Міф про Глобальний Південь, єдиний у протистоянні гегемонії США, розтанув у Давосі.
Запуск президентом США Дональдом Трампом «Ради миру» на Всесвітньому економічному форумі в Давосі минулого тижня засуджували як імперський проект і висміювали через підбір його учасників. Але глузування не може приховати геополітичної зухвалості цієї ініціативи. Незалежно від того, чи вона матиме успіх, «Рада миру» Трампа вже стала наймасштабнішою спробою змінити — якщо не замінити — світовий порядок, створений у 1945 році. На відміну від численних словесних нападів на ООН протягом десятиліть, Трамп створив формат та потенційну інституцію, яка одного дня може стати її конкурентом.
«Рада миру» спочатку задумувалася як механізм з обмеженим мандатом для сприяння миру та відбудови в Секторі Гази після руйнацій, завданих Ізраїлем у відповідь на жорстокий напад ХАМАСу у жовтні 2023 року. У листопаді минулого року Резолюція 2803 Ради Безпеки ООН уповноважила особисто Трампа очолити цю раду. Трамп сміливо розширив її мандат, включивши питання миру та безпеки за межами Гази. Він навіть не намагався заперечувати зростаючі звинувачення, що його справжня мета — маргіналізувати саму Раду Безпеки.
Враховуючи амбітність задуму Трампа, можна було очікувати, що форум БРІКС — самопроголошений авангард антигегемоністської політики та захисник інтересів Глобального Півдня — піде на американського президента з критикою. Однак БРІКС виявився левом, який не загарчав. Замість того, щоб протистояти Трампу, багато його членів та кандидатів сприяли його проекту, або тихо приєднуючись, або відводячи погляд.
Структура та учасники
«Рада миру» побудована навколо потужного голови — самого Трампа, який контролює її склад і має право вето на політику. Він обіймає цю посаду довічно, а не лише як президент США. Рада також передбачає багаторівневу систему членства: звичайне членство триває три роки, а постійне місце можна придбати за $1 мільярд.
На запуск у Давосі Трамп запросив майже 60 країн; близько 25 — включаючи Індонезію, Саудівську Аравію, Єгипет, Йорданію, Туреччину, Пакистан, Катар та ОАЕ — підписали угоду. Кілька європейських «ізгоїв» — Угорщина, Болгарія та Білорусь — також приєдналися. Присутність Єгипту, Індонезії та ОАЕ — трьох нових членів БРІКС+ — була вражаючою. Саудівська Аравія, запрошена до БРІКС, але ще не формальний член, також приєдналася. Аргентина, яка відхилила членство в БРІКС при президентів Хав’єрі Мілеї, з’явилася в Давосі, щоб приєднатися до нового порядку Трампа.
Серед оригінальних членів БРІКС Південну Африку не запросили. Президент Бразилії Луїз Інасіу Лула да Сілва відхилив запрошення Трампа, назвавши раду спробою «створити нову ООН, у якій він єдиний власник». Лула зателефонував президенту Китаю Сі Цзіньпіну та прем’єр-міністру Індії Нарендрі Моді, закликаючи до тіснішої координації в БРІКС і попередивши, що рада Трампа «загрожує багатополярності та інституційній багатосторонності». Активність Лули підкреслила дискомфорт Бразилії, але не призвела до єдиної відповіді БРІКС.
Реакції великих гравців
Китай також висловив ритуальну критику, але уникав ескалації. Представник МЗС заявив, що «Китай буде твердо захищати міжнародну систему з ООН як її основу». Тон був незвично м’яким, що свідчить про небажання Китаю провокувати Трампа в умовах тиску через тарифи та майбутніх торгових переговорів.
Індія, зі свого боку, не прийняла і не відхилила запрошення. У Делі достатньо проблем з Трампом — від тарифів до його втручання в конфлікт з Ісламабадом — і Моді не бачить сенсу публічно з ним сваритися. Проте прем’єр-міністр Нарендра Моді мав вагомі причини залишитися осторонь. Якби рада залишалася обмеженою лише Газою, він міг би знайти можливість взяти участь. Але як тільки Трамп розширив мандат до глобального миру та вирішення конфліктів, Індія обґрунтовано занепокоїлася, що одного дня може сама стати об’єктом активності Трампа.
Росія відреагувала найцікавішим чином. Президент Володимир Путін заявив, що Москва «вивчить» пропозицію та «проведе консультації зі стратегічними партнерами», додавши, що Росія могла б внести $1 мільярд заморожених російських активів до нової ради — зауваження, яке було сприйнято як удавану зацікавленість, а не ентузіазм. Але не можна не помітити небажання Путіна оскаржувати спробу Трампа підривати ООН. Це, мабуть, досить боляче для Путіна, який вважає роль Росії у побудові післявоєнного порядку з США та навколо ООН священною.
Білорусь — найближчий союзник Москви — несподівано приєдналася до ради. Залишається незрозумілим, чи отримав президент Олександр Лукашенко тихе схвалення Кремля, чи діяв самостійно.
Злам «ісламського фронту» та роль ООН
Рішення Індонезії, довголітнього лідера Руху неприєднання, стати раннім прихильником було частиною ширшої тенденції. У вересні 2025 року спільна декларація Саудівської Аравії, Туреччини, ОАЕ, Єгипту, Йорданії, Катару, Індонезії та Пакистану сигналізувала про надзвичайну зміну. У заяві їхні лідери підтвердили «зобов’язання співпрацювати з президентом Трампом і підкреслили важливість його лідерства для закінчення війни та відкриття горизонтів для справедливого та тривалого миру». Це означає визнання того, що ні зусилля ООН, ні ритуалізовані вирази підтримки з боку ісламського світу не наблизилися до результатів.
Легітимізуючи структури вирішення конфліктів під керівництвом США, ця декларація ісламських країн заклала політичний ґрунт для схвалення Радою Безпеки ООН «Ради миру» Трампа в листопаді. Резолюція 2803 уповноважила Трампа координувати припинення вогню в Газі, доставку допомоги та відбудову через спеціальний міжнародний механізм, підзвітний Раді Безпеки. Їй було надано широкі повноваження щодо призначення команд, збору коштів та залучення регіональних учасників. Хоча це було оформлено як тимчасове, резолюція фактично передала повноваження ООН одній людині.
Резолюція була прийнята одностайно — її значення приховано в дипломатичних ввічливостях. Росія та Китай утрималися, дозволивши ухвалення резолюції без її підтримки. Британія та Франція проголосували «за». Європейські непостійні члени на той час — Данія, Греція, Словенія — також підтримали. Проте жодна з цих країн не підписала статут ради в Давосі. Європейці явно неправильно оцінили плани Вашингтона щодо ради поза питанням Гази.
Висновки: тріщини в міфах
Може, це стане некрологом для Ради Безпеки ООН? Мандат Трампа в ООН закінчується в кінці 2027 року. Росія та Китай можуть накласти вето на його продовження, але до того часу рада може набути інституційного поштовху, альтернативної легітимності та фінансової автономії. І задовго до цього вона виявила крихкість кількох модних припущень у глобальній політиці.
Так званий Глобальний Південь — нібито єдиний в обуренні через кампанію Ізраїлю в Газі — зрештою підтримав резолюцію, яка зняла тиск на Ізраїль і дала палестинцям мало голосу у майбутньому управлінні Газою. Коли довелося вибирати між моральною позою та геополітичним доступом, провідні держави Глобального Півдня обрали вплив у структурі під керівництвом США.
БРІКС — прославлений як авангард пост-американського світового порядку — не зміг перешкодити своїм членам підтримати нову організацію Трампа, яка порушує багато ключових принципів блоку. Розширення БРІКС у 2024-25 роках, широко оголошене трансформаційним, натомість прискорило його неоднорідність.
Глибша істина: світовий порядок формують не гасла солідарності чи благочестиві похвали багатосторонності, а розрахунок національних інтересів. Щоб не думати про грубі методи Трампа, він показав здатність вирватися з минулих парадигм.
Перспективи «Ради миру» залежать від політичної долі Трампа та довговічності його впливу на зовнішню та безпекову політику США. Але одне вже ясно: міф про єдиний Глобальний Південь, який під керівництвом Китаю та Росії чинить опір гегемонії США, розтанув у Давосі. А стіна БРІКС, проголошена бастіоном проти гегемонії США, показала серйозні тріщини.
автор – С. Раджа МОХАН, колумніст Foreign Policy, колишній член Ради національної безпеки Індії
27 січня 2026 р.,
переклад ПолітКом
