть самі книги стають простішими.
Ері друкованого слова були властиві складність і новаторство. Риси постграмотного світу: простота, невігластво та застій. Імовірно, занепад грамотності не випадково збігся з одержимістю культурною «ностальгією». Це безкінечна переробка вже створеного. Повторюється мода, перезнімаються телешоу. Культура перетворюється на пустку смартфонів.
Позбавлені культурних багатств минулого, ми приречені жити у вічному теперішньому. Без критичних інструментів доводиться безкінечно повторювати й пародіювати самих себе. Бездумна культура стає катастрофою і для політики.
Смерть демократії
Кумедно, що у XVIII столітті, коли читання стало масовим, люди переживали через це. Один німецький священик говорив, що любителі книг можуть бути залежнішими за курців або гравців. Хтось боявся, що романи створюють очікування, які життя не може виправдати. Інші думали, що читання надто сильно «розганяє уяву й виснажує серце».
Легко сміятися з цих страхів. Все життя ми чули, що читати книги – розумно. Як читання може бути небезпечним? Зараз можна сказати, що консервативні побоювання виявилися виправдані. Поширення грамотності зруйнувало соціально нерівний світ.
Читацька революція стала катастрофою для привілейованих аристократів, що експлуатували селян. Система, що вихваляла могутніх королів, лордів і духовенство, завалилася. Нерівність у феодальній Європі трималася на невігластві. Люди не знали про масштаби зловживань і неефективності їхніх урядів. Ієрархія була нераціональна. Вона виправдовувалася тим, що Волтер Онґ міг би назвати дописемним містичним і емоційним мисленням.
Тоді існувала хіба що «репрезентативна» культура влади. Підданим транслювався образ короля, що лякав і вселяв трепет. Режим демонстрував свою міць у живопису, статуях і грандіозних будівлях. Система працювала до поширення грамотності. Люди стали знати й думати занадто багато. Феодальний лад несумісний з мисленням. Історик Орландо Файджес зазначав, що англійська, французька та російська революції відбулися в суспільствах, де рівень грамотності наближався до п’ятдесяти відсотків.
Книга Роберта Дарнтона «Революційний темперамент: Париж, 1748–1789» описує хаос, який принесла у Франції епоха друку. Знання поширювалося французьким суспільством. Політичні в’язні писали мемуари, що ставали бестселерами. Незгоду викривали. Люди зачитувалися памфлетами про надмірне й незаслужене багатство аристократів.
Катастрофічний стан економіки почав обговорюватися не за закритими дверима Версаля, а в обуреному суспільстві. Критичне мислення руйнувало містичні й емоційні ідеї. Філософи й просвітителі почали ставати важливі питання: звідки береться влада? Чому в одних людей більше прав і багатства? Чому всі не рівні?
Варто зазначити, що це дуже спрощене пояснення. Воно не враховує інші важливі фактори: економіку, клімат і випадковість. Друк сам по собі не несе демократію і не може зупинити насильство. Книги не захищені від фейкових новин і теорій змови. Друковане слово не ідеальне, але необхідне для існування демократії.
Ніл Постман стверджує, що демократія і друк практично нероздільні. Ефективна демократія передбачає наявність у громадян обізнаності та здатності до критичного мислення. Демократія сильно залежить від світу книг, газет і журналів, що вмирає. Вони вчать нас думати критично, користуватися логікою. Завдяки цьому люди можуть розуміти, критикувати й змінювати своїх правителів.
Постман наводить приклад дебатів Лінкольна і Дугласа 1858 року, коли обидва кандидати в президенти виступали з довгими деталізованими промовами. Теоретик вважає цю подію однією з вершин друкованої культури.
Домовленість передбачала, що Дуглас виступить першим протягом однієї години; Лінкольну знадобиться півтори години, щоб відповісти; Дугласу знадобиться півгодини, щоб спростувати відповідь Лінкольна. Ці дебати були значно коротшими за ті, що проходили раніше. У 1854 році Дуглас виступив із тригодинною промовою, на яку мав відповісти Лінкольн.
Коли це описував Постман, таку тривалість уже було неможливо уявити. Він критикував дебати свого часу. Називав їх деградаційними, неінформативними і надмірно емоційними. Сучасних глядачів, тим не менш, навіть вони вражають своєю цивілізованістю й піднесеним мисленням.
Політика в епоху швидкого контенту заохочує емоційність і невігластво. Такі обставини дуже сприятливі для харизматичних шарлатанів. У постграмотному світі неминуче процвітають партії, ворожі демократії. Використання TikTok корелює із збільшенням частки голосів, що віддаються популістам і ультраправим.
За словами письменника Ієна Леслі, TikTok – це «ракетне паливо для популістів». Чому TikTok просуває популістів? Тому що популізм процвітає на емоціях, а не на думках. Він спеціалізується на забезпеченні почуття впевненості у своїй правоті. Політики не хочуть, щоб ви думали. Мислення породжує сумніви. Раціональний ліберально-демократичний порядок, заснований на друкованих виданнях, може не пережити цю революцію.
Спуск у бездумне пекло
Великі технологічні компанії часто заявляють, що поширюють знання. Насправді їм вигідно підтримувати невігластво. В олігарха техносфери інтерес у цьому анітрохи не менший, ніж у феодального самодержця. Дурість, лютість і партійне мислення приковують нас до екранів телефонів.
Якщо європейські монархії цензурували небезпечні тексти, то великі IT-компанії стимулюють наше невігластво, переповнюючи культуру люттю, розвагами і дрібницями. Технологічні гіганти навмисно перешкоджають просвітництву й ведуть світ до нової темної епохи. Революція смартфонів змінить політику так само сильно, як і революція читання у XVIII столітті.
Без критичного мислення громадяни сучасних демократій виявляються такими ж безпорадними й довірливими, як середньовічні селяни. Вони схильні до ірраціональних закликів і ідей. Постграмотний світ все більше нагадує світ до появи книг.
Забобони та антидемократичні настрої процвітають. Наука все частіше обмежується жорсткою партійністю. Мистецтво й література стають примітивнішими. Сьогодні багато хто ставиться до щеплень з такою ж підозрою, як неосвічені люди XVIII століття, яких висміювали карикатуристи.
Влада, багатство і знання зосереджені нагорі. Непоінформована маса втрачає здатність аналізувати й впливати на ситуацію. Все більше людей піддаються емоційним і містичним закликам, як в епоху до масової грамотності. Так само, як друковане слово зруйнувало феодалізм, екран руйнує світ ліберальної демократії.
Технологічні компанії знищують грамотність і робочі місця середнього класу. Ми можемо опинитися в другій феодальній епосі. А може, ми вступаємо в політичну еру, яку навіть неможливо уявити. Ми вже бачимо, як зникає світ, який ми знали. Колишнього світу вже не буде.
Ласкаво просимо до постграмотного суспільства.
Автор: Джеймс МАРРІОТТ, британський журналіст і оглядач The Times
переклад ПолітКом
